«Українці все йдуть пустелею. І ніяк не вийдуть на свою гору Синай», - Мирослав Маринович
У комуністичні часи він твердо був переконаний, що Україна колись таки стане незалежною, однак, за словами Мирослава Мариновича, мрії про незалежність були "надто ідеалістичними й утопічними, бо реальне життя є іншим":
"Мене дуже тривожить те, що не зроблено рішучих кроків у встановленні верховенства права. Кожне керівництво намагається зосередити владу у своїх руках — відповідно інструменталізує судову гілку влади. Докоряю за це всім керівникам держави. Але у переддень Незалежності я хотів би повернути цей докір також і до суспільства. Його вина у тому, що ми «маємо те, що маємо», є дуже великою. Українці не повинні показувати пальцем лише на своїх правителів, дорікаючи їм за корупцію... Народ мусить розділити разом із керівниками відповідальність за всі наші недотягнення, прорахунки".
Нинішнє керівництво держави Мирослав Маринович назвав популістським, яке дбає про власні рейтинги.
"Популістський уряд, попри рейтинги, не закладає основи правильної державної політики... Я би хотів, щоб наша владна команда дбала не про рейтинги, а про національні інтереси. Тоді я був би спокійним — навіть якби авторитет цієї команди падав... Мене не хвилює повільність реформ. Навпаки, інколи це навіть заспокоює. Бо я хочу бачити незворотність реформ. От тоді можна бути спокійним", - наголошує публіцист.
Однією з проблем Мирослав Маринович називає те, що значна частина українців все ще дивиться на "рабський Єгипет":
"Якщо вже продовжувати метафору переходу євреїв через пустелю, то виглядає так, що ми все йдемо і йдемо пустелею, але ще не вийшли на свою гору Синай. Тобто ми не дістали скрижалей Завіту, які задав би нам новий суспільний договір. Ми живемо ще за квазірадянським суспільним договором, у старому стилі — лише ідеологічне у ньому замінено на корупційне. Тому нам треба іти до свого Синаю. Треба піднятися духом і зрозуміти, як ми маємо жити. Це легко сказати, але важко реалізувати. Бо нам бракує зорганізованої критичної маси, яка готова жити за новими правилами. Такі люди є, я їх бачу. Вони мене дуже тішать. Але ці люди живуть самі, образно кажучи, у своїх бульбашках. Не стали згуртованою силою, яка задає нові правила гри, новий ритм життя. А тому маємо сповільнений рух. Я би сказав так: два кроки вперед — один крок назад".
Одним з виходів Мирослав Маринови бачить у тому, що потрібно зупинити моральну деградацію суспільства, бо з такою деградацією, попри будь-які прекрасні ідеї розвитку держави, нічого доброго зробити не можна.
"Починати треба із перевиховання людей", - резюмує Мирослав Маринович.
