В своєму інтерв’ю Інтерфаксу В. Анісімов стверджує, що патріарх Філарет не заперечує існування Русміра, а критикують цю доктрину лише всякі «блоготрепщики».
В своєму інтерв’ю Інтерфаксу В. Анісімов стверджує, що патріарх Філарет не заперечує існування Русміра, а критикують цю доктрину лише всякі «блоготрепщики».
Спеціально для Василя Семеновича робимо посилання:
На сайті Церква інфо є рубрика для інтерв’ю патріарха Філарета.
Критика русміра – в кожному із інтерв’ю. Що Ви на це скажете? Або Ви нічого не знаєте, а отже – не можете бути журналістом, експертом, роздавати інтерв’ю. Або Ви – брехун.
Русмір критикується практично в усіх офіційних документах УПЦ КП останніх років.
В Соборному Слові – головному документі останніх років говориться:
«Найбільш яскравим сучасним прикладом такого етнофілетизму ми вважаємо теорію про «русский мир» (руський світ), сформульовану і підтримувану нинішнім Московським Патріархом. Ця теорія насправді є ніщо інше, як пристосована до сучасності середньовічна теорія про «Москву як Третій Рим». Вважаємо, що найкращу коротку характеристику цій теорії дав Вселенський Патріарх Варфоломій, сказавши, що вона «дурна, зарозуміла і нечестива».
Теорія «русского мира» покликана переконати, що український народ є лише частиною якогось «народу Святої Русі», за яким насправді видно російський народ. У світлі цієї теорії українська мова, культура, історія, тощо, мають похідне та другорядне значення щодо російської мови, культури, історії та інших аспектів буття російського народу.
Під виглядом духовної єдності українцям нав’язується російська ідентичність і самосвідомість, як, наприклад, у ХІХ ст. така ідентичність на основі слов’янства нав’язувалася полякам, а болгарам на основі єдності Церкви елліністична ідентичність нав’язувалася греками.
5. Теорія про «русский мир» є політичною концепцією, завдання якої – через структури Московського Патріархату сприяти відновленню політичного впливу російської держави на пострадянському просторі. Її просування Московським Патріархом є для нас черговим красномовним підтвердженням того, що відмова Московського Патріархату визнавати автокефалію Української Церкви має лише одну мотивацію – політичну, так само як політично вмотивованим є бажання будь-якою ціною зберегти владу Московської патріархії над Україною.
Православна Церква саме для того і виробила механізм церковної автокефалії, щоби долати мирське владолюбство, яке може проявлятися і в церковних ієрархах. Обмежуючи адміністративну владу Предстоятелів Помісних Церков лише межами цих Церков, які в цілому співпадають з межами народів і їхніх незалежних держав, Православ’я також захищає себе і від того, щоби політики з однієї держави, використовуючи церковну структуру, впливали на життя іншої держави.
6. Ми переконані й свідчимо, що дії Московського Патріархату щодо Київського Патріархату не мають на меті ані благо Православ’я, ані виконання приписів канонів, а продиктовані лише тим, від чого Церкву застерігає 8 правило ІІІ Вселенського Собору – «пихою мирської влади», яка прокрадається «під виглядом священнодії».
Представники Московського Патріархату засуджують нас за «етнофілетизм», а в той же час з політичних міркувань підтримують дружні відносини з церковними спільнотами, які мають яскраво виражений етнофілетичний характер.»
http://www.cerkva.info/uk/archsobor/890-soborne-slovo.html
Другий приклад. «Перебіг та підсумки двох його попередніх візитів переконливо свідчать – діяльність Патріарха Кирила щодо України носить переважно політичних характер. Свої візити він використовує для того, щоби просувати ворожу українській державності політичну концепцію «руського міра», в якому Україні відведена лише роль слухняного «молодшого брата».
Українська державність по суті вступає в суперечність з його баченням Москви, як «третього Риму», що панує над «руським міром». Під гаслами «духовної єдності» Патріарх Кирил просував і просуватиме надалі ідею політичної єдності України з Москвою, перетворення української державності у фікцію. А для досягнення цієї мети Патріарх Кирил діє тими самими методами, що і російське керівництво у «молочному» та «газовому» конфліктах з Білоруссю – душить Україну в «братніх обіймах».»
http://www.cerkva.info/uk/documents/13-documents/580-zajava2.html
Не будемо множити приклади. Скажемо відверто: хіба це по-християнськи брехати?
Хіба може називатися журналістом людина, яка і не знає матеріалу, про який пише (говорить) і постійно маніпулює свідомістю.
Пора Васілій Семенович, на пенсію! Або на роботу податися кудись, де можна і треба брехати.
Взагалі то бажаю В. Анасімову духовного оздоровління. Щоб він хоч на пенсії спробував воцерковитися в тій Церкві, яку так старається захистити і правдою, і неправдою. Бо померти комсомольським журналістом, так і не воцерковившись – якось воно нелогічно.
Напомню азбуку: «Не произноси ложного свидетельства на ближнего твоего» (Исход 20:16). Ще не пізно почати виконувати. Тим більше, що у журналістів теж є правило не брехати.