У Польщі є тільки одне слово для окреслення подій 10 квітня: національна катастрофа. Щось, що дозволило плакати всім, як сім'ям загиблих, як головному політичному опоненту президента Качинського — прем'єру Туску, що не втримав сліз на прес-конференції, так і рядовим громадянам, незалежно від їх ступеня політизованості чи громадянської свідомості. Адже всі розуміли: країна одним разом втратила найкращих, свою еліту. Не всіх, звичайно, але...

Так власне хотів я починати цю статтю. Назва мала бути: “Про втрати і поразки”. Але.

Я вже згадував у попередній статті, що тепер тимчасово перебуваю в Польщі. Ще вчора я хотів оцінити настрої в Україні. Чи ви повірите, чи ні — не зміг. Це було просто неможливо! Провідні українські канали новин навіть 3 години після катастрофи не містили в заголовках жодної (!) згадки про те, що сталося!

Я дуже уважно слідкував за розвитком ситуації, практично від 11 години за київським часом. Польскі канали, інтернет-сайти дали траурне чорно-біле оформлення і разом з усіма радіо-станціями не мають в ефірі нічого, що не було б пов'язане з катастрофою. Це зрозуміло. Гадаю, не треба казати, що чують поляки сьогодні і як ведуть себе медіа-агенства.

Російські канали відразу сфокусували увагу на трагедії і часом перші новини я чув і бачив власне на каналі “Россия 24”, а вже менш ніж за дві години цей канал (один з лідерів інформаційного простору Росії) і до кінця доби не висвітлював жодної (!) іншої теми, весь ефір проводився в атмосфері живого людського співчуття і з великим тактом. З самого початку транслювалася вся можлива інформація, яка могла б допомогти тим, хто втратив у катастрофі рідних і близьких, а також інформація з найвіддаленіших кутків цієї країни: звичайні люди висловлювали свої співчуття. Сьогодні до 40 % ефірного часу вищезгаданого каналу становить висвітлення обставин трагедії і мовчазний спомин загиблих.

Навіть Мєдвєдєв чи Путін стримували емоції у своїх промовах, а в Росії в понеділок оголошено національний траур. В багатьох країнах, які зовсім не зв'язані з Польщею, знайшли можливості виразити свої співчуття (наприклад, в Бразилії оголошено триденний траур!).

Що ми маємо в Україні? А я не знаю! Ви розумієте? Я, українець, не знаю, як реагує моя країна на новину, що шокувала весь світ! Вже другий день не знаю! Мені соромно, я входжу на інтернет-сторінку ТСН — а там веселі весняні барви, суміш новин у вирі життя і розваги, новина, що подібно Папу Римського якісь невігласи хочуть заарештувати у Британії, а ще хтось подає найпевнішу інформацію, що Бенедикт XVI покривав винуватців-педофілів, і взагалі в католицьких інтернатах діяли напів-легальні притони педофілії. Ще трохи про Януковича і Обаму, Шахтар і Дніпро, читанки, цікавинки і десь вмішане у це все — ледь видна “спец-тема”... Жодної чорної смужки! Добре, а що я міг побачити в підсумку дня цієї інформаційної служби? Так, говорили досить багато про трагедію. Порівняно з іншим. Навіть зазначили, що Качинського поляки не дуже любили, бо він два рази не дозволив гей-параду, не сприймав всіх норм європейського життя (хто побував, той знає про моральні орієнтири цих норм), був затятим консерватистом, але як людина не був вже й такий поганий.

Як можна таке пускати в ефір?! Чи це погляди всіх українців на цю трагедію? Скажіть мені, що я потворно помиляюсь. Так, я не заглядав всюди, трьох найбільших медіа-служб України мені вистачило, щоб набрати невимовної огиди. Будь ласка, скажіть, що я не побачив добрих проявів, що занадто емоційно і поспішно підійшов до справи. Але поки що дозвольте мені сказати: мені соромно за українські ЗМІ. Мені соромно за українських журналістів. Мені соромно. Ні. Я обурений.

PS А статтю “Про втрати і поразки. Дещо про моральне значення вчорашніх трагічних подій під Смоленськом взагалі і для українців зокрема.” намагатимусь докінчити незабаром. Якщо зможу. Дякую за співчуття, бо знаю, що вітчизняна журналістика не зацікавлена у ролі посередника між українцями і світом, але це не означає, що українців не стати на співчуття і скорботу.