Це час посиленої боротьби зі злом, гріхом, пристрастями, пороками, звабами світу цього і з носіями зла – демонами. Всяка боротьба задля певної перемоги потребує якнайкращого вивчення супротивника: все його лукавство, підступність і приманки. Та обов’язково потрібно ще знати і свої можливості в цьому протистоянні, щоби не поступитися, а перемогти.

Християнин – це воїн Христа. Його нездоланною силою є Сам Господь. Для успіху і перемоги потрібна довіра до Нього і повне віддання себе під Його провід. А без цього ми беззахисні та безсилі.

Наша віра – це ніби найміцніший щит, який не пропустить жодної стріли ворога. А чесноти – це якби неперевершені види зброї, які вражають в саме серце противника і повністю знищують його.

Серед усіх чеснот у Святому Письмі особливо виділяється смирення. «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать»; «Серцем сокрушенним і смиренним Бог не погордить», - сказано у Старому Завіті.

Найважливіші свідчення про цю чесноту подає нам Новий Завіт. І це пов’язано з вибором Самого Творця Матері для Його Єдинородного Сина. «Бог зглянувся на смирення слугині своєї; ось бо від нині ублажатимуть Мене всі роди», - мовила Марія і цим відкрила основну причину на обрання Її на Матір Спасителя світу.

Отже, досконале смирення виявляє досконалу покору і безмежну любов до Небесного Отця.

Ось до теми цікаві і повчальні історії з життя св. авви Пафнутія ().

Одного разу він у молитві сказав: «Боже мій, з ким Ти помістив мене? До кого я рівний в доброчинності?». І почув голос, який мовив йому:

-          В Олександрії в підвалі мешкає один бідний швець. Ти йому рівний в доброчинності.

-          Як можу бути я, аскет, який з юних літ подвизався в пустині, бути рівним мирянину, та ще й одруженому?

-          Кажу тобі, ти рівний йому.

Наступного дня святий взяв свій посох і торбу, поклав туди трошки сухого хліба і направився в Олександрію. Дійшовши до міста, він знайшов того мирянина і сказав йому:

-          Брате мій, що ти тут робиш?

-          Отче, бачиш сам, що я грішний. Немає гіршої за мене людини у всьому світі.

-          Ми можемо поговорити?

-          Можемо.

-          В чому полягає твоя доброчинність?

-          Яка в мене доброчинність? Я грішний, живу в грішному світі, а ви – у пустинях. Це у вас є доброчинності.

-          Але в чому ти звершуєш подвиг?

-          Та ні в чому я не подвизаюсь.

-          Мені на тебе вказав Господь, як рівного мені в доброчинностях.

-          Простіть мені, отче! Якщо те, що я роблю, дійсно за щось зараховується, то я вам скажу про це. Я одружився і з того часу, як наклав на себе вінець, сказав моїй дружині: «Якщо ти любиш мене, то давай жити в чистоті, як брат і сестра, для освячення наших душ. Чи згідна ти?». - «Згідна», - відповіла мені дружина. З тих пір ми живемо в чистоті та незайманості.

Преп. Пафнутій звершував свій подвиг духовного життя в пустині. Строгою аскезою і стриманням в почуттях змагав осягнути чистоту, чому немало сприяли умови його життя. То й же жив чистим життям разом з дружиною і в миру, посеред всіх спокус світу, але з Божою допомогою осягнув тієї ж ступені святості. І боротьба його була незрівнянно важчою, як боротьба аскета. Але він довів свою велич перед лицем Божим.

Та ось що сталося з тим шевцем. Одного разу один християнин прийшов до преподобного Пафнутія і сказав йому:

-          Отче, я посварився з одним священиком і не знаю чи він прокляв мене, чи сказав погане слово, але він уже помер, а ми так і не попросили прощення один в одного. Що мені тепер робити?

-          Я не можу допомогти у твоєму випадку, але можу порадити тобі одного святого чоловіка, який допоможе тобі.

-          Хто він?

-          Йди в Олександрію і там-то, в підвалі, знайдеш одного шевця. Скажи йому, що я до нього відправив тебе у твоїй справі і він допоможе тобі.

А християнин подумав про себе: «Господи, помилуй, якщо вже й аскет не може, то хіба мирянин справиться?». Але заради послуху пішов, знайшов того шевця і розповів йому про все. І відповів йому швець:

-          Почекай тут, поки не стемніє

Той почекав поки стемніло і вони пішли до одного з міських храмів. Швець сказав йому:

-          Почекай тут.

А сам, цей святий і чистий християнин, підійшов до головних воріт храму, осінив їх хресним знаменням, і ворота враз самі відкрилися. Всередині весь храм сіяв від світла, і линув ангельський спів. Швець увійшов у храм, подивився і знову вийшов. І говорить йому чоловік:

-          Увійди в храм, подивись по сторонам, може і знайдеш там свого священика.

Той увійшов у храм, а вийшовши сказав:

-          Він там на лівих хорах співає.

-          Підемо зі мною.

Вони зайшли, святий християнин вийшов наперед і до священика мовив:

-          Отче, прости цього Божого раба, бо згрішив він як людина. Ти, як святий чоловік, даруй йому прощення.

-          Прощається і відпускається з миром!

Коли вони вийшли з храму, швець сказав йому:

-          Навіть не думай  розповідати нікому про те, що ти бачив. Йди з Богом і спасайся!

З цієї історії бачимо, що не стан і чин, а духовна боротьба, до якої закликає нас наше звання християнина, через молитву, піст і доброчинність воістину робить нас любими і спасенними Божими дітьми. Тож в час святої чотиридесятниці молитвою, постом і доброчинністю змагаймо до цього спасенного стану.