ФІЛАРЕТ(Денисенко)

03.01.2010, 14:39
ФІЛАРЕТ(Денисенко) - фото 1

filaret_ofic.jpg

ФІЛАРЕТ (Денисенко), Патріарх Київський і всієї Руси-України, Предстоятель УПЦ КП. Народився 23 сiчня 1929 року в с. Благодатне на Донбасі.

1948 р. після успішного закінчення Одеської духовної семінарії зарахований студентом Московської духовної академії. 1 січня 1950 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарет, а 15 січня ц.р. висвячений Патріархом Алексієм І в єродиякони. 1952 р. на свято Пресвятої Трійці став єромонахом.

1952 р. захистив дисертацію з богослов'я "Вчення про відкуплення святих отців ІV століття - Афанасія Великого і Григорія Богослова". 1953 р. призначений доцентом Академії і Семінарії. Був інспектором спочатку Саратовської, а потім Київської духовних семінарій. 12 липня 1958 р. підвищений до сану архимандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 р. під час чергової хвилі переслідування Церкви комуністичним режимом ліквідовано Київську семінарію, а архимандрит Філарет стає керуючим справами Київського екзархату і настоятелем Володимирського собору в Києві. З травня 1961 р. по січень 1962 р. був настоятелем Олександро-Невського храму-подвір'я в Олександрії (Єгипет).

У лютому 1962 р. архимандрит Філарет висвячений на єпископа і призначений єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії. На той час митрополитом Ленінградським був Никодим (Ротов), відомий полагодженням стосунків Російської Православної Церкви зі Святішим Престолом. Єпископу-помічнику Філарету було також доручено тимчасово керувати Ризькою єпархією.

У тому ж 1962 р. владику Філарета призначено вікарієм Середньо-Європейського екзархату, а незабаром - єпископом Віденським і Австрійським. Про ці часи він згадує, як найбільш спокійні. За його правління було оновлено російський православний храм у Відні, організовано релігійне життя громади, яка складалася насамперед зі старої і нової еміграції.

Незабаром Філарет повертається до Москви з призначенням на єпископа Дмитровського, вікарія Московської єпархії і ректора Московської духовної академії. Його стараннями академія виросла як науковий і навчальний заклад, що не сподобалося комуністичній владі, і його було відправлено до Києва очолити екзархат (1966 р.).

25 лютого 1968 р. Філарет підвищений до сану митрополита. На той час саме в Україні було 60% парафіяльних громад РПЦ. Тому радянська влада уважно слідкувала за релігійним життям в республіці. Владика Філарет від початку був попереджений органами держбезпеки про неприпустимість активної церковної діяльності. Не дивлячись на це новий екзарх активно відвідує єпархії і монастирі, відновлює церковне видавництво українською мовою. Здійснено україномовний переклад Нового Завіту, видано молитослов церковнослов'янською мовою в українському фонетичному варіанті. За таку свою діяльність митрополит Філарет нагороджений найвищими церковними відзнаками Московської патріархії та інших Православних Церков. 1971 р. Патріарх Пімен надав йому право носити одночасно дві панагії.

Митрополит Філарет був залучений до зовнішньоцерковних і зовнішньополітичних відносин Московської патріархії. Як представник РПЦ, він відвідав близько 100 країн світу, брав участь та очолював делегації від РПЦ на міжнародних конференціях, засіданнях Всесвітньої Ради Церков. 1977 р. став членом Всесвітньої Ради Миру; у квітні 1978 р. обраний віце-президентом Всехристиянського Мирного Конгресу. Миротворча діяльність Митрополита Філарета була відзначена на міжнародному рівні. Поряд з тим, він здобуває визнання у світі як богослов, проповідник.

Митрополит Філарет очолив оргкомітет з відзначення 1000-ліття хрещення Руси. Використавши зміну політичного курсу в Радянському Союзі і прихильне ставлення до Церкви комуністичного лідера Михайла Горбачова, добився повернення РПЦ Свято-Данилового монастиря в Москві під резиденцію Патріарха і часткового повернення Київської Свято-Печерської лаври.

На кінець 80-х рр. митрополит Філарет займав одне з чільних місць у РПЦ. Не випадково його у травні 1990 р. після смерті Патріарха Пімена Священний Синод таємним голосуванням обирає місцеблюстителем патріаршого престолу, що було вагомим кроком до майбутнього обрання вже Патріархом. Це викликало переполох серед російського єпископату, невдоволеного владними амбіціями владики Філарета, а ще більше обуреного тим, що українець може стати Московським Патріархом. Як результат, митрополит Київський не зайняв навіть друге місце за кількістю голосів під час патріарших виборів на Помісному Соборі РПЦ 7-8 червня 1990 р. Невдоволений такими виборами, Філарет повертається в Україну. На той час Київський екзархат вже було перейменовано в Українську Православну Церкву.

Йому вдається переконати Священний Синод РПЦ, що за нових політичних обставин і, насамперед, через відновлення діяльності Української Греко-Католицької Церкви та відродження Української Автокефальної Православної Церкви, УПЦ необхідно надати особливі автономні права. Архиєрейський Собор РПЦ 25-27 жовтня 1990 р. надає УПЦ статус незалежної і самостійної в управлінні. 26 жовтня 1990 р. Патріарх Алексій ІІ, особисто вручаючи в соборі св. Софії в Києві грамоту про статутне становище УПЦ, наголосив на необхідності збереження цілісності РПЦ.

Після невдалого державного путчу в СРСР і проголошення Верховною Радою незалежності України митрополит Філарет бере рішучий курс на відділення УПЦ від РПЦ. 1-3 листопада 1991 р. в Києві відбувся Помісний Собор УПЦ, який проголосив автокефалію. Митрополит на основі рішень Собору звернувся до Патріарха Алексія з проханням надати канонічну автокефалію УПЦ.

Московська патріархія відреагувала негативно на таке прохання, вбачаючи його головним ініціатором саме митрополита Філарета. У мас-медіах проти нього розпочинається пропаганда, висуваються звинувачення у співпраці з КДБ. Внаслідок такої пропаганди від владики Філарета відсторонилася більшість єрархів та вірних УПЦ.

На початок квітня 1992 р. до Москви був скликаний Архиєрейський Собор РПЦ, на якому питання про автокефалію було відкладено. Натомість, митрополита Філарета піддано жорсткій критиці за розкольницьку діяльність, він покаявся і пообіцяв після повернення до Києва скликати Архиєрейський Собор УПЦ і зректися первоєрархства в УПЦ. Але в Києві він відмовився від своєї обіцянки, заявивши, що її зробив під тиском, а сам Архиєрейський Собор в Москві назвав неканонічним. Тоді Патріарх Алексій ІІ ще раз закликав митрополита Філарета зректися влади, але відповіді не було. Тому патріархія заборонила йому діяти в якості Предстоятеля УПЦ, рукоположити архиєреїв, видавати звернення і накази. Група єрархів УПЦ скликає до Харкова 27 травня Собор, на якому 18 присутніх з 20 існуючих українських єпископів звільнили митрополита Філарета від обов'язків Предстоятеля УПЦ і заборонили йому священослужити. Новим Предстоятелем УПЦ обрано владику Володимира (Сабодана), митрополита Ростовського і Новочеркаського.

У відповідь митрополит Філарет збирає своїх прихильників, насамперед серед галицького духовенства та мирян. В Києві за ним залишався лише Володимирський собор і ще один храм. Заручившись активною підтримкою націонал-демократичних політичних кіл і особистою прихильністю Президента України Леоніда Кравчука, владика Філарет проводить 25 червня 1992 р. Всеукраїнський Православний Собор, на якому відбулося об'єднання УАПЦ з частиною УПЦ в нову структуру - УПЦ КП. Сам митрополит став заступником Предстоятеля УПЦ КП Патріарха Мстислава, хоча реально саме в його руках було зосереджено всю повноту влади у Церкві.

Після смерті Патріарха Мстислава 1993 р. наступним Предстоятелем УПЦ КП стає Патріарх Володимир (Романюк), а митрополит Філарет зберігає за собою посаду заступника. Через важкий стан здоров'я владики Володимира управління УПЦ КП зосереджується в руках Філарета.

На президентських виборах 1994 р. митрополит Філарет підтримав Президента Леоніда Кравчука, який зазнав поразки. В результаті владика втратив підтримку у вищих колах влади, оскільки новий Президент Леонід Кучма чітко підтримував УПЦ (Московського патріархату). Тому митрополит зайняв опозиційну щодо влади позицію.

Після раптової смерті Патріарха Володимира 14 липня 1995 р. владика Філарет був єдиною кандидатурою на його наступника. 22 жовтня 1995 р. відбулася його інтронізація на Патріарха Київського і всієї Руси-України. Після очолення УПЦ КП йому вдалося покращити свої стосунки з вищою державною владою, але все ж вони не були такими теплими, як за попереднього Президента.

У лютому 1997 р. Архиєрейський Собор РПЦ проголошує анафему Патріарху Філарету. Священний Синод УПЦ КП відреагував короткою заявою, в якій говориться, що така анафема від РПЦ не має канонічної сили над Предстоятелем УПЦ КП.

У тому ж 1997 р за інціативи Патріарха Філарета та Указом Президента України Леоніда Кучми розпочалося відродження Золотоверхого Михайлівського Собору в Києві.

Протягом 1998 р. Предстоятель УПЦ КП провів візитацію своїх єпархій. У жовтні-листопаді він здійснив візит до США. В результаті цього візиту частина українських православних парафій в США та Канаді перейшла під омофор УПЦ КП, що викликало конфлікт між Патріархом Філаретом і українськими православними єрархами в діаспорі.

1999 р. УПЦ КП на чолі з владикою Філаретом підтримала на президентських виборах Леоніда Кучму, що сприяло їх зближенню та певним змінам в політиці Президента України в церковній сфері. Того ж року Патріарх Філарет отримав з рук Президента орден Ярослава Мудрого V ступеня.

В останні роки Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет бере активну участь в суспільно-політичному житті країни, підтримуючи націонал-демократичні та націонал-радикальні сили. Він зайняв категоричну позицію в питанні об'єднання українського православ'я, вважаючи, що УПЦ КП має лягти в основу помісної національної Церкви, а себе він бачить її найбільш відповідним на даний час главою. В одному з інтерв'ю Патріарх Філарет назвав національну помісну Церкву складовою національної ідеології України.

2000 р. вийшли в світ перші томи повного зібрання послань і проповідей Предстоятеля УПЦ КП. З неприхованою прихильністю до Патріарха Філарета ставиться ряд українських загальнодержавних та регіональних видань, зокрема газети "Україна молода", "Вечірній Київ". У своєму виступі на Помісному Соборі УПЦ КП у січні 2001 р. виклав основи соціальної доктрини УПЦ КП.

Патріарх Філарет підтримав візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну, взяв участь у зустрічі Святішого Отця з членами Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій.

Наприкінці 2003 р. був членом-засновником Наради представників християнських Церков України.

З нагоди 75-річчя від дня народження 23 січня 2004 р. нагороджений Президентом України орденом князя Ярослава Мудрого 3-го ступеня.

15 липня 2004 року у стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря відбувся Помісний Собор, на якому Святійший Патріарх стисло підсумував здобутки УПЦ Київського Патріархату за дев'ятирічний період, показавши динаміку її зростання, накреслив перспективи на майбутнє. Собор канонізував преподобних Іова (1550 - 1621) і Феодосія (друга пол. ХVI ст. - 1629) Манявських та святителя Арсенія Мацієвича (1697 - 1772), митрополита Ростовського.

З 24 по 26 липня 2005 р. Патріарх Філарет перебував з візитом в м. Тріполі (Лівія), де в рамках конференції Асоціації Всесвітнього Ісламського Заклику мав зустрічі з ісламськими діячами, а також з представниками римо-католицької і коптської громад.

13 травня 2006 року рішенням Священного Синоду під головуванням Святішого Патріарха і всієї Руси-України Філарета взято курс на реформу освіти в духовних навчальних закладах Української Православної Церкви Київського Патріархату. Плідно функціонують Київська і Львівська Православні Богословські Академії, семінарії у Луцьку та Рівному, Богословський інститут в Івано-Франківську, Теологічне відділення Філософсько-Теологічного факультету Чернівецького Національного Університету.

В 2006 році Президент України Віктор Ющенко нагородив Патріарха Філарета Орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеню.

15 квітня 2007 року під головуванням Патріарха Філарета відбувся Архиєрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, одним з основних рішень якого було прийняття Історико-канонічної Декларації «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква».

З нагоди ювілею 900-ліття Михайлівського Золотоверхого монастиря та відзначення 1020-ліття Хрещення Київської Руси-України Патріарх Філарет 11 липня 2008 року очолив Помісний Собор Церкви, а 19 липня 2008 р. на Михайлівській площі у Києві – урочисту Божественну літургію.

В 2008 році Президент України Віктор Ющенко нагородив Святійшого Патріарха Філарета Орденом Ярослава Мудрого І ступеню, а у 2009 році — Орденом Свободи.