Константинополь визнає, що у І-му тисячолітті Риму належав «всякий суд в інших Церквах і від нього отримує будь-яке церковне питання своє завершення». Коротко кажучи, це геть інша інтерпретація ролі Риму в І-му тисячолітті, тобто до розколу, аніж зазвичай можна чути в полеміках, що нібито Рим ніякої влади не мав і нічого не вирішував.
Албанська Православна Церква недавно засумнівалася у канонічності дій Константинополя, коли той надав Томос ПЦУ. Вислала з цього приводу лист до Патр. Варфоломія. І ось недавно надійшла відповідь. Там все чітко обґрунтовано, що Велика Церква Константинополя має право вирішувати певні питання в інших автокефальних Церквах. Серед багатьох аргументів один звучить цікаво:
«В 8-м вопросе «Принадлежит ли Константинопольскому Престолу всякий суд в других Церквях и от него ли получает всякий церковный вопрос свое завершение?» ответили, что «это преимущество имел Папа до того, как разделилась Кафолическая Церковь...теперь уже, когда он отколот, вопросы всех иных Церквей отсылаются к Константинопольскому Престолу и от него получают решение...». Повторят это и в 21 и в 22 вопросах» (Κανονικαί Διατάξεις» Μ. Γεδεών, Τόμος Ι, σελ. 341-346.)
Іншими словами, Константинополь визнає, що у І-му тисячолітті Риму належав «всякий суд в інших Церквах і від нього отримує будь-яке церковне питання своє завершення». Коротко кажучи, це геть інша інтерпретація ролі Риму в І-му тисячолітті, тобто до розколу, аніж зазвичай можна чути в полеміках, що нібито Рим ніякої влади не мав і нічого не вирішував. Звичайно, це не була та централізація і та юрисдикційна зверхність над Церквами і їхнє підпорядкування, яка стала типовою для Риму в ІІ-му тисячолітті, проте, це теж не зовсім «перший серед рівних» і не зовсім «почесне перше місце», але щось більше. Принаймні, це вже стверджують і в Константинополі, аргументуючи свою тепер компетенцію над іншими Церквами.