Як правильно вимовляти: “хрещення” чи “хрищення”, і яке духовне значення цього слова?
Запитання: Як правильно вимовляти: “хрещення” чи “хрищення”, і яке духовне значення цього слова?
Відповідь: Слово “хрещення” у першоджерелі (а Священне Писання Нового Заповіту було написане по-грецьки, за винятком Євангелія від Матвія, яке, згідно з переказом, писане давньоєврейською чи арамейською мовою, і лише згодом перекладене на грецьку) звучить як “баптисма”, і означає “занурюю”, або “повне занурення”.
Обряд повного занурення з метою оновлення, переродження, прийшов з глибини віків, і був відомий задовго до Івана Хрестителя. Він практикувався як язичниками, так і юдеями. За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду, і після цього давав нове ім’я. Означений ритуал символізував те, що віднині ця людина – його раб, і минуле життя її ніби змивається, повністю стирається. Рабовласник давав рабу нове ім’я на знак повної приналежності собі.
До речі, про зміну імені на знак переміни володаря у старозавітні часи ми можемо прочитати і на сторінках Біблії. Так в 4-й книзі Царств (2-га Царів), 23 розділ, 34 вірш, згадується історія Ел’якима, сина царя Йосії, якого фараон Нехо перейменував на Єгоякима, поставивши царем замість брата його у 609 році до Різдва Христового. З омовінням, зануренням (єврейською “атбала ”, або “тевілла”) ми зустрічаємося у багатьох місцях Старого Заповіту. Це слово використане в книзі Буття, 35.2; Левит, 8.6; 16.4; 17.16; Ісаї, 4.4; Єзекіїля, 36.25; Захарії, 13.1 тощо.
У Новому Завіті з хрещенням, тобто повним зануренням, ми вперше зустрічаємося в оповіданні про проповідь Івана Хрестителя:
“Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!»...
Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої...” (Євангеліє Матвія, 3 розділ, 1–6 вірші).
Також і Господь наш Ісус Христос хрестився в Івана, і в той час, як вийшов Він із води:
“... І ось Небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався як голуб, і сходив на Нього [на Ісуса]. І ось голос почувся з Неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!..” (Від Матвія, 3.13–17).
Після цього Ісус почав набувати Собі учнів, і хрестити через учнів більше, аніж Іван (див. Від Івана, 4.1–2). По воскресінню ж Своєму, коли учні побачили Його на горі в Галілеї, Він дав їм велике місійне доручення:
“Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів...” (Від Матвія, 28.16–20).
Яке ж духовне значення хрещення? Хрещення – це повне занурення в божественну благодать в ім’я Отця (тут повністю зануритись у віру в Єдиного Бога – Отця Вседержителя), і Сина (всиновити, втілити, здійснити, реалізувати на практиці у своєму житті цю віру смиренну, що чинна любов’ю), і Святого Духа (одухотворити, оспівати та розповсюдити її).
Про суть таїнства хрещення, його символічне та містичне значення ви можете прочитати в моїй статті “Була б віра...” Тепер же з’ясуємо етимологію та походження слова “хрещення” в українській мовній традиції. Зробити це необхідно хоча б з тієї причини, що корінь слова “хрещення” в українській мові, як і в слов’янських мовах взагалі, відмінний від усіх інших мов, у тому числі й від мови оригіналу, тобто грецької. Цей феномен призводить до неабиякої плутанини, а подекуди й до змішування таких осібних слів, як “хрест”, “хрещення” і “Христос”. А першопричина цієї плутаності лежить у сивій імлі історії української мови та українського (руського) правопису зокрема...
Коли влітку 988-го року наступило офіційне вже охрещування киян, то в той час прийнято було потрібні богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський правопис, що його упорядкували солунські брати Кирило (в миру Костянтин) і Мефодій та їхні учні. Цей правопис зветься старослов’янським, і мова, що прийшла у церковне життя, мова староболгарська, – була на той час прийнятною для русичів, адже Київ стояв в самому центрі східнослов’янського державного життя.
Від святих Кирила й Мефодія і отримали ми переклад Святого Письма з грецької на слов’янську мову. І в цьому перекладі слово “хрещення” утворилося не від “занурюю”, як у грецькій мові, а від “хрест”. Ймовірно, святі перекладачі мали на увазі підкреслити цим саме духовно-символічне значення грецького слова “баптисма”, “повне занурення”, як повне занурення у хресний шлях Господа нашого Ісуса Христа, шлях самозречення і смирення: “Я дорога, і правда, і життя…” (Від Івана, 14.6). Дійсно, Христос – це шлях правди, Який веде у життя вічне. Розіп’яти в собі гріх разом зо Ісусом, умерти для гріха разом з Ним, а відтак і воскреснути духовно разом з Христом – ось істинне хрещення, спасаюче занурення. Повна довіра, повна віддача себе. На волю Божу!.. “Коли хто хоче йти вслід за Мною – хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною” (Від Матвія, 16.24). Тож, як бачимо, мотивацією перекладу грецького “баптисма” саме як “хрещення”, очевидно й було духовне значення цього слова в розумінні повного розп’яття нашого старого гріховного єства та повного занурення в оновлююче єство Боже.
А от що говорить стосовно правопису слова “хрещення” митрополит Іларіон (в миру професор Іван Огієнко) у своїй праці “Наша літературна мова”:
“Часто плутають слова «хрест», «хрещення» і «Христос»... Слово «хрест», старослов’янське «крьст», відоме всім слов’янським народам, бо це праслов’янське слово. Воно було в нашій українській мові ще до прийняття християнства, і з нього пізніше повстали слова: «хрестити», «Хреститель», «хрещення». Слово «крещеніє – хрещення» визначає одержати Креста (пор. народне «у Хрест увести»), приєднатися до наслідків хресної муки Ісусової, до наслідків Хреста [Господнього].
У християнських мовах світу слова «хрест», «хрестити» і «Христос» – це різні три слова. Наприклад грецькі: stauros, baptidzein і Christos (у перекладі «хрест», «повне занурення» і «Помазанець», тобто помазаний Духом Святим на звершення місії спасіння)... Грецьке «баптисма» (зануряти, погружати, поливати) прийняли всі європейські народи, але слов’яни осталися при своєму власному праслові: «крьштеніє – крещення», «крьстити – крестити – хрестити». Отже, як бачимо, історично хрест, хрещення і Христос – це різні слова, і їх плутати не годиться. І богословськи це різне...”
І, нарешті, як правильно вимовляти: “хрещення”, чи “хрищення”? В тій же праці читаємо:
“І вся українська давнина, вся давня українська література, усі без виключення українські богослужбові книжки завжди пишуть «хрест», і пишуть через «ре» й в усіх похідних від нього словах. У всіх виданнях митрополита Петра Могили, скажемо в його служебниках та в требнику 1646 року читаємо: хрест, Хреститель, хрестити, хрещення... Коли десь стрінемо форму «христити», то це звичайна фонетична помилка...”
Які ж висновки можемо зробити з нашого дослідження? Висновків цих є два: по-перше, слово “хрещення” дослівно означає “повне занурення”; і, по-друге, треба писати це слово не через “и”, а через “е”. Таким чином ми з вами уникнемо як богословських, так і фонетичних помилок.