Вітання і представлення.

Вітання! Скільки я паслася :) на РІСУ як вдячна користувачка!, часом з’являючись і як авторка статей, і ось, нарешті, осідаю тут як блогер. Оскільки відкриваю на ріднофаховому полі блог як релігієзнавець, то для початку, радіючи неформатним можливостям ;) блогового жанру, напишу про свій шлях в релігієзнавство, про мотиви відкриття цього блогу і його назву «Брахманські рефлексії».

Вітання!

Скільки я паслася :) на РІСУ як вдячна користувачка!, часом з’являючись і як авторка статей, і ось, нарешті, осідаю тут як блогер. Оскільки відкриваю на ріднофаховому полі блог як релігієзнавець, то для початку, радіючи неформатним можливостям ;) блогового жанру, напишу про свій шлях в релігієзнавство, про мотиви відкриття цього блогу і його назву «Брахманські рефлексії».

Почну з мотивів, оскільки про них вийде стисліше. З одного боку, мені все соромніше було дивитися у вічі Тарасові Антошевському, цьому подвижникові релігієзнавчого веб-інформування широкого загалу в Україні та за її межами. Тарасе, я виправляюся :). З іншого боку, давно прагнула більшої присутності в інформпросторі, зокрема й через РІСУ, задля ширших можливостей корисного брахманства ;) (про що – нижче). Досі, при великій інтенсивності академічної роботи, захопливому родинному житті :) та активній участі в громадському, не вистачало часу. Але нарешті зрозуміла, що надалі його не вистачатиме ще більше :), як і здоров’я :(, тому – з Богом!   

Отже, про те, як і чому я прийшла в релігієзнавство. Все почалося з того, що я народилася в потрібній родині, в потрібному місті та в потрібний час. Наш брахманський :) рід живе в Києві з літописних часів. Моєю колискою була наша кам’яниця біля Київських гір, на магістратському Подолі, на розі вулиці Хоріва та майдану з Храмом. Побачила я світ в брахманський час літнього сонцестояння, що яріє найпотужнішою сонячною енергією, відсвічується сяйвом зірок на пелюстках таємничої квітки папороті та бринить очікуванням провісника Світла. Але предки мої були не містиками, а гандальфами :) - ідеологами, викладачами, експертами та консультантами кшатріїв, науковцями.

Таке наше родове Покликання реалізують вже багато поколінь – в тих сферах, де це на той чи інший час можливо й доцільно. Відповідно виховуються нащадки, отримуючи унікальний бонус ранньої причетності до майстерні, де кують та відточують світоглядні мислевіруси ;). Ніяких «блудних синів», ніяких підліткових бунтів та блукань манівцями. Хто ж збочить з такого цікавого шляху? Кожен вільний торувати його далі згідно знаків та викликів свого часу.  

В дитинстві я дуже любила слухати наші родові історії та старокиївські оповідки, захоплювалася міфами, легендами й сагами, які мені подобались навіть більше, ніж казки, а історію читала як найцікавіший роман. Романтика мені подобалася – героїчна, а втаємничене – те, що вдосконалювало. До речі, багато читана європейська література, особливо історичні романи, переповнені різними сюжетами, пов’язаними з релігійною тематикою. Й максимум, що могли з цим в совку зробити – підрізати або спотворювати перекладом.

І що Ви думаєте? Релігійні війни, інквізиція, та протчєє запопадливо виписуване в совкових виданнях мракобєсіє :) мене не відштовхувало, а спонукало докопуватися через фальш та ідеологічні машкари до чогось справжнього, дуже значного та визначального, яке я відчувала за відповідними сюжетами. Зі мною  совковий революційно-атеїстично-фофудьйовий фокус не вдався ;) (слава Богу й безмежно дякую батькам, наш вільнодумний світоглядний родинний стрижень куди сильніший!). Сподіваюся, шановні читачі вже зможуть здогадатися, як звали мого улюбленого мушкетера ;); жерці зі стародавнього світу викликали як мінімум повагу, і навіть в «Штірліці» батько звернув свого часу мою увагу на те, хто насправді спрямовує кшатріїв, що справило на мене велике враження. Очевидно, це було наше, брахманське :), але з тієї ж причини подобалися не аскети-стовпники-юродиві, а книжники й трибуни, порадники та вчителі князів та народу, ідеологи й опікуни суспільного блага.

Мене в рівній мірі цікавили останні як об’єкти й вивчення, й наслідування. В пізньорадянські часи застою нелегко було, правда, визначити, в якій професії вимальовувалося більше відповідних перспектив. Оскільки, зрозуміло, тоді релігієзнавства не було в природі, філософія була лише марксистсько-ленінською, то я природно обрала істфак, де й вчилася з превеликим задоволенням. В історії стільки було брахманів! Правда, в Україні з ними складалося часом дещо складнувато, що, втім, й будило питання…

Перш ніж потрапити в брахманознавство :), треба було його мати, що стало можливим лише з нізложенієм «брахманів», які не справилися. Попутав їх відомо-хто, не буває брахманів, які плюють в Небо… «Брахманів» колонізаторів теж треба було змістити. Тому, набувши корисного досвіду музейної фондової та науково-популяризаційної роботи, я, з благословення Батьків, деякий час працювала на передовій революційно-брахманівського ;) Фронту, який мав символічну назву руху. Там я мала честь співпрацювати з українськими Брахманами, в яких теж радо вчилася, та набирала цікаві матеріали по всій Україні та сусідству, котрі мені дуже придалися в майбутніх релігієзнавчих дослідженнях.

І от, коли українці нарешті вибороли свою незалежність, я вирішила, що тепер можна зайнятися мирною брахманською працею :). Мені йшлося насамперед про те, щоб дослідити причини минулих проблем українців з їх світоглядно-ідеологічним визначенням, що спричиняли серйозні геополітичні халепи, та вияснити, як краще діяти в майбутньому. Якраз брахманська й дуже релігієзнавча тематика.

Тому, пошукавши, де таким займаються, я прийшла в мій тепер Інститут філософії імені Г.С.Сковороди, у Відділення релігієзнавства, прийшла просто з вулиці :) Трьохсвятительської, і мене, вислухавши про мій наробок та прагнення, взяли «на пробу». Уявляєте, коли це і де це таке було можливо? Я надзвичайно вдячна всім, хто мене підвів до порогу, і хто мене там зустрів: а це, в першу чергу, мої хрещені батьки в академічній науці Анатолій Миколайович Колодний та Петро Лаврентійович Яроцький, та інші мої теперішні колеги, яких я дуже люблю. Я мала щастя вчитися в них та разом з усіма, слухати лекції Сергія Борисовича Кримського, готуючись до кандмінімуму – студіювати філософію куди цікавіше й ширше, ніж це було б можливо в радянські часи, відкривати нове й впізнавати те, що чула від батьків ще в дитинстві. Покликання привело мене куди треба.

Тепер я релігієзнавець, із задоволенням вивчаю брахманів, працюю з брахманами та й сама брахманю, причому не тільки в академічних колах ;) Я вдячна долі за весь свій шлях до цього, та всім чудовим людям, які мені сприяли. Знайшовши Своє, рада тепер вчити й інших, хто приходять за мною. Скільки ще всього треба зробити!

Маю надію, що й тут встигатиму щось корисне :). Сподіваюся, вже всім шановним читачам зрозуміла назва мого блогу "Брахманські рефлексії": вона стосується ідентичності й діяльності соціальної та професійної, заради утвердження духовно-культурної національної ідентичності українців, їм корисної. До наступних зустрічей!

З повагою, Ольга Недавня

 

 

P.S.  

Цінуючи свій час, як і час інших людей, мушу уточнити дещо стосовно тутешнього спілкування в коментах:

1. пишу на РІСУ тоді, коли можу (на жаль, часу завжди менше, ніж хотілося б), і коли хочу або вважаю за потрібне;
2. спілкуюсь, як правило, з теми допису; демагогічні, маніпуляційні, некоректні та з переходом на особистості дискусії не підтримую;
3. представилась тут сама, і волію спілкуватися з реальними людьми, котрі також вказали свою освіту, де і ким працюють, адресу свого блогу тощо. Це не значить, що зовсім відмовляюсь від спілкування з ніками - я поважаю право дописувачів на анонімність. Однак з віртуалами, якщо десь колись і дискутую, то на рівних ;)