Про Гребенів, де люди ніяк не знають, як ще спаскудити свою перлину - дерев'яну церкву
Люблю подорожувати, люблю знайомитися з вираженням християнського світогляду у нашій культурі. Із захопленням розглядаю перлини нашої сакральної архітектури, іконопису, безмежно тішуся, коли люди вміють шанувати свою історичну спадщину. Проте, на жаль, переважно бачу, як нищать, як не шанують, як шукають причини знищити, а не подбати.
Є у львівських Бескидах одне прегарне селище Гребенів, про яке хочеться розповісти багато і до якого хочеться ще і ще приїздити. Є в ньому прекрасні гори, що входять до заповідника. Є в ньому цілющі джерела, є річка і потічки. Є чудові люди. Є, наразі, дерев’яна церква, збудована у 20-х рр. ХХ ст.
Церква містить у собі цінний іконостас проф. Осіньчука — єдиний збережений іконостас цього художника. Сама церква також вражає своїм мистецьким виконанням. Але парафіянам не сидиться, вони хочуть її зробити ще «красивішою». Прекрасного іконостасу їм замало, вони його «прикрасили» електричними гірляндами — «бо так ладні, як ся світить і блищит». На зауваження, що це несмак, а найголовніше, що це пожежонебезпечно — вони тривалий час не реагували. Якось один іноземний турист запитав, чи тут відбуваються дискотеки, бо таке освітлення якраз для таких зібрань підходить. І навіть, коли пожежники їх оштрафували, селяни на чолі зі священиком ще вирішували: знімати гірлянди чи «хай висять, якщо вже штраф заплатили». Слава Богу, зняли.
Люди тут заможні, село має на своїй території декілька санаторіїв, будинків відпочинку, багато хто з мешканців займається приватним туристичним бізнесом, звичайно, що є і заробітчани з-за кордону, є нові поселенці, які можуть дозволити собі купити тут ділянку чи будинок. Правда, село має жахливі дороги, але це місцеву громаду не хвилює. Натомість, добробут і смаки парафіян видно в самій церкві, яка заповнена численними іконами та іншими зображеннями та речами.
Ікон тут дійсно багато, як на виставці. Якісних серед них мало, натомість «ширпотребу» достатньо. Скажімо, такі маленькі фігурки Ісуса чи Богородиці, довкола яких блимають маленькі світла, є імітація води, що стікає. Почесні місця, виділені цим «блискоткам», говорять, що саме такі речі тут в особливій шані. Ще рік тому на правій бічній стіні по центру висіла велика картина, на якій зображено було якусь чи то лісову німфу, чи іншу героїню язичницької міфології. Зображення дійсно не найгірше з мистецької точки зору, але що воно має до християнського храму? Цього року вже її немає.
Церква вкрита металевою бляхою. Селяни люблять згадувати, що сам Митрополит Андрей Шептицький освячував цей храм. Проте вони не говорять, що владика строго забороняв дерев’яні церкви покривати бляхою, лише дерев’яним гонтом. Тепер селяни вирішили замінити бляху новою, оскільки нібито місцями вже бляха протікає. Ремонт вони затіяли без погоджень з обласною владою, як цього вимагає закон щодо пам’яток історичної спадщини. Мовляв, влада захоче гроші за дозволи і проекти. І коли в ОДА довідалися про це і заборонили проводити ремонтні роботи без погодження – селяни зігнорували заборону. А що їм закон?... І це після того, як зовсім недавно у Львові відбувався великий семінар, де мали бути всі священики, що правлять у дерев’яних церквах, на якому пояснювали, якої шкоди можуть завдати бляшані покрівлі дерев’яним храмам, в тому числі і електричні гірлянди, якими обезкультурені парафіяни «прикрашають» свої храми. Тоді представники влади запевняли парафіян, що вони готові допомагати їм дбати про храми, якщо потрібно ремонти, то вони підготують проектну документацію. Але самі парафіяни несуть відповідальність за порушення охоронного законодавства щодо пам’яток. При чому відповідальність строгу.
І ось зовсім недавно промайнула інформація, що непрофесійні майстри, проводячи ремонтні роботим, знищили храм на Волині, а тепер вже в Галичині може статися подібна ситуація. Бо і визнані майстри по дереву кажуть, що булат, яким хочуть покрити церкву в Гребенові, є незручним для таких дій, і ті майстри, які це роблять, говорять про це ж, але все ж роблять. Проте «булатна проблема», про яку також йшлося на згаданому семінарі, стала епідемією, яка поширюється галицькими селами завдяки комерційним емісарам зі східних областей (де виготовляють булат). При чому на семінарі не приховували, що ці емісари відкриті до співпраці і вміють «домовлятися» з ініціативними парафіянами. І ось ця епідемія докотилася до Гребенова.
На прямому ефірі з єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ владикою Венедиктом піднімалося це питання, був показаний сюжет з Гребенова. Владика наголошував кілька разів, що селяни мають звертатися також за дозволами до єпархіальної комісії сакрального мистецтва, яка має діяти при кожній єпархії УГКЦ. І без згоди такої комісії не мають права проводити жодні ремонтні чи художні роботи в храмах. Проте чи доніс до парафіян цю інформацію священик, не відомо. Він сам перший мав би показати приклад: як треба діяти. І чи по-християнськи є порушувати закон, особливо той, який служить збереженню сакральної спадщини?
В цій ситуації також важливо проявити свій неголослівний патріотизм і свідомість: якщо бачимо, що несвідомі парафіяни можуть зруйнувати свою святиню, яка не є лише їх власністю, а пам’яткою національною і сакральною, — мовчати не можна. І вже злочинно на це не реагувати органам, які мають завдання слідкувати за дотриманням закону. А охоронці історичної спадщини мали б не чекати, коли селяни таки щось понищать, а втрутитися, оцінити ситуацію і запропонувати варіант як найкраще проводити ремонтні роботи і яким матеріалом. Це моя думка.
Сподіваюся, що коли наступного разу випаде знову нагода побувати в цьому прекрасному місці, дерев’яна церква й надалі не лише милуватиме око, але й свідчитиме, що селяни все ж зрозуміли чим вони володіють і мають відповідальність за цю сакральну спадщину. Тим більше, що вона може стати візиткою цього дуже перспективного для туризму селища.