Часом в нас в житті трапляються не зовсім приємні обставини (на роботі чи у відносинах), які ми сприймаємо дуже печально і довго переживаєм. Але чи варто?
1 Солунян 5:18. «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі».
Римлян 12:14. «Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!».
Прочитаймо реальну розповідь одного чоловіка (ім’я якого замовчується). Тільки в 45 років він зрозумів, що всі обставини в його житті, які здавались йому невдачами, – виявились благословінням для його долі. Він її розповів, коли прощався з колективом, в якому успішно пропрацював багато років. А звільнився він, тому що переїжджав на роботу за кордон, де спеціально для нього організували наукову лабораторію. Він більше ні на кого не ображався і не вважав свою долю нещасною.
«Бути успішним зовсім не означає завжди у всьому мати успіх. Тому я зараз хочу назвати тих людей, які мені дуже допомогли тим, що переслідували мене чи ставили в скрутне становище. Я тоді вважав їх ворогами. Зараз я хочу їм подякувати і благословити.
До 15 років я був самим нещасним чоловіком у своїх очах. Волосся у мене було як у барана, очі - як у жаби (так мене дражнили однолітки), товстим як порося і незграбним як ковбаса (це характеристика викладача фізкультури). Вони не хотіли зі мною спілкуватися. Тоді я не розумів, як багато вони для мене зробили. Якби вони мене не дражнили, то я водився б з ними і розділив би їх, в основному, нещасну долю. Я знаю їхні життєві історії. А тоді я на них ображався. Тепер же я хочу сказати їм велике дякую.
Протилежною статтю я зацікавився рано. Вже коли мені було 11 років, мені сподобалася одна дівчинка. Але, на моє щастя, вона мене відкинула. Вона віддала перевагу іншому, який до 50 років став алкоголіком. Я ж думав, що вона мене кинула, бо в мені мало хороших моральних та ділових якостей. Я намагався їх здобути, а коли набув необхідний душевний капітал, я втратив до неї всякий інтерес. А зараз я хочу сказати їй спасибі за те, що вона мене відкинула, хоча тоді я дуже переживав і ображався на неї.
Коли мені було 16 років, мені знову пощастило.) Зі мною не захотіла зустрічатися одна дівчина. Я знаю її життєвий шлях. Якби ми зійшлися, нічого путнього з цього б не вийшло. Зараз я хочу сказати цій дівчині, тепер уже дуже великій і нещасній жінці, спасибі за те, що вона мене відкинула, хоча тоді я дуже переживав і ображався. Той, за кого вона пішла, пізніше грав спеціально для мене в одному фешенебельному ресторані.
Коли я закінчував школу, мені знову пощастило.) Мені не затвердили золоту медаль. Якби я її отримав, то поступив би на фізмат. Тоді я дуже переживав, а треба було радіти. Зараз я хочу сказати спасибі тому чиновнику (хоча я його і в очі не бачив), який не затвердив мені п'ятірку з математики, яку мені поставили шкільні вчителі.
В інституті я зайнявся наукою. Але в аспірантуру мене не взяли.
Я ж був покликаний в армію, службу не любив, хоча тепер розумію, що без цього періоду моє життя було б неповноцінне. Я вдосконалювався як спеціаліст, але мене просували по адміністративній (організаційній) посаді. На навчання мене теж не приймали. І знову я не знаю, кому сказати спасибі, кого благословляти. Адже тоді я цих людей вважав своїми ворогами.
Служив я тоді начальником служби полку. Без цього досвіду я не зміг би розробити свою систему управління. Цю систему управління і зараз не сприймає моє найближче оточення. Я їм за це вдячний. Мені вдалося її ввести в більш солідні установи, де керівники використовують цю систему і дуже задоволені нею.
Але повернемося до моєї служби в армії. Вів я себе невпевнено і після служби намагався удосконалюватися в своїй спеціальності ночами. Доля тоді привела мене на лікарняне ліжко. Я був звільнений з армії. І тільки тоді я зрозумів, що нав'язана мені спеціальність - не моя, тільки тому, що захворів. Спасибі хворобі, що вибила мене з тієї колії.
Після звільнення в запас, я вирішив зайнятися теоретичною та лабораторною роботою в 1967 році.
Але Бог знову мені благоволив. Якийсь чиновник в Москві не затвердив рішення нашого інституту про зарахування мене до аспірантури на теоретичну кафедру. Як я хотів би сказати йому спасибі і благословити його, але шукати його не маю часу. Я переживав, хоча треба було радіти.
Так тривало багато років. Переходжу до кінцівки.
Поступово моя діяльність зміщувалася за межі інституту. У нас почався кадровий рух, і мене без зрозумілої причини стала обходити молодь. Причому мені навіть не пояснювали, чому так відбувається. І я став думати. Але довго мені думати не прийшлося. Мені запропонували роботу, яка мені і не снилася. Тому я хочу благословити і тих, хто перешкодив мені і на цей раз. Загалом, всім моїм переслідувачам низький уклін. Звертайтеся до мене за допомогою. Чим зможу, допоможу. А вам, всім моїм друзям і колишнім колегам, я бажаю щастя!».
Резюме:
Будьмо завжди спокійні. Благословляймо наших ворогів, обідчиків. Вони заставляють нас вдосконалюватися, шукати краще рішення чи вихід. Вірмо, що все, що трапляється у нашому житті – під Божим контролем. І це «все» є нам для нашого ж блага, навіть якщо ми того не розуміємо.
«А мы знаем, что для тех, кто любит Бога, кто был призван согласно Его замыслам, Он все обращает во благо..» (Римл. 8:28).