Нещодавно Український католицький університет повідомив про те, що український бізнесмен Дмитро Фірташ, власник DF Group, почав підтримувати будівництво інноваційного університетського містечка УКУ. Обговорення цього рішення, які відбуваються в медіа, показують, скільки небайдужих людей до долі університету, яка довіра і скільки сподівань.

Нещодавно Український католицький університет повідомив про те, що український бізнесмен Дмитро Фірташ, власник DF Group, почав підтримувати будівництво інноваційного університетського містечка УКУ. Обговорення цього рішення, які відбуваються в медіа, показують, скільки небайдужих людей до долі університету, яка довіра і скільки сподівань.

Цікаво спостерігати, що вістку про фінансування паном Фірташем програм Кембриджського університету українська громадськість і преса сприйняли спокійно, а про підтримку УКУ дехто доволі стривожено? Хіба ж гроші на Кембридж та УКУ йдуть не з одного джерела? Очевидно, справа у відмінності традицій. Для нас британська демократична система вирізняється усталеною культурою взаємостосунків між академічними спільнотами й бізнесом, усвідомленням великої різниці між «даром» та «інвестицією», зрештою опірністю щодо можливих зловживань, тоді як молодій українській демократії ще довго потрібні будуть запобіжні «памперси».

Ті, хто вважає, що ця чи інша пожертва несе загрозу для місії і цінностей УКУ, насправді помиляються. Університет має багатий досвід спілкування з жертводавцями мовою прозорості і чесності, а, де цього вимагала ситуація, неодноразово доводив свою спроможність не бути іграшкою в забавах «власть імущих». Хоча УКУ – невеликий університет, все ж він є каталізатором важливих реформ в Україні. Ми готові взяти на себе відповідальність за кожне рішення і не ховаємося в тінь. Навпаки, ми усвідомлюємо, що увага з боку суспільства завжди є для нас додатковою опорою в тому, щоб не схибити, тому приймаємо коментарі, навіть доволі гострі і критичні.

УКУ як ніколи усвідомлює важливість університетської автономії та академічної свободи. Без цього немає сенсу ані будувати університетське містечко, ані покращувати матеріальний стан університету. У нас ніколи не бракувало й не забракне стійкості, щоб не піддатися будь-якому гіпотетичному тиску. Університет не йде на компроміс із своїми принципами та цінностями – навіть у випадку, якщо це загрожує фінансовими втратами. Надто багато зусиль і віри вкладено протягом багатьох років, щоб себе продавати.

Протягом свого існування Український католицький університет здійснює діяльність за кошт благодійних пожертв спонсорів з України та з-за кордону. Ми не отримуємо державного фінансування і впродовж останніх майже двадцяти років самостійно шукаємо кошти, звертаючись як до приватних доброчинців, так і благодійних фондів. Досі на розвиток УКУ та будівництво університетського містечка ми отримували пожертви переважно від благодійників з-за кордону. Проте несправедливо було б також очікувати, що університет в Україні буде реалізований виключно силами діаспори чи іншими іноземними добродіями. Це проект в Україні і для України, і одним із свідчень того, що він справді потрібен нашому суспільству, є готовність останнього докластися  до його будівництва, у тому числі і фінансово. Цього, до речі, давно вже очікують наші закордонні доброчинці, які хотіли б бачити, що їхні датки співвідносні з датками самих українців.

В Україні підтримка закладів освіти - це все ще незвичне явище. Але не вперше УКУ стоїть в авангарді змін. Я щиро сподіваюся, що приклад УКУ може надати нової якості стосункам закладів освіти з великим бізнесом й допоможе виробити ефективні, здорові та стабільні правила співпраці. Лише прозорість і відкритість можуть допомогти уникнути усіх ризиків, яких побоюються коментатори. Зрештою, сам жертводавець не переслідував мети публічності й не наполягав на неодмінному оприлюдненні факту пожертви. У світовій традиції та у досвіді нашого університету є чимало жертводавців, які бажали та залишилися анонімними. Переважно йшлося про менш заможних жертводавців, інколи навіть про «вдовину лепту». Але з огляду на першу пропозицію пожертви від дуже заможного українця УКУ сам вирішив про цей прецедент повідомити громадськість.

Керівництво університету відкидає будь-яку можливість інструменталізації УКУ зі сторони жертводавців. Тільки за таких умов університет погоджується приймати будь-яку пожертву. Віримо, що репутація УКУ та кредит довіри, який мають до нас люди, спонукатимуть громадськість оцінювати нас не на основі спекуляцій чи домислів, а передусім за діяльністю університету в освітньому полі України. Про творчу педагогічну концепцію та будівельні плани самого містечка УКУ інформує широку громадськість різними способами вже третій рік. Ми радіємо тим, що ці повідомлення про церкву з унікальним душпастирським центром для академічної молоді, надсучасну бібліотеку, колегіум-гуртожиток з приміщенням для осіб з особливими потребами та прекрасний багатофункціональний академічний корпус збільшує число спонсорів, і що наші традиційні спонсори вітають нових. Запрошую усіх охочих долучитися!