Поняття «теологія» виводиться від двох грецьких понять: Theos – Бог, і logos – поняття, слово, вчення, мова, ідея, сенс. Почали вживати його в орфітських релігійних кругах Древньої Греції десь в VI столітті до Різдва Христового, коли пояснювали древньогрецькі міфи. Пізніше цей термін перейняло християнство, натомість сам термін у Святому Письмі не з’являється. Є натомість мова у Писанні про «науку», «вчення», «дорогу», «повчання» тощо. Термін цей з’являється багато разів у різних значеннях у творах Отців Церкви, проте у сьогоднішньому значенні поняття «теологія» починає систематично вживати, між іншим, Тома Аквінський у ХІІІ столітті.

Тобто, теологія – це дослівно «мова про Бога» або «слова про Бога». Це коли людина пробує людськими словами окреслити Неокреслюваного, людськими поняттями визначити Невизначального, людською мовою говорити про Трансцендентного. Здавалося б, цей парадокс – це лише гра слів, бо теологія в такому разі не в змозі адекватно реалізувати своє завдання. Деякі теологи навіть були думки, що в такому разі краще мовчати про Бога, бо це більш правильно і адекватніше, аніж щось про Нього говорити, бо це апріорі буде неправильне мовлення.

Якщо теологію розуміти чисто по-філософськи, тобто як людське розумування, тоді властиво людина не вийде поза кордони філософії, а в своєму розумінні – поза «Бога філософів». На початковому етапі дороги до Бога це властивий напрямок і навіть деколи єдиний. Можна тоді дійти до Першої Причини, до Першого Рушія, до Архе всього, до Вищого Розуму, чи навіть до Творця всіх речей або до найдосконалішого Буття або найвищої Ідеї. В такому разі майже не можливий безпосередній контакт з таким Богом, лише розумове доводження, що щось таке повинно бути, щоб вияснити сенс існування світу і людей в ньому.

Натомість, щоб теологія розумілася у властивому, на приклад для християнства, сенсі, належить тут додати дві суттєві речі. Для того, щоб теологія могла «доходити» до Бога не лише філософів, тобто досить «урізаного» і не сильно живого, але до «Бога теологів», то зі сторони того ж Бога мусить відбутися Об’явлення себе. Тобто, перед тим, як хтось зможе адекватно говорити про Бога, Бог сам повинен говорити про себе. І друга річ, щоб ця мова Бога про себе була почута людиною і потім серйозно сприйнята, вимагається наявність віри у слухача цього об’явлення. Звичайно, ці два суттєві елементи, Об’явлення і віра, ще не запевняють автоматично, що людина автоматично стане теологом у сенсі властивому. Тут скоріше мова про теологію у широкому розумінні, тобто як таку, яка не є «наукою», а скоріше «спонтанною теологією».

Систематична теологія натомість базується на Слові Божому, Традиції Церкви і повинна мати інтелектуальну складову, тобто коли розум, освітлений вірою, представляє в упорядкований спосіб дані Об’явлення і Вчення Церкви. Теологія – це коли віра шукає зрозуміння, як говорили Августин та Тома Аквінський, і відбувається це у спільноті Церкви. Богословські роздуми однак – це не Слово Боже, а твори теологів – це ще не вчення Церкви, ані не є це пророцтвом, проте це діяльність віруючих теологів, які допомагають Церкві і вірним краще зрозуміти Боже Об’явлення. З другого боку – теологія не є звичайним раціоналізмом чи звичайною раціоналізацією віри, в тому сенсі, коли є спроби «очистити» віру від надприродного елементу, тому що тоді теологія може перетворитися у звичайне релігієзнавство, яке пояснює не Об’явлення, лише людську релігійність. Без віри неможлива теологія, це буде пародія теології.

З другого боку, теологія неможлива без розуму. Розум богослова, освітлений вірою, роздумовує над істинами віри, щоб проникнути ці істини, щоб їх зрозуміти. Fides quaerens intellectum, тобто «віра шукає зрозуміння», щоб ще більше побачити ясність Божої істини, а також її здібність осяювати людський розум, не суперечачи йому, лише утверджуючи і доповнюючи. Звідси, богослов сприймає Божу істину не лише тому, що вона об’явлена для віри, але теж тому, що про неї можна роздумувати, не тому, що її треба сліпо прийняти, лише тому, що розум погодиться теж з цією істиною.

Завданням теології є допомогти віруючій людині на дорозі спасіння. Це є розвиток духовного життя віруючої людини, яка прагне зрозуміти свою віру, краще сприйняти, очистити від забобонів і невластивих та помилкових елементів, єресей. Теологія є можлива тому, що віра є динамічною, розвивається, постійно людське розуміння віри зростає, і щоб воно зростало у властивому напрямку, саме і потрібна богословська допомога. Теологія – це пошук, а не просто «захист того, що є», це спроба віднайти нові аспекти тієї самої віри, нові способи вираження віри, нові формулювання. Теологія, отже, це роздуми про віру, це поєднання віри і розуму, і так як розум у віруючої людини є освітлений вірою, так само і віра потребує освітлення розумом. Це завдання має виконувати теологія.