Блог о. Юрія Блажиєвського СБП_image

Блог о. Юрія Блажиєвського СБП

Ієромонах монашого Згромадження отців оріоністів, головний редактор журналу "Скинія".

Старе добре пекельце

05.04.2012, 21:58
Пасхальні інтернет-реколекції - день другий

...зійшов до пекла і воскрес...

Реколекції - день другий


Вчора ми придивлялись темі нашого особистого Апокаліпсису, межі часу, яку неодмінно перетнемо. Не знаємо тільки коли і з яким “багажем” серця й душі: чи наша душа буде обтяжена тягарями понад міру, чи навантажена ладунком що дозволить ще пересувати ноги, а може навіть збагачена — міццю набутої і розданої любові.

Гід з хрестового тур-агентства

Сьогодні варто собі усвідомити, що ми входимо, так насправді, на вже протоптану стежину. Христос також цим шляхом переходив на іншу сторону реальності, коли вмирав на хресті. Він не скористався із “службового входу”, не знизився до кумівства, не мав жодного “пропуску”. Визнаючи віру на Літургії ми кажемо про Нього: “зійшов до пекла і воскрес на третій день”. Щоб легше було собі усвідомити, що Христос, як добрий провідник, наперед сам особисто перевірив маршрут подорожі, у яку запрошує, приведу приклад, який мене надзвичайно зворушує.

Є такий французький священник, о. Ґі Жильбер, який присвятив себе проголошенню Євангелії вуличній молоді Парижа: наркоманам, скінхедам, кишеньковим злодіям. В одній із своїх книжок він згадує свої відвідини у в'язниці певного молодого приятеля. На широкій спині хлопця виднів великий татуаж із зображенням хреста й написом: Він йшов переді мною.

Проста, але зубодробильно міцна правда. В кожній важкій ситуації, навіть в досвіді смерті, Христос йшов переді мною. Дослівно.

Бо зна що по смерті

Раз ми вже говоримо про перехід з сьогочасного життя (тобто того, що називаємо твердою реальністю, якої ми можемо доторкнутись, досвідчити, виміряти і описати) у вічність (тобто чогось дуже неясного для нас, незрозумілого і з міфологічним присмаком, чогось на кшталт середньовічної наукової фантастики), то треба відкрито зізнатись, що в свідомості зароджуються деякі підозри. Чи там взагалі щось існує? Нам треба доводів, або сучасною мовою: детального опису ділової пропозиції.

Що ж, треба визнати, що ми не маємо доводів, які б нам дозволили вповні задовольнити наші вимагання. І це удар для всіх, які сподівались, що разом із смертю закінчаться пригоди :) Бо Господь пропонує власне пригоду — піти у незнане. Отого кота в мішку, якщо завгодно. Але при цьому запевняє: знаю що роблю і прошу довіритись Мені.

А чи не можна було прямо сказати, показати, навести доводи? Що цей Господь там знову “вигадує”? Що Він перед нами приховує, з якою метою? Уся ця справа виглядає дуже підозріло. Як і в багатьох інших обшарах нашого життя, ми знову призначаємо Богу місце на лавці підсудних.

Хоча... Може, це власне наша поведінка є абсурдом? У пам'яті зринає ось такий анекдот: Дві дитини в матусиному лоні так собі розмовляють: - А ти віриш у життя після народження? - Складно сказати, звідти ще ніхто не повертався.

Що ж, в їх ситуації це дуже логічний напрямок думок :)

Контрольна з катехези

Якщо ж ми все таки відважимось довіритись баченню Бога, яке Він виклав на сторінках Святого Письма і в Традиції Церкви, то варто пригадати, яку перспективу Він змальовує перед нами.

В християнському баченні, а точніше кажучи — в його католицькій версії, маємо три можливості: Пекло, Чистилище і Небо. Наперекір звичному переконанню, це не місця (ми ж померли, отже часопростір, принаймні в знаному для нас виданні, вже не має для нас на цьому етапі жодного значення), а стани душі.

Власне душі, бо стільки нам по цьому житті залишилось. Треба буде стати в чергу і терпляче чекати на відновлене тіло, випране в Крові Пасхального Агнця, вибілене Його смертю і Воскресінням з кожної недосконалості чи плями, випрасуване відновленням усього творіння у Христі.

Цей стан остаточно буде усталений, перейде до сталої незмінності в хвилі воскресіння тіла. Причому тоді залишаться лише дві можливості: вічне так або вічне ні. “Відпаде” нам Чистилище, позаяк воно є прихожою Неба. Як це станеться, звідки оті зміни у вічності, адже тільки-но йшлася мова про кінець часу і простору? Про все це ми порозмовляємо завтра. Ця тема буде кульмінацією наших роздумів, таким собі десертом.

Дід Мороз на пекельній кухні

А тепер повернемось до теми переходу Ісусом через поріг смерті та того, що відбулося далі. Тема зішестя Христа до "пекла" інтригувала завжди, й надалі збуджує цікавість. Чим є Пекло?

Традиція образного малювання сцен Євангелії для неписьменних, так зване “Євангеліє вбогих”, дещо затемнює сучасній людині сенс цього терміну. Вона дуже образно змальовує Пекло як нескінченні страждання і віддає це доступними засобами, пам'ятаючи, що неспроможне коментувати образ у написах. Ось так і постав образ “пекельної кухні”: величезної печери в земних нетрях, де рівними рядочками розставлені котли різної масті, а чортяки-трудоголики без перепочинку вантажать у них здоровенними вилами свіжі партії душ, додаючи сірки й вугілля на смак та підтримуючи страшне полум'я.

Цей образ, хоч і в шляхетних намірах образного й живого застереження, було заїжджено до дір наступними поколіннями проповідників і митців кожної масті. Він увійшов в народні казки та оповідки, а це призвело до його повного “одомашнення”. Таке Пекло з бігом часу перетворилося в свідомості людей у щось на кшталт Діда Мороза із Снігуронькою — щось казкове, знане та освоєне. Щось, що жодна доросла людина не сприйматиме поважно, немов реальність. О ні, оці казочки залишимо для малечі!

І як тут боятися? Страшне, з приводу лихої перспективи яку представляє, Пекло перестало бути страшним! І де тут тепер помітити те, що мав на думці Христос, кажучи в різних місцях про Пекло в Євангелії: вічне засудження та безмежне страждання.

На чому полягає це страждання? Якщо б ми надалі сприймали Пекло в категоріях якогось місця, то мусили б наводити якісь міфологічні пояснення. Але ми вже зауважили, що під цією назвою розуміємо стан людини після смерті. Отже, відповідь проста — це стан страждання душі без Бога.

Приховане християнство

Пригадаймо, людина мала ціле життя, щоб відкрити для себе Бога, принаймні дещицю правди про Нього. Якщо справді нічого про Бога не чула (що видається сьогодні неможливим) або не чула з вуст християнина (що також сумнівне, хоча тут могла б підвести якість свідоцтва, що часом стає скоріше антирекламою Христа), тобто не з власної провини не пізнала об'явлені Богом правди віри про Нього, то і тоді Господь ставляє перед нею люстро любові, що становить для неї шанс.

У цьому світлі, в цьому зображенні не один атеїст чи поганин міг би застидати так званого середньостатистичного християнина своєю любов'ю і тим, як її проявляє, щирим потягом до правди і добра. Богослови назвали такий спосіб участі в спасінні, яке Христос пропонує усім, прихованим християнством.

Бог/душа - подружня драма

Отже, кожна людина мала ціле життя, щоб своїми вчинками і своїм серцем визначитись: вона за Христа чи проти. Якщо її вибір, навіть в обличчі смерті, є тим другим варіантом, якщо цей вибір свідомий та добровільний — людина зв'язує Бога по руках та ногах.

Це сталий та остаточний вибір життя окремо від Бога. Але ж людина була створена Богом і для перебування разом із Ним. Бог є її “другою половинкою”. Без Бога людина сама не є собою.

Це пригадує подружню кризу. Одні пари проходять крізь неї разом, інші розлучаються. Для тих останніх просто наступає така мить, коли одна сторона усвідомлює: це кінець, я вже не повернуся. Без огляду на те, що зробить друга особа.

Бог залишає нам можливість відійти, хоча це також додає Йому страждань. Такий вибір — драма, а не комедія з казковими декораціями і постатями.

Майбутнє стосунків після розриву

Виникає питання: як Христос, друга Особа Пресвятої Трійці, міг “зійти до пекла”, якщо Пекло — це стан душі, в якому немає місця для Бога, а Бог шанує цей вибір і не входить до такої душі силоміць?

Старий Заповіт називає Безодню смерті ("пекло") єврейським словом Шеол. Усі померлі сходили у Шеол, праведні і неправедні, позаяк над ними тяжів гріх (а кожний важкий гріх — це конкретне відвернення від Бога) та його наслідки в житті кожної людини. Людина самостійно не може відновити зірваний зв'язок із Богом. Це як після розриву між закоханими: коли вони роз'їхалися в різні сторони і перервали контакти, дуже складно знову віднайти свою “половинку”. Складно, але не неможливо. Якщо залишився хоча б один спільний приятель, якого не викреслили із телефонної книжки. Він може стати ланкою, завдяки якій людина, що жалує за свій нерозважний чин, може знову віднайти другу особу.

Христос став приятелем людей та залишився Сином Отця. Між нами є спільний знайомий! І Він уможливив поновну зустріч людини з Богом ціною своїх Страждань та Воскресіння.

Гуляй, душе?

Правда віри про зішестя Христа до "пекла" (тобто Шеолу) містить два факти: Спаситель дійсно помер, Його душа, зрештою як і душа кожного іншого, відійшла від Тіла та зійшла до краю смерті; а також Христос, коли побачив натовп, що був немов вівці без пастиря, змилосердився над ними і з любові до них проголошував Благу Вістку: як живим, так і померлим, котрі ще за життя прагнули направити свій гріх та примиритися з Господом. Ця правда віри зовсім не про те, що Ісус зневажив чийсь добровільний вибір або замкнув Пекло на навісний замок, а злих духів вислав у безоплатну відпустку.

В ХХ сторіччі постала так звана теорія порожнього Пекла, згідно якої Пекло перетворилось у щось на кшталт музею, який відвідують, але в якому не мешкають, бо Бог в своїй доброті і так усім пробачить. Бог вже усім пробачив. Але чи всі це пробачення приймуть? На жаль, скоріше виглядає на те, що ця теорія є з ряду “роби, що хочеш”, адже і так на кінці добрий Бозя всі борги скреслить. Гуляй, душе, немає пекла! Це вже погордливе ставлення до Бога і Його милосердя.

Штурм на іконі

Зовсім інші наслідки зішестя до пекла подає нам в чудових образах Традиція. Христос після своєї смерті стає під брамами Пекла, які відчиняє Хрестом, як прославлений воїн, що здобуває штурмом укріплене місто. Він бере за руки Адама і Єву, які в свою чергу підхоплюють ланцюжок рук своїх нащадків, спраглих спасіння, і випроваджує їх у небесний дім Отця, в якому багато помешкань, відтак готуючи місце тим, котрі після своєї смерті застукають до Неба брам. І на цьому полягає Його перемога над смертю, що доповнює собою перемогу над гріхом на Хресті.

Із старозавітного вчення про Шеол та правди про звитяжні чини Христа виростає католицьке вчення про Чистилище, до якого ми повернемось завтра.

В анонімній античній гомілії (проповіді) на Велику Суботу, дуже старовинному і від віків шанованому в Церкві тексті, що його включено в Літургію Годин (римо-католицький Часослов) Великої Суботи, знаходиться чудовий опис цього вчинку Христа: “Велика тиша огорнула землю; велика на ній тиша і порожнеча. Тиша велика, бо заснув Цар, земля злякалась і замовкла, бо Бог заснув в людському тілі, а пробудив тих, що спали від віків (...) Йде, щоб віднайти першу людину, як загублену овечку. Прагне навідати тих, що сидять зовсім занурені в тінь смерти; щоби визволити з болю невільника Адама, а разом із ним невільницю Єву, йде Він, котрий є їх Богом і Сином Єви (...) «Ось Я, твій Бог, що задля тебе став твоїм сином (...) Пробудися, ти, що спиш! Не для того бо Я сотворив тебе, щоб полишався ти зв'язаний у Безодні. Востань із мертвих, бо Я є життям померлих»”.

 

Сьогодні ми розмовляли про прекрасні, хоча і складні речі. Часто нехтувані і переважно закриті перед нашим зором. Віра в ці “останні правди” допомагає нам зробити ще один крок в напрямку довіри Богу. Але і Бог не вимагає від нас зовсім сліпої віри. Він дає нам чудовий і переконливий знак: Воскресіння Ісуса Христа, яким підтверджує Його перемогу та наше Відкуплення. Саме тому цей знак стає для християн знаком перемоги. Але про це — завтра.

 

День перший - дивись тут. Продовження - день третій.

Останні новини

Вчора