Проминуло щорічне свято святого Миколая. В мене з дитинства воно було оповите відчуттям чуда. Навіть тоді, коли я вже знав чиїми руками появляються подарунки під подушкою. Але тепер, коли я сам є тими руками, я дуже хочу, щоби мої діти якнайдовше не втрачали це відчуття чуда, казки.

Святий Миколай для багатьох в дитинстві був втіленням доброго помічника Бога. Не даремно існує варіант дитячого розуміння Пресвятої Трійці: Ісус Христос, Пречиста Діва, святий Миколай. Ісус — сам Бог, народження кого дитина особливо тепло вітає колядкою, Марія — як вселюбляча мати і Миколай — добрий, бо одаровує, але справедливий, бо сварить нечемних. І дуже важливо: захисник знедолених. Більшість казок-легенд про святого — це власне розповіді про те, як він дбав про знедолених, як ще маленьким допомагав бідним. Мої діти ці казки дуже люблять. Вони мають настільки великий і чіткий виховний вплив, що дітям навіть не потрібно пояснювати, що таке добро, чому владику Миколая Бог прославив як святого, чому потрібно бути щедрим щодо бідних, чому важлива справедливість тощо.

Навіть у зрілому віці я відчуваю, що все таки св. Миколай так чи інакше допомагає зробити подарунки. Бо коли раптово отримуєш якийсь гонорар за статтю, про яку вже й встиг забути, а гроші просто дуже необхідні в цей час, чи коли раптом в магазині бачиш ті книги, які хотів би покласти під подушку сину — хіба всі ці речі не можна вважати чудом? Звичайно, коли до свята підходиш формально чи банально — як до свята подарунків, то відчуття чуда і не може з’явитися.

Я дуже не люблю, коли св. Миколая асоціюють з Дідом Морозом. Бо Миколай є святим і його життя є прикладом для наслідування для дітей. А чого може дітей навчити який Мороз? Чи Миколаївське свято має просто зводитися до задаровування? Не даремно в Європі в кількох країнах Церква закликала заборонити використовувати образ Санта Клауса, тобто св. Миколая, у нерелігійних цілях.

І ще, що особливо болить: коли сьогодні свято доброти і справедливості, милосердя і християнського виховання пробують перетворити на шоу дешевого (а нерідко й шкідливого) піару на дітях — хочеться кричати до всіляких горе-політиків і так званих меценатів: не пхайте свої брудні руки до свята. Не знищуйте в дитячих очах чудо!