Спалахи бунтарства помічені в різних країнах по всьому світу, однак закономірність одна – жодних нових ідей. Протести очолюють люди без позитивної програми та без помітних досягнень у будь-яких сферах, окрім проголошення гасел та завоювання популярності.
«Людиною року» у 2011 трендовий журнал Time назвав «протестуючого». Характерно, що це абстрактне поняття не асоціювалося з жодним конкретним протестуючим.
Спалахи бунтарства помічені в різних країнах по всьому світу, однак закономірність одна – жодних нових ідей. Протести очолюють люди без позитивної програми та без помітних досягнень у будь-яких сферах, окрім проголошення гасел та завоювання популярності.
Наш бунтар – безликий та анонімний. Це не особистість, це носій певної протестної культури. Він чи вона не має іншої суті, окрім свого бунтарства. Точніше, його суть – це його чи її тіло. Потреби тіла, бажання тіла, почуття тіла: заздрість, страх, голод.
І висловлюється протест передусім тілесно: чи то у бійках та громадянській війні (Єгипет, Лівія), чи то у скупченні самозреченних тіл тисячними натовпами (Occupy Wall Street, рух проти фальсифікації виборів у Росії...), чи то у витівках радикалів, однаково абсурдних хоч в Україні, хоч в Британії, хоч в Китаї.
Слова у протесті - другорядні. Нові ідеї не цікавлять протестуючих. Вони просто виражають колективні емоції, а іншу поведінку вважають нещирою та ворожою. На жаль, негативні емоції найпопулярніші. Добре, що людська психіка не витримує безперервну ненависть; спалахи колективної любові чи веселощів у натовпі неминучі. Однак навіть під час цих спалахів люди рідко чують тверезі заклики прислухатися до голосу розуму.
Протестуючі ставлять всіх людей перед вибором: з «нами» або проти «нас». Будь як «ми». Забувай свої ідеї та піддавайся «нашим» емоціям, або станеш об’єктом «нашої» ненависті.
Спитаймо себе, за що бунтар не любить правителів, багатіїв, тощо? Так, за обман, за помилкові рішення й за жорстку політику, однак все те ж бунтарі... прощають і собі, і своїм улюбленим вожакам! Якщо відкинути стереотипи, істина в тому, що бунтар не любить правителів за те, що вони такі, які вони є. За те, що правителі не бунтують; за те, що вони не належать до анонімної маси невдоволених; за те, що вони живуть своїм життям; за те, що не соромляться демонструвати власну індивідуальність.
Бунтар ненавидить всіх чужих, бо чужі - як дзеркало, в якому віддзеркалюється неприємна бездушність власного життя бунтаря.
Якщо б Її Бунтарській Анонімності вистачило здорового глузду глянути на ситуацію з іншого боку, Вона би усвідомила, що об’єкти Її ненависті є такими самими бунтарями – або навіть більш вправними у мистецтві протесту на даному історичному етапі.
І це – найгірше: влада, яка воює.
Народ, який воює.
Війна як сенс життя...
Війна з інакомислячими: всіх «ненормальних», «неадекватних», «этих козлов, которые нам мешают жить» – зробити рабами «здоровых людей» чи поставити до стінки.
Війна з корупцією: посадити всіх політиків, чиновників та підприємців.
І просто війна. До якої, між іншим, закликає Руська православна церква.
«Даже если России нужно будет участвовать в боевых действиях, этого не нужно сегодня бояться: армии нужно наконец дать настоящую работу. Сетевых «хомячков» вполне можно было бы отправить в действующие войска. Те из них, кто выживут, наверное, станут людьми» – відверто заявив речник РПЦ Всеволод Чаплін, підказуючи Кремлю традиційний метод каналізації протестних настроїв у суспільстві.
Солдати – «люди», а користувачі соціальних мереж – «хом’ячки». І це каже «священнослужитель»! Представник «церкви», що давно забула просту істину: людина є людиною не при виконанні соціальних функцій, а як творіння Боже, як душа! Чи має така «церква» щось спільне з релігійною істиною, питання риторичне. Я бачу лише матеріалістичний фасад, за яким нема душевності, більше того – який приховує пастку агресивного колективізму, примітивізму, радикалізму на межі криміналу. Адже пропаганду війни визнано злочином на міжнародному рівні (див. статтю 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).
На жаль, цей градус радикалізму передається і українцям. Я не бачу принципової різниці між войовничими закликами пана Чапліна, ура-революційною риторикою євангелістів та «теологією боротьби зі світським» деяких наших православних богословів.
Мене дуже обнадіює те, що захлинувся наступ радикальних християн на світські цінності (наприклад, гумор) з використанням такого одіозного інструменту, як Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. Цей інструмент подібний до атомної зброї: ефективний для стримування, самовбивчий після першого ж використання. Бо таке використання об’єктивно засвідчує слабкість моральних цінностей, а отже – людяності. Не можна встановлювати табу вольовим рішенням якоїсь людини чи корпорації; це питання віри та загальної культури. Якщо зробити це один раз, опоненти зроблять те саме, і від забруднення моралі формалізмом, лицемірством, релятивізмом суспільство доведеться лікувати десятки (а то й сотні) років.
Насправді, зараз у всіх віруючих, та й в усіх людей має бути одна мета: зберегти людяність.
Бути мудрими.
Спілкуватися з Богом. На рівних.
Свідомо наповнюватись через душу – дарунок Божий кожній людині – творчими інтенціями, любов’ю до всього доброго, всього людяного, до кожної душі.
Жити добре і достойно завдяки власній вірі, натхненню, труду та співпраці з іншими добрими людьми.
Не перетворюватися на анонімних протестуючих. Не викидати у смітник свою індивідуальність, насолоджуючись востребуваною самопожертвою.
Війни та революції, стовпотворіння, злочини, суперечки і далі відбуватимуться самі собою. Це об’єктивні, бездушні процеси, що викликані недосконалістю людської природи. Але ми можемо зробити світ досконалішим, переборовши імпульсивне бажання кинути все і віддатися стихії протесту.
Я вірю, що ми збережемо совість та здоровий глузд. Не розчинимося у численних безглуздих масовках. Будемо плідно перетворювати інстинктивні скупчення тіл на корпорації творців добрих справ. Пам’ятатимемо, що сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя.
Бажаю всім прозріння в 2012 році!