Важко однозначно оцінити життя і діяльність Томаса Кранмера. Для протестантів він реформатор і мученик за віру. Для католиків він той, хто значно причинився до гріха розколу і втрати єдності Церкви. Були у його житті славні моменти, були і слабкі. Зрештою, як у кожної людини. Тим не менше, у літургійному календарі Англіканської Церкви 21 березня згадується «мученик і реформатор» Томас Кранмер.

21 березня 1556 року був страчений архієпископ Кентерберійський Томас Кранмер (1489-1556). Його спалили на вогнищі. Це був один з перших духовних Англіканської Церкви, яких репресували під час спроби реставрації католицизму в Англії за часів правління королеви Марії Тюдор.

За що, отже, був страчений Томас Кранмер? Коротко кажучи: за державну зраду. Державна зрада завжди каралася найсуворіше, навіть до наших днів. Що ж такого він вчинив, що кваліфікувалося як державна зрада? Перш ніж відповісти, варто додати, що в історіографії постаті Томаса Кранмера оцінка його діяльності дуже часто залежала від релігійної приналежності історика: протестантські історики зазвичай позитивно відгукувалися про нього і негативно про Марію Тюдор, яку до того ще й називали «Кривавою», натомість католицькі історики не зовсім мило відгукувалися про англіканського духовного у своїх творах.

Кранмер вчився у Кембриджі, в Коледжі Ісуса і Святої Діви Марії, став магістром мистецтв. Наставники бачили його у духовному стані, проте він не дуже якось про це думав. Тому женився на одній дівчині, яка, однак, померла при родах. Це змінило життєві плани Томаса Кранмера, і він заглибився у богослов’я. 1520 року отримує свячення, 1525 року стає доктором богослов’я.

В ті часи Кранмер симпатизував Еразмові Ротердамському, відомому апологету католицизму, і досить неприязно та з антипатією ставився до ідей Мартіна Лютера. В Англії тоді при владі був король Генріх VIII Тюдор, який ввійшов в історію як ініціатор Англіканської Церкви. Хоча, не тільки з цього приводу. Він теж став відомий своїми багаточисельними шлюбами та страченнями деяких попередніх дружин. Саме цими розлученнями займався Томас Кранмер, який аргументовано твердив при кожному новому шлюбі короля, що попереднє було недійсне. Зрештою, сам Кранмер під час дипломатичної поїздки до Німеччини, тайно женився на Маргарет – племінниці відомого протестантського проповідника Андреаса Озіандера.

1532 року, після смерті архієпископа Кентерберійського, король Генріх VIII висуває кандидатуру Томаса Кранмера на цей пост і папа Климент VII погоджується. Хоча, Кранмер вже тоді тайно сповідував протестантські ідеї, а також був жонатий, що є перешкодою у Католицькій Церкві для прийняття навіть пресвітерських свячень, не говорячи про єпископські. Проте, поки що свої справжні погляди новий голова Католицької Церкви Англії не виявляв.

Хоча, між папою і королем вже декілька років тривали напружені відносини. 1529 року власне завдяки Кранмеру король розлучився з Катериною Арагонською і вирішив побратися з Анною Болейн. Проте папа ні одне, ні друге не дозволяв. На початку 1533 року король все одно одружується з новою дружиною, декілька місяців пізніше папа відлучає його від Церкви. Кранмер повінчав нову пару, а Анну Болейн коронував королевою. Невдовзі у королівської пари народилася донька Єлизавета, майбутня королева Англії, яку охрестив сам Томас Кранмер.

Після такого небажання папи Климента VII дати розвід Генріху VIII з його законною дружиною Катериною Арагонською, король розриває зв'язок з папою, а 1534 року Парламент приймає «Акт про супрематію», в якому головою місцевої Церкви оголошується король Англії. Тих, що не визнали цей Акт, було оголошено зрадниками, а багатьох з цього приводу страчено, між іншим єпископа Рочестерського і кардинала Джона Фішера та колишнього лорда-канцлера Англії Томаса Мора.

Після цього почалася секуляризація католицького майна, передусім закриття монастирів та відібрання їхнього майна, ченців натомість вигнано, щоб йшли собі у світ. У цьому брав участь також Томас Кранмер, духовний керівник Церкви Англії. Багато святих місць було збезчещено, особливо мощей святих. Варто однак додати, що король Генріх на протязі свого правління то схилявся до протестантизму, то знову до католицизму. В залежності від цього черговою його жінкою була то католичка, то протестантка. Коротко кажучи, Генріх VIII був непослідовний у своїх релігійних реформах, які часто були наслідком його емоцій чи романів. Проте незалежну від Риму Церкву він таки створив.

Кранмер натомість був більш послідовним та ідейним прихильником Реформації. Після смерті Генріха VIII 1547 року, за часів нового короля, юного Едуарда VI, Томас Кранмер проводить далі церковні реформи, які все більше уподібнюють Англіканську Церкву до тих, які заснував Лютер чи Кальвін на континенті, і все більше віддаляють її від Католицької. 1549 року був прийнятий Парламентом закон про літургійні книги Англіканської Церкви, які опрацював Кранмер. Видано під його керівництвом між іншим «Book of Common Prayer», тобто «Книгу загальних молитов». Римський обряд цим актом відмінявся, і вводився фактично англіканський обряд. Того ж 1949 року скасовувався целібат для священиків.

Пізніше, 1552 року, був прийнятий інший закон, також підготовлений Кранмером – про Таїнства Англіканської Церкви. Між іншим, не згадується вже в новому Служебнику, що Свята Служба – це «безкровна жертва», немає вже молитов за заступництвом Богородиці та святих. Подібно як і після першої реформи літургії 1549 року, так і тепер, 1552 року, у країні вибухали повстання, які жорстко придушувалися. За невиконання цих реформ накладалися великі штрафи, а за третє невиконання – конфіскація майна та довічне ув’язнення. Від переслідувань загинуло декілька тисяч людей.

Такий тиск на релігійну свободу спричинився до зворотної реакції. Хоча вельможі Англії після смерті 16-річного короля Едуарда VI прагнули поставити на престол протестантку, однак новою королевою, не без значної підтримки різних верств населення, 1553 року стала донька Генріха VIII та Катерини Арагонської Марія Тюдор (1516-1558). Для Томаса Кранмера настали темні часи, так як Марія була ревною католичкою і справою її життя було повернути Англію у лоно Католицької Церкви, а всіх, які довели до протестантизації країни, чекали переслідування. Нічого дивного, що у своїй батьківщині ця королева не має жодного пам’ятника, а в історії її називають або «Марія Католичка» або «Марія Кривава». Останнє прізвисько надане з приводу переслідувань англіканців, хоча до неї і після неї, за часів королеви Єлизавети, вбитих католиків в Англії було набагато більше, ніж вбитих англіканців за часів королеви Марії. Проте, лише ці останні є «мучениками за віру» в Англіканській Церкві.

Треба однак додати, що серед тих мучеників є не лише жертви Марії Тюдор. Немало десятків там також тих кого переслідував Генріх VIII, коли ще був офіційно католиком, але теж тоді, коли вже зірвав з Римом. Наприклад, батько англійського перекладу Біблії, Вілям Тіндейл був схоплений і страчений за свій переклад Біблії саме за часів короля Генріха Деколи можна почути спрощену версію причин смерті Тіндейла, яка звучить як аргумент з уст певних проповідників: «Жив собі Вілям Тіндейл, який переклав Біблію на англійську мову, і за це його католики спалили». Як то кажуть, напівправда завжди гірша від неправди, бо остання досить явно кидається в очі, натомість півправда підступно здається правдою. Так, Тіндейл переклав Біблію англійською. Так, його спалили. Проте, маленький нюанс: Генріх у 1536 році вже не був католиком, а Томас Кранмер вже досить жваво проводив свою діяльність по відчуженню Англії від Риму.

Під кінець 1553 року Томас Кранмер був затриманий зі звинуваченням у державній зраді та єресі. Його тримали у в’язниці і очікували покаяння, між іншим, змушуючи писати відречення від протестантизму. Це тривало декілька років. У цьому часі навіть організовувалися богословські диспути між Кранмером і відомими католицькими богословами. Декілька разів пробував поєднатися з Католицькою Церквою, проте в кінці так і не наважувався прийняти остаточного рішення. Так як з відречення від своїх поглядів з Кранмером нічого не виходило, звинувачення у державній зраді залишилися в силі, а отже і вирок смерті теж наближався. Проте, незадовго до вироку, який мав бути 7 березня 1556 року, Кранмер повністю відрікся «Лютерового та Цвінглієвого вчення», визнав католицьке богослов’я, в тому теж вчення про папську владу у Церкві та преісточення під час Служби Божої, і крім того написав, що «немає спасіння поза Католицькою Церквою». Таку позицію Кранмер зайняв після декількох дискусій з домініканцем Хуаном де Віллаґарсія, який переконав його в католицькому вченні, хоча перед тим постійно мав сумніви і досить невпевнені зречення.

Однак, королева Марія вже прийняла рішення про страту «державного зрадника» і не бажала відміняти її, чи черговий раз відкладати з приводу чергового розкаяння Томаса Кранмера. Така позиція королеви засмутила в’язня і він знову повернувся до протестантських поглядів. Що і було виконано 21 березня 1556 року. Перед смертю Томас Кранмер був позбавлений духовного сану. Крім того, написав два варіанти передсмертної промови: католицький та протестантський. Зрештою, прочитав протестантський варіант. Домініканець Хуан де Віллаґарсія товаришував йому до самого місця страти.

Важко однозначно оцінити життя і діяльність Томаса Кранмера. Для протестантів він реформатор і мученик за віру. Для католиків він той, хто значно причинився до гріха розколу і втрати єдності Церкви. Були у його житті славні моменти, були і слабкі. Зрештою, як у кожної людини. Тим не менше, у літургійному календарі Англіканської Церкви 21 березня згадується «мученик і реформатор» Томас Кранмер.