25 грудня – день, коли весь християнський світ: православні, католики та протестанти зустрічають свято Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

І дуже дивно, наскільки в людей може перекрутитися свідомість, вважаючи, що раз ми, українці, не святкуємо його 25-го, але є православними, то значить Різдво 25-го грудня – католицьке, а 7 січня – православне.

Ну, це просто смішно! 25 грудня – не «католицьке Різдво», не фейкове, не єретичне. Це просто ми з вами настільки законсервувалися самі в собі, що не хочемо подивитися правді в очі. Чи не можемо?

У календарному питанні, як і в багатьох інших, ми з вами сильно розгубилися. А точніше – відстали. Відстали, зате продовжуємо вести себе так, наче навколо всі дурні, а ми одні розумні.

Повірте, краще недооцінювати себе, ніж ворога. Гаразд, не ворога, а опонента. До речі, з якого ми теж любимо сміятися саме з цієї причини.

Коли Пентархія – п’ять древніх Патріархатів відкинули Римську Церкву як єретичну, то згодом, саме католики почали називати православних «схизматиками» - (тобто "нез’єднаними" з собою та папою).

Зловили головну думку? Четверо відмовилося від п’ятого, але цей п’ятий чомусь вважає ущербним від цього не себе, а їх! Оце так гординя!

Дивно? Безперечно дивно! Але ж зараз ми ведемо себе так само. Хіба ні? Увесь православний світ, за винятком Російської, Єрусалимської, Сербської та Грузинської Церкви нині святкує Різдво Христове! Всі інші Церкви, зокрема і Вселенська, Константинопольська Патріархія, Матір-Церква для Церкви Української, нині радіють Новонародженому Христу!

А хіба ми гірші? Очевидно, що так! Ми ніяк не можемо порозумнішати. Ніяк. Вперто. Гордиливо.

Хоч, у тому, що ми принципово не святкуємо 25 грудня є щось глибоко символічне: Христове народження наче проходить повз нас: «Не збагнули ми часу Божого відвідання». (Від Луки 19:44)

Він прийшов, а ми чекаємо на когось іншого, чи на щось інше. За тиждень перед своєю смертю Спаситель буде плакати, в’їзджаючи до Єрусалиму. Але не тому, що знає про Свою близьку смерть, а тому, що люди не зрозуміли Його.

Відбулося неймовірне: Бог став людиною, щоб сама людина стала богом! Він принизив себе, прийнявши вигляд раба. Принизив себе аж до хресної смерті. (До филип'ян 2:7-8) За все добро, за безліч чудес, які Він зробив для людей (Ін.10:32), до злочинців Його зараховано! ( Марка 15:28) Його били, на Нього плювали, з Нього насміхалися, а зрештою – розіп’яли на хресті, наче злочинця. А що люди на це кажуть? Ви не повірите: «Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?». ( Мф. 8:29)

Ось чому так гірко плаче Христос, зітхаючи за нашу сумну долю. Діва Марія народила Христа без мук. Але скільки Вони пережили мук та страждань від людей!

Ми не можемо домовитися, дійти згоди в елементарному питанні календаря! Що вже говорити, про більш важливі речі!

Між власною гординею та визнанням правоти іншої людини, ми, звісно, обираємо власну гординю! Нехай буде незручний, невірний, проблематичний календар, але він правильний вже тим, що наш!

Ми будемо робити та жити так, як робили та жили наші бабусі! Хоч, Інтернет нам треба лише високошвидкісний, а телевізор – не менше 34 дюймів! Ей, люди, ви що! А як же повага до бабусь? Новий iPad Air 2 це просто знущання над їхнім прахом! А ваша реєстрація в Твіттері – це просто танці на могилах предків!

До речі, більшість із ваших померлих родичів навіть не користувалися туалетним папером. То хіба людина, яка не користується туалетним папером, має право визначати за нас наше власне майбутнє?

Я дуже сподіваюся, що нова країна, про яку ми мріємо, буде жити за більш адекватними законами. Це ж так просто: думати та жити не тільки з уваги на минуле, але при цьому ще подумати на перспективу. Як можна власних дітей любити менше за невідомих предків?

Єдина проблема тих українців, які виступають проти нового стилю – це проблема нестачі знання. Це не проблема принципів функціонування календаря, а проблема менталітету та розвитку людей, їх вміння змінюватися, бути динамічними та розуміти потребу йти далі.

Вони бояться чогось нового, як ті люди, що боялися колись ходити на кіно зі звуком та говорили, що від світла лампочки на стелі люди скоро сліпнуть.

Тільки довірившись Вселенській Церкві, людина може спастися. Бо в довірі є любов, а в недовір’ї – бісівська гординя. Петро, який йшов по воді до Христа, тонув кожного разу, коли мав сумніви.

Впевнений у тому, що вже на другий рік переходу православних українців на григоріанський, чи точніше – новоюліанський календар, люди забудуть про те, як було раніше. До доброго дуже швидко звикаєш.

Нові враження від цих змін чудово накладуться на наші життєві реалії, бо те, що ми відчуваємо зараз – це дискомфорт, до якого ми звикли. Це протез, що зручно притерся до нас та став уже звичним. Але не забуваймо, що людський ідеал – це не зручний протез, а здорове тіло.

Звісно, мене ніхто зараз не почує. Але для заспокоєння своєї душі я все одно скажу, що уніфікація церковного календаря Української Церкви – це один із головних кроків нашої християнської спільноти до Православної, Всехристиянської єдності.

Так, я знаю, що це не панацея, бо поруч із календарними питанням, у нас існують безліч глибоких і не вирішених догматичних і канонічних питань.

Однак, якщо невирішені догматичні питання ще можна якось пояснити їх складністю, то пояснити чому нам не хватило смирення та любові домовитися хоча б про календар – буде дуже не просто роз'яснити нашим дітям і внукам, та зовсім неможливо буде пояснити Cамому Господу Богу, якого ми змушуємо народжуватися двічі.

Я щиро вітаю всіх нас – православних, католиків, протестантів і всіх, хто визнає Христа Богом, із цим великим святом.

Вірю, що Його народження не пройде повз нас непоміченим. А разом із колядками та радісними співами, ми запросимо до своїх осель й сердець Самого Христа – Бога Любові та Тиші. Бога Миру та Сили.

Радіймо та веселімось, «бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Від Луки 2:11)

Христос народився – Славімо Його!