Created with Sketch.

ВІДКИДАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТИ

21.04.2012, 21:34

Про Томину неділю.

Дійсність Христового восресіння із мертвих - це справж­ня революція у світі людей. Коли зараз ми переживаємо нові війни, які, на нашу думку, чомусь мали б скінчитися, - то це ніщо порівняно зі смертю і воскресінням Бога, що сталося в Єрусалимі і яке ми найторжественніше відзначали минулого тижня. Про це ми згадуватимемо нині й зосібна кожної неділі. Наші попередники у вірі роблять це впродовж двадцяти сто­літь.

Не дивно, що апостолам й учням важко було оговтатися піс­ля пережитого та правильно зінтерпретувати майбутні кроки. Нелегко брати на себе відповідальність за якесь рішення, коли відчутна непевність у суспільних процесах, а надто тоді, коли існує противага пануючої влади, за якою й тягнеться безлика більшість народу! Тоді слід практично відповідати на питання: чи йти згідно з вірою, чи зачекати, щоб обставини покерували?

Стан, у якому перебували апостоли, коли вони боялися і сховались у себе вдома, є наслідком незнання власної історії і традиції, бо Святе Письмо Старого Завіту виразно сповіщало про воскресіння і перемогу Господню. Жінкам, між якими була й Богородиця, апостоли теж не дуже вірили.

Але Господь поборов смерть - Він живий, про що свідчать слова: «прийшов і став на ноги»! Він не тільки втік від смерти і сховався від ворогів чи заслужено відпочивав після важкої бо­ротьби. Ні, Він відразу вказує на подальшу путь і правила, за якими треба йти, Він їх відновлює й підтверджує, бо вони були сказані ще в притчах.

Життєве кредо християнина - Його послідовника - чітке і зрозуміле. Воно заховане в словах, що їх нині виголосив Ісус: «Мир вам».

Христос приніс нам перший і основний дар - свій мир, який упродовж століть потрібний людям і народам. Цього миру ми не можемо до кінця збагнути, бо він від кожного з нас вимагає пожертви й віддання иншому. Мир - це досконалість людини як образу й подоби Бога, мир - це душевне й тілесне здоров’я, мир - це втілення в людське суспільство, а тим більше в громаду віруючих, мир - це запевнення в будь-якому розвитку. Такий мир є передумовою вічного щастя, яке починається на землі і яке називається Божим Царством.

Показавши їм «руки і бік», Христос хоче допомогти непев­ній людині зрозуміти, що Він є основою нашого миру, нашого щастя. Він спричинює революційну подію смерти і воскресіння. Він, як вічний носій цієї події, робить це, виходячи з плану і волі Отця, за допомогою життєдайної сили Святого Духа. Хрест є символом цієї події.

Смертельні рани у воскреслого Христа назавжди вилікува- ні, але залишені як знак вічної любови до людини. Христос Євангелій, Христос померлий і воскреслий є однією особою - ось що хотів показати Ісус, «прийшовши і ставши на ноги» серед переляканих апостолів. Щоб іти і проповідувати, треба зрозумі­ти цю істину, так, як зробили це мироносиці і сотник. Це зрозу­міли апостоли, до яких Христос прийшов, щоб вони «прийняли Духа Святого».

Головна наука залишається для нас тою самою впродовж цілого нашого життя: треба прийняти події Воскресіння, щоб жити і проповідувати Воскресіння. Лише Христос у своїй цілос­ті - душа і тіло - є для нас носієм миру, що приносить щастя і робить нас учасниками Божого Царства. Христос воскреслий - це і Христос розп’ятий.

На тому тлі стоїть наша особа. У Євангелії від Йоана її представлено як апостолами, які ховаються, розгублені, так і Томою, який не стільки цікавиться ранами Христа, скільки ставить відчіпні запитання, щоб не йти за покликом совісти. З того бачимо, що вже тоді існувала душевна та інтелектуальна лінивість, яка й сприяла відкиданню відповідальносте.

Христос знає таку поведінку людини, яка не хоче користати із передання предків, традиції Церкви, учительського уряду єпископів. Тома - перший, кому хочуть сповістити добру нови­ну ті, які вже повірили і «побачили». А він не схотів повірити апостолам. Це наші особисті чи інтелектуальні сумніви. Але й тут, оскільки Христос знає, що так стається з нами, однак Він потребує нас для дальшого свідчення про своє воскресіння, при­ходить додатковий раз для того, щоб і кожен з нас, вслід за апос­толом Томою, повірив.

Таким чином кожна людина доброї волі переживає цей мо­мент, коли вона насправді може пересвідчитися, що Божий Син помер і воскрес для неї особисто. Ця наука звернена як до нас «не­віруючих», так і до самої Церкви і пастирів, які мають шанувати ритм кожної людини й підносити її до розуміння Бога. Якщо по­трібно, то таку дію теж слід здійснювати намацальними знаками.

Остаточна мета - це ввійти в діялог з Ісусом Христом. Цей діялог зможе бути простий і радісний - як у випадку з мироно­сицями, зрадливим - як із Петром у Гетсиманському саду, супе­речливим - як із Томою. Не важить, як це відбувається. Треба, щоб ми були активною частиною діялогу, а це значить, щоб ми дозволили Святому Духові стати нашою стабілізуючою силою. Ім’я такого стану - Божа благодать, яка в кожній обставині життя вказує нам на правильний шлях, згідно з нашою совістю, яка існує тільки для правдивого нашого збагачення і наповнен­ня нас цим миром, що його дарує Ісус Христос.

Читайте также