Тарас Добко: «Університети можуть допомогти молоді, яка шукає свої дуже особливі шляхи в житті»
Усвідомлений вибір постає зі зрілості й відповідальності кожного громадянина, а також свідчить про його свободу й відповідальність. Як університет може допомогти молодій людині зрозуміти, що це таке, і як пояснити цінність вибору, зробленого самостійно?
— Усвідомлений вибір у житті можна зробити, якщо ти розумієш життя й те, як функціонує суспільство та які основні проблеми його тривожать. Сьогодні це дається складніше, бо суспільство нелінійне, фрагментоване, неоднорідне. Правильне орієнтування в ньому, а також розуміння больових точок людей, які нас оточують, потребують певних знань і навичок. Перш ніж молода людина може навчитися добре це робити, університет на власному прикладі повинен показати, як він сам здійснює усвідомлений вибір щодо мети своєї діяльності, тобто шукає відповіді на питання «навіщо» й «чому» він працює.
Здавалося б, відповідь на ці питання очевидна. Університети завжди були інституціями, що продукують, накопичують і передають знання. Прийнято вважати, що академічна досконалість є самоціллю університетського життя, проте мені здається, що будь-яке знання має слугувати для перетворення людського життя, впливу на суспільство й розв’язання певних проблем. Університет не працює сам для себе, він має не жити у якійсь штучній бульбашці, а пропонувати розумні рішення на благо цілісного розвитку людини. Тому нині говорять про так звану третю місію університетів — служіння ширшому суспільству, а не тільки надання освіти чи провадження досліджень. Коли молода людина бачить, що таке розуміння втілене у стратегії розвитку її університету або в чіткому баченні цим навчальним закладом профілю свого випускника, це стає для неї стимулом замислитися і щодо власного покликання.
Університетське середовище переважно працює з молоддю віком від 17 до 24 років, а це той вік, коли людина виявляє свою особливу роль у цьому житті. Для цього важливо пізнати себе та виявити свої таланти й хист, а також — побачити проблеми в суспільстві й упевнитися, що її знання та здібності можуть допомогти їх розв’язати. Молодій людині також важливо бачити зразки. Інколи жартома кажу студентам Українського католицького університету: «Будьте обережними, бо тут вам можуть трапитися люди, які докорінно змінять курс вашого життя». Це класно, що вони можуть зустріти тих, хто здатен стати для них моделями успіху щодо цілісного людського життя.
Іще одна важлива річ — залучення студентів до життя громади, бо тільки так можна чогось навчитися. Справжнє навчання завжди проєктноорієнтоване. Навчання в аудиторії — це тільки половина справи. Друга полягає у взаємодії з іншими, зокрема в роботі з людьми в потребі. Усе це дає молодій людині змогу розпізнати, до чого вона покликана.
Якого лідера виховує Український католицький університет? Що характеризує особу, здатну вести за собою і в невеликих, і в суттєвих для суспільства й держави питаннях?
— Лідера характеризує не настанова про його власну велич або самовдоволення, а наявність захопливої візії, як можна щось змінити й покращити в певній ділянці життя. Коли маєш справжню візію — це завжди щось більше за тебе. Щось, на що не шкода затраченого часу й зусиль, і до чого долучатимеш інших як партнерів. Справжнє лідерство містить компонент служіння. Для лідера також важливо вміти комунікувати з ширшим середовищем, бо завжди будуть альтернативні шляхи розв’язання проблеми, а тому треба показати, чому твій варіант для спільної справи кращий.
Якщо студент чи студентка не почуватимуться людиною, гідність якої шанують чи то через відносини викладача і студента в навчальному процесі, коли останній має право на власну думку, чи через наявність якісного харчування в їдальні, чи через нормальні умови проживання в гуртожитку — будь-яка розмова про виховання лідерства буде безплідною. Принципи УКУ передбачають, що важливо не тільки дбати про власний розвиток і самореалізацію, а й мати змогу повернути гідність тим, хто маргіналізований, хто не має поряд когось, здатного засвідчити, що ця людина гідна. В УКУ діє формула трьох «с»: свідчити, служити, спілкуватися. Усе це творить певну культуру.
Якщо говорити про практичні кроки, то ми хочемо, щоб волонтерство студентів було не тільки вправою у їхній вільний час, як то здебільшого буває, а й частиною навчального процесу. Є методика суспільно орієнтованого навчання, коли навчальний курс передбачає реалізацію проєктів разом із громадою. Так і викладач, і студенти стають творцями соціальних змін. У рамках курсу студенти разом із громадою розв’язують якусь проблему, а потім рефлексують над здобутим практичним досвідом. Важливими є студентські ініціативи, які містять елементи волонтерського служіння й дають молоді змогу брати на себе відповідальність, здобувати лідерські навички.
Розказати світові й самим собі історію про себе означає запитати про власну ідентичність. Чому це питання важливе для Українського католицького університету?
— Питання ідентичності висловлене в самій назві університету: Український католицький університет. Також про це йдеться у місії університету, де згадано, що ми є відкритою академічною спільнотою, що живе за східною християнською традицією і виховує провідників суспільства, професіоналів для служіння в Україні та за її межами в ім’я слави Божої, спільного блага й людської гідності. Для нас це не просто декларація. Наші стратегія і візія, ким ми хочемо себе бачити за певний час, завжди співвідносяться з місією університету. УКУ — католицький університет, покликаний до життя УГКЦ. Це єдиний такий виш на теренах колишнього СРСР. Звісно, щодо цього ми маємо особливе покликання, зокрема в тому, щоб наші випускники розуміли, у чому полягає соціальне вчення церкви про суспільство, солідарність, спільне благо, принцип гідності людини. Ми український університет. Це відтворено в різних аспектах, зокрема й у тому, що ми не хочемо бути регіональним університетом. Прагнемо, щоб у нашому студентському й викладацькому тілі було відтворено українську географію. Але це також означає, що ми думаємо над тим, що означає бути українцем у сучасному світі, а також у діалозі із напрацюваннями попередніх поколінь. Нинішнє покоління не є монополістом щодо української ідентичності. Маємо бачити її у процесі історичного становлення, із усіма проблемами, що виникали у процесі. Також дуже важливі для нас питання зцілення стосунків українців із іншими націями.
Наразі в нашому суспільстві немає консенсусу щодо питання, що таке українська ідентичність. Але, думаю, багато добрих відповідей на це питання можна знайти на Майдані завдяки Революції гідності. Тоді нас об’єднували питання верховенства права, правосуддя, справедливості й солідарності. Якщо ці цінності будуть у центрі нашого діалогу про українську сучасну ідентичність, думаю, вдасться знайти спільний знаменник і мову порозуміння, а не ворожнечі.
Є ті, хто кепкує з гасла «віра, армія, мова». Але ці речі потрібні для того, щоб держава відбулась як інституція, здатна забезпечити процвітання певному народу. Не маємо іншої землі, яка може дати можливість для повноцінного культурного розвитку українцям. Держава та її інституції є для цього дуже важливими. Не раз у нашій історії при занепаді держави ставалися трагедії не тільки в житті етнічних українців, а й усіх людей, які тут живуть. Революція гідності дала нам важливий урок: Українська держава може відбутися як політична нація, і тут є місце для всіх, хто вбачає в Україні щедрий Божий дар і готовий його шанувати та примножувати. Це важливий урок і передумова для уникнення будь-якого протистояння.
Як університети можуть залишитися активними діячами й не втратити звучання власного голосу в суспільстві за такої кризи, як нинішня пандемія коронавірусної хвороби? Чому важливо, щоб вони не замовкли?
— Пандемія є класичним випадком проблеми, яку не подолати поодинці. Університети можуть допомогти молоді, яка шукає своїх дуже особливих шляхів у житті, зрозуміти, що вони є частиною ширшого суспільства, відповідальні не тільки за себе, а й за інших, і повинні грати з іншими в ту саму гру за єдиними правилами.
Також університети ніколи не повинні погодитися, що повноцінне навчання може відбуватися повністю онлайн. Звісно, вони мають ставати дедалі майстернішими в онлайн-навчанні, але не вважати це за норму. Для УКУ важливо почуватися спільнотою. Тому під час пандемії в нас навчання залишалося змішаним, студенти були на кампусі, але з дотриманням усіх протоколів епідемічної безпеки. Перехід в онлайн робить стосунки анонімними, не дає змоги підготувати студента до життя в реальному світі.
Пандемія призвела до економічних негараздів, зробила всіх вразливішими й іще залежнішими від держави. Для нашого ж суспільства, особливо в час гібридної війни, важливо, щоб університети залишалися автономними осередками незалежної публічної думки. Навіть за таких важких умов вони не повинні ізолюватися та ставати менш публічними. Натомість мають не боятися говорити правду й допомагати людям не піддаватися на популістські обіцянки щастя всім та одразу.
