Нам дуже часто дорікають, мовляв, Київський Патріархат - неканонічна структура, яка неканонічна лише з тієї причини, що її не визнають інші «канонічні» Церкви. Отже, цим твердженням нас хочуть навчити, що є якісь «ідеальні», «еталонні» Церкви, які для всіх є мірилом святості та чесності. І, звісно, лише вони мають особливо тонке відчуття прекрасного, необхідне для того, щоб робити висновки хто ж достойний, а хто не достойний благодаті від Бога.
Нам дуже часто дорікають, мовляв, Київський Патріархат - неканонічна структура, яка неканонічна лише з тієї причини, що її не визнають інші «канонічні» Церкви. Отже, цим твердженням нас хочуть навчити, що є якісь «ідеальні», «еталонні» Церкви, які для всіх є мірилом святості та чесності. І, звісно, лише вони мають особливо тонке відчуття прекрасного, необхідне для того, щоб робити висновки хто ж достойний, а хто не достойний благодаті від Бога.
Відтак, оці люди ретельно вивчили нашу ситуацію, вивчили історію України та дізналися про релігійну картину в нашій державі, познайомилися з духовністю нашого народу, з нашими людьми та зробили висновки. А висновок був цілком очевидним: українці надто недосконалі та ущербні для того, щоб їх Церква була канонічною.
Тепер, дивіться. Оці “еталони” та “мірила” вже два роки мовчать, що Україна потопає в крові. І цю війну принесли нам не хто-небудь, а ті, кого вони вважають за благодатних праведників. Де ж їхнє почуття прекрасного? Чому всі канонічні та православні церкви можуть сказати, що ми неканонічні, але при цьому не можуть і словом обмовитися, що на нашу державу чиниться військова агресія з боку Москви?
Це не комп’ютерна гра на моніторі, це - справжня війна, в якій загинули вже тисячі безвинних жертв. Що ж ці духовні еталони мовчать? Як ці великосановиті чини можуть жити так, наче нічого не відбувається? Яка ж у них може бути благодатність і канонічність, якщо коли потрібно – в них немає елементарної совісті, честі та порядності. Їхні світильники погасли, коли прийшов Жених!
Зауважте, що ці “авторитети” - це ж ті самі люди, які досі не можуть скликати Великий Собор із «вагомої» причини: відсутності згоди в питаннях диптихів. А знаєте,що це таке “диптихи”? Вони до істерики б’ються за своє місце в списку канонічних Церков! Кожен хоче бути вищий за свого брата та не заспокоїться, коли хтось прошмигне поперед них! Ці люди думають лише про себе, і тому віками не знаходять спокою від власного честолюбства та гордині. Чи потрібен їм Христос? Чи потрібна їм Правда? Чи потрібна їм Україна та ми з нею? Жартуєте!
Кремлівські гроші можуть замкнути уста найбільшому критику політики Москви, або ж навпаки - змушують говорити «про вічні цінності» проти України та українців навіть тих, кому про совість та гідність не мав би відкриватися рот узагалі, а сам персонаж мав би ховатися десь далеко від сорому, подалі від людей!
Давно куплені-перекуплені східні патріархи та єпископи, налякані та обдурені священики та миряни. Ось, хто ставиться нам у приклад, як взірець! Ось, кого називають арбітром наших гріхів і чеснот.
Ви можете писати про Київський Патріархат, про нашого Патріарха та владик все, що вам завгодно. Але лише дурень може заперечити, що якби не ієрархи, духовенство та миряни Київського Патріархату – окупант уже був би у вашій хаті, а чимало людей, в тому числі - з найголосніших критиків Київського Патрірахату -лежало б у сирій землі та поростало травичкою. Це не моя хвороблива фантазія, а справжнісінька правда. Це реалії нашого з вами життя...
Наша Україна та наша Церква нікому не потрібна. Ні сильним світу цього, ні визнаним заморським церковним авторитетам. Ми не потрібні їм, як рівні. Ми потрібні їм як безвільні раби, за чий рахунок можна наживатися. Тому, кожного разу, коли будете чути про те, що вашу Церкву не визнають у світі, запитайте – що ці авторитети окрім цього зробили для України та чим нам допомогли. Якщо нічим, то ми й не питаємо їх думки про нашу людську гідність та якість нашого християнського життя. Вони для нас авторитети доволі умовні. Приблизно такі ж, якими є їхні напищені та штучні титули, далекі від Христового смирення.
Ми були під кулями. Ми хоронимо рідних. А вони мовчать. Два роки.
Визнаймо самі себе. А все інше – марнота світу цього.
Благодатність - це конкретні вчинки для добра людей. А неблагодатність - це гординя, бажання повчати та ставити штампи. Бути вищим та принизити всіх. Особливо, незгодних. Євангеліє саме про це. Почитайте, якщо мені не вірите.
Дякую за увагу. Спишемося.
р.s. Якщо вам імпонують мої переконання - долучайтеся до моєї сторінки facebook.com/fatheryevhen. Якщо не імпонують - гортайте собі стрічку далі, не зважайте на це все.