14 вересня 2010 року почав роботу Богословський Портал.

За рік багато що змінилося.

1. Теологія впевнено увійшла до переліку дисциплін, із яких може відбуватися захист кандидатських та докторських дисертацій.

2. У деяких церквах розгорілася дискусія про необхідність швидкого переходу від кількості до якості у богословських дослідженнях.

3. В університетах думають над тим, як можлива теологія в їх науковому та педагогічному середовищі.

Всі напрямки праці, на які «замахнувся» Богословський Портал, стали ще більш актуальними.

Богословський Портал довів кілька важливих речей:

1. В Україні існує багато хороших теологів, які готові давати якісний продукт. Як шеф-редактор за рік я прочитав набагато більше текстів, ніж було розмішено на Богословському Порталі. За цей час я впевнився у правильності власної інтуїції: будуть гонорари – будуть і якісні тексти. Нажаль, умови фактичного самофінансування обрубують більшість можливостей. Тому надрукована дві сотні текстів – лише дещиця із потенціалу українського богослов'я.

2. Серед теологів є здорове налаштування на дискусії, на реалізацію спільних проектів, є зацікавленість у теологічній думці інших. Католики цікавляться православними і протестантами. Протестантам цікаві публікації православних і католиків. Православним цікаве все – особливо відкриття невідомих для них багатств власної традиції.

3. Українська теологія готова до власного Відродження та оновлення, до становлення власної повноцінної традиції, яка б сказала своє слово у світовому теологічному дискурсі.

4. У суспільстві існує зацікавлення у теології. І часто актуальними виявляються зовсім не ті теологічні теми, про які попередньо думалося як про актуальні. Візантія цікавить суспільство більше, ніж екуменізм. Проблема доказів існування Бога – більше, ніж дискусії про українську християнську ідентичність. Але головне: гарний диспут цікавить суспільство більше, ніж черговий «екуменізм любові» з його солодкою, але пустою риторикою.

Рік роботи виявив кілька неприємних тенденцій:

1. Існування розриву між теологами та церковним керівництвом. Часто теологи бажають того ж самого, що і церковні очільники. Достатньо порівняти тези Віктора Жуковського із його інтерв’ю «Термопіли нашого богослов'я» із побажаннями Патріарха Любомира. Але не вистачає якоїсь «сполучної ланки». Звичайно такою ланкою в історії бували або єпископи, які свідомо працювали на розвиток богослов'я, підтримували і богословську освіту, і богословську книжку, і богословські кадри. Або ректори, які будували не стільки стіни, скільки спільноти. Або богословські інституції, підкріплені відповідними ресурсами. На сьогодні є такі єпископи, ректори та інституції, які були б готові відіграти роль сполучної ланки. Серед останніх (інституцій) – і Богословський Портал.

2. Церкви «вигризають» у держави права на теологію як спеціальність, а потім роками не користуються тим, що «двері відкрито». Ніхто не думає, що завтра умови можуть змінитися на гірші. Наукова спільнота і держава може змінити правила гри у гіршу сторону, і тоді залишиться лише писати мемуари про невикористані шанси.

3. Теологи стомилися чекати на увагу з боку керівництва Церков. В богословських книжках нема можливостей зробити багато «картинок», тому вони не цікавлять церковних очільників як ювілейні видання. Тут править бал історія Церкви. Останній також повезло на власних промоутерів. Щодо богослов'я – відповідної зацікавленості немає.

Але навіть і картинки не допомагають! Прекрасні популярно-богословські видання (наприклад, «Християнин і світ») не здобули очікуваної підтримки.

При виборі – видавати український підручник чи аналогічний переклад – віддається перевага перекладам. І ще один із шляхів стимулювання теології – перекривається.

Богословські праці не дістаються (за рідким виключенням) гарних та змістовних рецензій. Здається, що «все мовчить – бо благоденствує».

Отже, при загальному величезному потенціалі – зневіра та розчарування є долею для українських богословів.

За цих умов залишається лише сказати, що після року роботи, я залишаю посаду шеф-редактора Богословського Порталу.

Трохи сумно.

Занадто багато часу, сил та праці було вкладено в цей проект – особливо на початку.

Занадто багато що було зроблено не лише на голому ентузіазмі, але і за рахунок власних фінансових резервів.

Занадто багато було взято особистих зобов’язань заради того, щоб Богословський Портал пропрацювати навіть цей один рік.

Тому сьогодні – я один із зневірених та розчарованих українських богословів.

Як говорили давні римляни: я зробив все що міг – нехай інші зроблять краще.

Півроку тому, я в інтерв’ю сказав наступне:

«— 14 березня минає півроку Богословському порталу, на якому Ви – шеф-редактор. Які плани розвитку цього проекту?

— Богословський Портал довів, що богослов'я в Україні існує та розвивається. Тепер вже вельмишановний нами о. Андрій Кураєв не зможе казати, що Україна неготова до самостійного існування у церковному плані, бо у неї начебто немає богословів. І це – головне. А як буде розвиватися? Не знаю. Будуть спонсори чи гранти – буде розвиватися. Не буде – будемо видавати книжки. Богословський Портал – це машина, яку ми створили і показали, що вона може добре їздити. Але якщо не буде пального, то нічого і не буде. Якщо ж пальне буде, то можна буде показати в сто разів більше авторів та ідей, ніж є зараз. Україна багата на таланти, я за півроку прочитав багато цікавого із написано українськими авторами. Але я не можу все це друкувати, поки немає гонорарів. Моя позиція проста – за роботу треба платити. Не можемо платити – треба закривати проект. Всі роздуми про те, що хтось має працювати на ентузіазмі – вважаю шкідливими. Варіант із розрахунком на ентузіазм не спрацював. У нас люди, які написали прекрасні дисертації на Заході, змушені займатися вішанням газових котлів чи будівництвом дач! Чому не надрукувати за гонорари хоча б їх старі роботи? Як казала Соломія Павличко, «є замовлення – є література, нема замовлення – нема літератури». Я вважаю, що тут всі Церкви не подумали про те, яка могла б бути користь для України від оприлюднення всього вже зробленого за двадцять років. І саме через механізм Богословського Порталу можна було б не лише «відкрити» для України сотні богословів, але й за короткий час підняти рівень українського богослов'я до світового. За рік чи півтора. Але подивимося, що буде. Один архієрей, намагаючись відповісти на мій песимізм, казав «майбутнє знає тільки Бог!». Я знаю, що якщо нічого не робити, то і майбутнього не буде. А от якщо щось робити, то тоді вже можна говорити, що майбутнє знає Бог. Бо тоді є шанси… Мені здається, що богослов'я в Україні перебуває саме на такому етапі, коли визначається бути йому чи не бути. Вчора дізнався про те, що ще один прекрасний український богослов подався в офіс-менеджери. Думаю, із богослов'ям в Україні взагалі та із Богословським Порталом дуже просто: або зараз, або ніколи. Або він буде розвиватися, або ні. Але я вже не переживаю. Мені є чим займатися на найближчі п’ятдесят років (сміється).»

Під чим підписуюся і сьогодні.

Бажаю Богословському Порталу довгих років процвітання!

І дякую всім, хто підтримував цей проект: працею, ресурсами, статтями, власним терпінням та любов’ю!