Євхаристія чинить причасника активним продовжувачем справи Ісуса Христа: бути даром з самого себе, передусім для Небесного Отця, потім для ближніх, для всіх людей. Євхаристія є знаком і підтвердженням, що жертва веде до справжнього життя і до повноти любові. Християнин, що живе життям Бога, приймаючи Тіло і Кров Христа, здатен цим своїм відновленим життям перемінити світ.

 

Таїнство Євхаристії є одним з трьох Таїнств втаємничення або християнської ініціації. Якщо Хрещення є початком цієї ініціації, Миропомазання – зміцненням на цій дорозі, то Євхаристія – ціллю. В Євхаристії Бог дає людині повноту своєї любові, дає дар, понад який немає більшого дару – самого себе.

Євхаристія – це Тіло «що за нас дається» (пор. 1 Кор 11, 24). Тобто Євхаристія є доказом, що Бог існує не просто так, але існує для нас. Це велика Таємниця, яка робить християнство винятковою релігією. Творець світу не просто створив світ і людину та не переймається людською долею, але бере активну участь у людському житті, зберігаючи при цьому людську свободу: прийняти його дар ніхто не є змушуваний, але всі запрошені. Бог прагне дати людині в Євхаристії повноту життя – життя з собою.

Христос, встановлюючи Євхаристію сказав: «Це Кров моя (Нового) Завіту» (Мт 26, 27; пор. 1 Кор 11, 25). Перший Завіт також був встановлений з використанням крові: «Взяв Мойсей половину крови й налив її в миски, а половину вихлюпав на жертовник. Потім узяв книгу завіту й прочитав на слух людям, що сказали: Усе, що сказав Господь, зробимо й слухатимемося. Взяв тоді Мойсей кров та й покропив на людей, і сказав: Це кров союзу, що уклав Господь із вами, згідно з усіма цими словами» (Вих 24, 6-8). Кров у Святому Письмі означає життя, яке дав Бог. Кров Ісуса Христа – це життя Людини, а одночасно Бога. Завіт укладений на Крові Христа вводить людину у життя Боже, іншими словами – обожує її. Крім того, ця Кров була дана через терпіння, через мучеництво, однак з любові. Це щось подібне до народження дитини. Бог через свого Сина відродив нас. І так як дитина повинна бути вдячна своїй матері за терпіння підчас народження, за кров, яка спочатку живила дитину у лоні, а потім пролилася, коли дитина народжувалася, так і християнин повинен бути вдячний Богу за дар відродження до життя Божого. Тому слушно Тіло і Кров називаються Євхаристією – благодарінням.

Євхаристія чинить причасника активним продовжувачем справи Ісуса Христа: бути даром з самого себе, передусім для Небесного Отця, потім для ближніх, для всіх людей. Євхаристія є знаком і підтвердженням, що жертва веде до справжнього життя і до повноти любові. Християнин, що живе життям Бога, приймаючи Тіло і Кров Христа, здатен цим своїм відновленим життям перемінити світ.

Дуже важливою правдою християнської віри є факт, що Євхаристія – це не лише Божество Ісуса Христа, але одночасно Його людинність. Це «хліб з неба», однак втілений, це живий Бог, і одночасно жива Людина, яка жила на землі і була видима людьми, а тепер залишилася з нами під видами хліба і вина. Євхаристія є підтвердженням, що людське життя походить від Бога, що ми прийшли згори, від Отця і туди маємо повернутися. Вона є також нагадуванням, що людське життя не має остаточного сенсу само в собі, тільки з Богом, для Бога і у Бозі. Так як сама людина не в змозі осягнути життя з Богом, тому Бог сам зійшов з неба, що бути з нами, бути Еммануїлом.

Євхаристія є також ліками проти смерті. Після первородного гріха кожна людина помирає. І тому Христос говорить: «Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки» (Йн 6, 50-51). Тут мова звичайно не про фізичну смерть, але про смерть вічну, якою є розірвання єдності людини з Богом. Ісус Христос прийшов виправити цю ситуацію і дав свої Тіло і Кров, щоб ще за земного життя цю єдність відновити. Євхаристія є присутня у світі, серед людей, де панує смерть і гріх, щоб силою своєї благодаті перемогти панування смерті та гріха, а тим самим відновити єдність з Богом.

Євхаристія – це Трапеза. Так як під час трапези, тобто Тайної Вечері, вона була установлена Христом, так і сьогодні служиться як трапеза, на якій відбувається споживання. Це підтверджує, що Євхаристія є жертвою, так як і служіння жертв Старого Завіту закінчувалося трапезою: «Разом із заквашеними хлібцями принесе свій дар, разом із своєю подячною мирною жертвою. З кожної офіри принесе частину як дань Господеві, і вона належатиме священикові, що скроплював кров'ю мирної жертви; йому вона належить. М'ясо з подячної мирної жертви треба їсти в день приносин, нічого не залишаючи з нього до ранку» (Лев 7, 13-15). Це сам Бог тепер приходить до людей, що бути з ними під час трапези. У Книзі Одкровення є такий фрагмент: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною» (Одкр 3, 20). Ісус Христос не просто бере участь у трапезі разом з вірними, але сам є цією трапезою, сам її приготовляє і сам її розділяє, як говориться у молитві Херувимської пісні на Літургії Йоана Золотоустого: «Ти бо єси той, хто приносить, і кого приносять, хто приймає, і кого роздають».

Трапеза є тим, що поєднує між собою також тих, які зібралися навколо євхаристійного столу. Євхаристія чинить християн одним тілом – Тілом Христа. Апостол Павло говорить: «Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла? Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кор 10, 16-17). Те, що відбувається під час Євхаристії, повинно продовжуватися після неї: єднання з братами і сестрами, примирення, взаємна любов. Християнин вчиться при Трапезі Господній жити Євхаристією у щоденному житті.

Йоан Золотоустий говорив, що не можливо приймати Хліб небесний зі столу Трапези Господньої і одночасно не ділитися хлібом з ближнім. Євхаристія повинна бути джерелом милосердя і любові до ближнього, інакше її прийняття втрачає сенс і стає лицемірством. Саме про відношення віруючого до свого ближнього буде питати Ісус Христос, коли вдруге прийде у славі на суд (пор. Мт 25, 31-46).

Іншими словами, Євхаристія будує Церкву, як говорить назва однієї з Енциклік папи Івана Павла ІІ, Ecclesia de Eucharistia (2003). Як наголошували Отці Церкви, коли з Христового боку витекли кров і вода, це було моментом народження Церкви. Церква народилася з серця Христа, з Його любові до народу, з Його жертви. Христос віддав своє життя за свій народ, щоб спасти його і щоб він «був одно», щоб був Його Тілом. Тому спільне служіння і споживання Євхаристії свідчить про єдність між вірними. Брак такої спільноти в служінні Євхаристії означає, що поки що, на жаль, єдності немає. Однак до цієї єдності треба йти, щоб Церква була єдиною великою спільнотою Божого народу і щоб не було перешкод для спільного служіння та споживання Тіла і Крові Христа.

Євхаристія має в собі також есхатологічний вимір. Вона є провіщенням та приготуванням майбутнього світу. Ісус Христос на Тайній Вечері, після встановлення Євхаристії, сказав: «Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім» (Мк 14, 25). Тобто Євхаристія пов’язана з чимось новим, з Царством Божим. Ці слова Христа нав’язують до знаної ще у Старому Завіті есхатологічної трапези, коли то сам Господь приготує стіл і запросить всі народи: «Господь сил учинить на оцій горі бенкет для всіх народів, бенкет, де буде ситне м'ясо, бенкет, де буде добре вино, ситне м'ясо шпиковисте, добре вино, проціджене й чисте. Він знищить на оцій горі заслону, що запинає всі народи, і покривало, що вкриває всі народи. Він знищить смерть навіки. І повтирає Господь з усіх облич сльози і зніме ганьбу з свого люду по всім світі, бо Господь сказав так» (Іс 25, 6-8).

Також Христос не раз порівнював Царство Боже до трапези, навіть під час Тайної Вечері сказав до учнів: «Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві» (Лк 22, 29-30). Варто при цьому додати, що у культах багатьох народів сакральна трапеза мала і деколи ще має велике значення. Участь у такій трапезі підкреслює моральну та суспільну єдність тих, які зібралися на цій трапезі. Дуже часто такі трапези, таке спільне споживання їжі у різних релігіях було проявом релігійного акту, релігійної діяльності, можна би сказати церковною мовою – літургійним актом.

Можна також сказати, що Євхаристія є знаком минущості цього світу, підтвердженням, що наше призначення – не тут. Світ – це Боже творіння, яке має свою ціль, і вона сповниться не в часі, але у вічності. Євхаристія є виразом надії на майбутній вік а також частково відкриває заслону того віку. Тома Аквінський написав для літургії Пресвятої Євхаристії такий антифон: «О Свята Трапезо, на якій споживаємо Христа, … що був нам даний як завдаток майбутньої слави». Цей завдаток і містить в собі есхатологічний вимір, дає нам змогу якби випереджаючи час, брати участь у Трапезі Царства Небесного з усіма ангелами та святими.