Українство в Криму: «Не было, нет и быть не может»?
Наразі в мережі з’являється дедалі більше згадок про те, що у кримських бібліотеках відтепер нема місця для непотрібних у «російському» Криму українських і кримськотатарських книжок, які стосами списують і знищують. Як, зрештою, нема робочих місць і для кадрів, які мають освіту в галузі україністики: деяким людям загрожує звільнення лише через той факт, що в них за плечима факультет української філології.
З перемінним успіхом у Криму триває зачистка всього українського. Вектор політики щодо кримського українства в червні задав «спікер» кримського «парламенту» Володимир Константинов, оголосивши все українське у Криму «спадщиною клятого минулого», яку закликав негайно змити з півострова, зокрема, обурюючись «навалою» україномовних дорожніх знаків. За три місяці «міністр внутрішньої політики, інформації та зв’язку» Криму Дмитро Полонський в ефірі московської радіостанції «Коммерсантъ FM» у відповідь на запитання, чи багато людей у Криму вважають себе українцями, сказав: «Я таких не зустрічав. Безумовно, є якийсь мінімальний відсоток громадян, які й досі продовжують себе ними вважати. Передусім, це ціла низка провокаторів».
Інструментом дійсної мінімізації частки етнічних українців і кримських татар та зарахування їх до «провокаторів» і «екстремістів» може стати попередній незаконний «перепис населення», який відбудеться у Криму з 14 до 25 жовтня під охороною «казаків», «самооборони» та місцевих дільничних інспекторів. Як зазначає політолог Сергій Костинський, метою проведення «перепису» є фіксація та легітимізація «абсолютного домінування» російського населення у Криму; результати ж «перепису» стануть новим пропагандистським інструментом, згідно з яким відсоток і вплив українців і кримських татар у Криму вважатимуться жалюгідно малими, і не дивно, якщо при цьому буде створено новий корінний етнос — «кримчани» (з-поміж російського населення Криму, ясна річ). Водночас із цим результати псевдоперепису перетворяться на інструмент контролю над інакодумством, оскільки всі, хто вкаже свою належність до українського та кримськотатарського етносів, увійдуть до негласного списку «п’ятої колони», — додає експерт, зазначаючи, що той, хто бере участь у переписі, визнає законність цієї процедури та легітимність її результатів, які об’єктивно завдадуть збитків його народові.
Наразі в мережі з’являється дедалі більше згадок про те, що у кримських бібліотеках відтепер нема місця для непотрібних у «російському» Криму українських і кримськотатарських книжок, які стосами списують і знищують. Як, зрештою, нема робочих місць і для кадрів, які мають освіту в галузі україністики: деяким людям загрожує звільнення лише через той факт, що в них за плечима факультет української філології.
І ось 6 жовтня начальник відділу в справах національностей Департаменту внутрішньої політики, державної служби та кадрів «уряду» Севастополя Володимир Рябих провів зустріч із представниками Асоціації національно-культурних громад Севастополя (АНКГС). За одним столом із членами національних громад міста – вірменської, болгарської, грецької, осетинської, єврейської, кримськотатарської, кримчацької, караїмської та інших – представникам українських національно-культурних об’єднань місця не знайшлося. Як іронізують користувачі соцмереж, де-факто цим кроком севастопольський «департамент» внутрішньої політики визнав українців основними мешканцями Криму, засвідчивши, що їхній етнокультурний розвиток не потребує пропозицій і корекції.
Фактично, місця в АНКГС українцям не стало ще з того часу, як голова асоціації, колишній капітан 3 рангу Чорноморського флоту РФ Валерій Милодан, у травні 2003 року порушив питання про виключення з її лав голови севастопольського осередку «Союзу українок» Богдани Процак через «дискредитацію» асоціації, яка полягала в тому, що пані Богдана скрізь і всюди виступала українською мовою. У традиціях Російської імперії початку XX століття члени АНГКС доводили, що культурній людині не можна розмовляти українською в пристойному товаристві, тим більше в присутності росіян. На той час розв’язанню конфлікту не зарадили жодні протести і звернення. Відтоді під час заходів, які проводила АНКГС, не лунала українська мова і не запрошувалися українські організації. Тоді відомий публіцист із Севастополя Ігор Лосєв зауважив цікаву закономірність: «Щойно починається пошесть розмов про «непорушну дружбу» з Росією, як одразу ж у Севастополі починають душити все українське».
Не факт, що для українців знайдеться місце і в Домі дружби народів Криму, який планують утворити місцеві «можновладці». Так само, як не знайшлося місця і для представників кримських громад Української православної церкви Київського патріархату та Української греко-католицької церкви на нараді Міжконфесійної ради Криму «Мир — дар Божий», проведеній на початку вересня з ініціативи обраного 9 жовтня на «голову» Криму Сергія Аксьонова, який на той час був тільки «виконуючим обов’язки». Тоді було запропоновано провести 5 вересня у Криму спільний молебень за мир в Україні, під час якого члени всіх релігійних конфесій півострова мали благати Всевишнього про припинення воєнних дій і кровопролиття на території України. Вочевидь, представники УПЦ КП та УГКЦ виявилися негідними долучитися до подібної ініціативи через те, що не вписуються в поняття миру в Україні за моделлю кримської «влади», яка за допомогою рекламних розтяжок у центрі Сімферополя прославляє захисників «Новоросії»...
