Світовидові фейки або чому ми так легко "купуємося" на казках про язичницьке минуле...

Багато з нас, навіть вже будучи у зрілому віці, продовжує любити казки та всілякі захопливі оповіді, від яких, не раз, аж щем на серці... Особливо ми полюбляємо, коли нам щось цікаве розповідають про давні часи не якихось америк з єгиптами, а таки про старовину з наших галицьких теренів.

І, отут, частина з нас постає перед вибором: або вірити у фантазії різношерстних "популяризаторів археології" з їхніми неодмінними домислами, перекручуваннями а то й прибріхуваннями (почерпнутими, в основному, з інтернету) або ж змусити себе знайти час промоніторити хоча б основні фахові публікації на ту, чи іншу, тему.

Зараз я оповім вам, про Світовида або, як його ще називають "Збруцького ідола", зображення якого є чи не у кожному підручнику з давньоукраїнської історії і інформацію про якого (тобто, того ідола) ще донедавна широко використовували навіть у деяких наукових публікаціях як зразок "кам"яного монументального мистецтва язичницьких слов"ян".

Збруцький ідол - фото 63827
Збруцький ідол

 

Так, справді, факт віднайдення у серпні 1848 року цього чотиригранного кам"яного стовпа довжиною 2,57 м (з бічними сторонами 29х32 см), який видобули із води навпроти села Личківець біля Гусятина на Тернопільщині - широкознаний і не має ставитися під сумнів. На сьогодні з'ясовано найдрібніші деталі з моменту його виявлення, транспортування та всієї його подальшої історії (нині оригінал "Збруцького Світовида" виставлений в Археологічному музеї Кракова з підписом: "Світовид збручанський знайдений на сході Малопольщі").

Але зараз я не про це, а про час виготовлення згаданого кам'яного "божища" зі Збруча і про те, як він потрапив у ту річку.

Якщо донедавна питання з датуванням Збруцького "ідола" вважалося остаточно і назавжди вирішеним (його відносили, в основному, до X-XIII століть), то десять років тому це питання отримало досить цікаве продовження, а саме:

- у ході досліджень, проведених у 2011 році двома науковими співробітниками Інституту археології НАН України - Олексієм Комаром і Наталією Хамайко (з науково-дослідного відділу історико-археологічних досліджень) виявилося, що насправді це ніякий не "ідол", а ... пам"ятка садово-паркового мистецтва створена, приблизно, на початку 1820-их років на замовлення талановитого польського поета епохи зародження романтизму і, одночасно, тернопільського поміщика Тимона Заборовського (1799-1828 роки), який народився у тутешньому селі Личківці і вчився у Львові.

За п'ять років до своєї смерті Тимон Заборовський створив поетичну п'єсу «Умвіт», події в якій відбуваються у місцевому давньослов’янському племені, яке проживало у західноподільських Товтрах в епоху «язичницької темноти» (ciemnoty poganskiej) приблизно наприкінці Х ст., коли Русь і Польща вже прийняли християнство.

Головний герой його п’єси – владний верховний язичницький жрець і віщун Умвіт, який виношує плани захоплення в місцевому племені влади, а для цього влаштовує шлюб свого сина Стибора з донькою вождя Мистивоя – Леліною. Причому у своїй п’єсі «Умвіт» Тимон Заборовський моделює язичницьке суспільство, виходячи із уявлень щодо домінуючої ролі жрецтва у прибалтійських слов’ян.

Світовидові фейки або чому ми так легко 'купуємося' на казках про язичницьке минуле... - фото 63828

Виходячи з цих та багатьох інших даних, Олексій Комар і Наталія Хамайко прийшли до висновку, що «...Т. Заборовський володів достатньою освітою, знаннями і творчою фантазією, а також мотивом, засобами і технічними можливостями для створення подібної скульптури у 1822–1823 рр. під час роботи над Бояном і, особливо, Умвітом. Замисливши створення певного язичницького ідола для черпання натхнення і поринання в епоху «язичницької темноти»" Тимон Заборовський, й замовив (як припускають, за описом храму Світовида в Арконі), виготовлення Збруцького Світовида. І вже згодом, схильний до театральних ефектів, Тимон Заборовський міг наказати втопити вже непотрібного йому "ідола" після завершення його п’єси «Умвіт» у 1823 р. Про свідому фальсифікацію пам’ятки старовини – Збруцького ідола, тут, мабуть, не йдеться. Тимон Заборовський, судячи з усього, не маючи тоді й тридцяти літ, навіть не уявляв, до яких наслідків призведе його загравання з дохристиянською тематикою та недолуге маніпулювання зі щойно виготовленою «пам’яткою старовини», яку потім незчисленну кількість разів тиражуватимуть у наукових і популярних книжках, підручниках, журналах...

P.S. При цьому, серед інших аргументів про фальсифікацію Збруцького "ідола", у вищезгаданому дослідженні Олексія Комара і Наталії Хамайко (2011), домінуючими були наступні:

- Перший аргумент (природничий): у результаті проведеної реставратором Вавельського комплексу Р. Козловським детальної природничо-наукової експертизи, яка включала петрографічні дослідження, було встановлено, що на поверхні Збруцького ідола не виявлено якихось помітних слідів тривалого перебування у воді (відсутні залишки мікроско-пічних водоростей і обточені водою піщинки). Натомість виявлено, що за кількістю кальцинованих відкладів на стороні D, Збруцький ідол пережив не більше 8 регресій або трансгресій рівня Збруча. Крім того, в різних частинах розглядуваної скульптури збереглись навіть сліди фарбування (!) рудувато-червоного кольору. Загалом, згідно з висновками Р.Козловського, Збруцький ідол перебував у ріці не більше кількох десятиліть і, найвірогідніше, потрапив у ріку лише у ХІХ ст. незадовго перед віднайденням у 1848 р.

- Другий аргумент (художньо-композиційний): поєднання відразу кількох «божеств» в одному ідолі протирічить усьому корпусу письмових свідчень про давньослов’янське язичництво, а повна антропоморфічність персонажів – усім даним, якими володіє сьогоднішня наука про східнослов’янські ідоли. Крім того, в східнослов’янському регіоні поки що невідомі інші зображення чотириликих персонажів і багатоярусні художні композиції ІХ–Х ст.

- Третій аргумент: доречно пригадати, що в першій половині ХІХ ст. настільною книгою шанувальників польської історії була Historia narodu polskiego А. Нарушевича (1781–1788). Саме черпаючи інформацію з цієї праці, один з «відкривачів» Збруцького ідола - Мечислав Потоцький, без особливих труднощів, «впізав» у щойно витягнутого зі Збруча кам’яному істукані, "верховного бога" полабських слов’ян - Світовида, який стояв у храмі в Арконі і який був описаний Саксом Грама-тиком (тамтешній бовван також мав вигляд чотириликого ідола в людський зріст, який тримає в руці ріг і поруч з яким розміщені його атрибути – кінь і меч).

Іншими словами, витягнутий зі Збруча місцевий «Світовид» мав би унаочнювати «тісний і нерозривний зв’язок» Червоної Русі із західними землями Речі Посполитої, притому - навіть за дохристиянських часів!

Четвертий аргумент (світоглядний): поєднання у вигляді багатоярусної композиції образу кількох персонажів є, на думку Олексія Комара і Наталії Хамайко, типовим для представника християнського світогляду, який звик до багатоярусності і сюжетності житійних ікон та інтер’єрних розписів храмів, однак є абсолютно нетиповим для представника з язичницьким давньослов’янським світоглядом і світосприйняттям.

Причому, сумніви в автентичності Збруцького ідола виникли зараз же після його, широко розрекламованого у тогочасній періодиці, віднайденні. І про це, чи не вперше в українській і польській археологічній літературі, так виразно і аргументовано нещодавно засвідчили вже згадувані О. Комар і Н. Хамайко. Наприклад, ціла низка відомих вчених ХІХ – першої половини ХХ ст. (А. Павинський, І. Піч, А. Брюкнер, Т. Синко, К. Нітш) вважали Збруцького ідола підробкою.

Про сумніви стосовно його (Збруцького "ідола") автентичності та про можливість його виготовлення у ХІХ ст. висловлювалися багато хто з іменитих науковців того часу (наприклад, З. Глогер). Причому такі сумніви були й тоді достатньо вмотивованими, адже віднайдення Збруцького "ідола" від-булося в епоху романтизму (такого нерідко, майже екзальтованого, «замилування у старовину»). Саме тоді після Французької революції і того вільнодумства, яке після неї настало, по всій Європі, а зокрема – на сході тогочасної Польщі, пробудилося масове захоплення дохристиянськими релігіями і сфальсифікованою «язичницькою» поезією (наприклад такі відомі фальсифікати під поганський епос як «Пісні Оссіана», «Боянів гімн» та ін.), а саме виготовлення фальшивих «давньослов’янських ідолів» робилося для того, щоби в такий спосіб «підсилити національне пробудження», яке розпочалося ще століттям раніше і про що писав свого часу Л. Нідерлє.

Ця антихристиянська пошесть торкнулася тоді навіть нашого Львова, де на східній околиці – на Кайзервальді, на честь цісарського візиту 8 травня 1781 р., було поставлено кам’яну фігуру давньоримської язичницької богині Мінерви (яку місцеві мешканці потім називали то Афіною, то Цецерою), яка, за свідченням краєзнавця С. Шнур-Пепловського, простояла там близько століття аж поки була розбита на кавалки (причо-му сам постамент з-під цього поганського боввана простояв на тому місці майже до Другої світової війни і його, за даними св.п. Ігора Мельника, ще виразно видно на фотографії 1942 р., яка вивішена на сайті польського Національного цифрового архіву).

І тут ми підходимо чи не до найцікавішого: хто це міг зробити (вкинути Збруцького "ідола" до Збруча) і з якою метою. Київські археологи О. Комар і Н. Хамайко пишуть, що особа, яка, найімовірніше, могла бути причетною до виготовлення Збруцького ідола у період романтизму, мусила:

1) цікавитися історією Польщі («Історія» А. Нарушевича);

2) мати уявлення про барокову архітектуру тогочасних міст (мотив Атласа в нижній частині Збруцького ідола);

3) проживати в далекій провінції;

4) цікавитися античними сюжетами (ритон у вигляді рогу, як на «скіфських бабах»);

5) мати безсумнівну художню фантазію (Збруцького ідола створено без образотворчого зразка);

6) не бути художником (ескіз схематичний і несиметричний);

7) бути схильним до театральних ефектів (розмалювання Збруцько-го ідола в червоний колір);

8) дана особа не знаходила відповідного розуміння в оточення (ідол втоплено у ріці посеред лісу).

Оскільки Збруцького ідола виявлено безпосередньо на австрійсько-російському кордоні, то чи не так і було задумано, що його ніхто не буде витягати? А в такому разі ця особа повинна була бути добре відомою австрійським пограничникам і митникам, які охороняли даний відтинок державного кордону і без участі яких будь-які маніпуляції з підвозом до Збруча важкої кам’яної фігури, перенесення її (чи волочіння) до русла ріки з подальшим її затопленням, аж ніяк не могло відбутися без відома офіцерів прикордонної сторожі. Іншими словами, та особа мала бути щонайменше заможною і відомою в окрузі, щоби дозволити собі робити подібні маніпуляції з кам’яним божком.І така – яскрава і суперечлива особистість, в районі віднайдення Збруцького ідола, існувала. На думку О. Комар і Н. Хамайко, це – один з талановитих польських поетів епохи зародження романтизму міс-цевий молодий поміщик Тимон Заборовський (1799–1828 рр.), який народився в тутешньому с. Личківці і вчився у Львові. (цит.за: Збруцький ідол – пам’ятка садово-паркової скульптури поч. ХІХ ст.: до мотивів фальсифікації та її авторства).

Микола Бандрівський

Джерело: Фейсбук