Блог Ігоря Скленара_image

Блог Ігоря Скленара

Обсервуючи сьогодення

Великопосні роздуми (4)

16.03.2010, 12:55
Замість театральної рецензії або релігія під час родинної кризи

Сучасні театральні постановки новими очима допомагають дивитися на життєві проблеми в християнському вимірі.  Це підтверджує попередня стаття із блогу, яку написав о. Олег Гірник. Вже довший час тримаю в своєму архіві матеріал про смішну трагедію режисера-постановника Олега Огородника “Криза”, яка теж з літа минулого року ставиться на заньківчанській сцені. Тому вирішив в продовження театральної  теми і в констексті Великого посту, який також звертає увагу на заповідь любові, оприлюдинити цей матеріал.

Перед тим задався питанням: “Скільки разів слово “криза” ми чуємо протягом одного дня?”. Мас-медіа тільки й вкладали у наш мозок це слово ще з осені минулого року. Коли зустрінете когось зі знайомих, хто повертається з ринку чи маркету  із пакунком продуктів, то вони теж скажуть вам, що високі ціни. Говорять про кризу також у громадському транспорті усі, кому не ліньки. Поняттям “криза” врешті оправдовуються політики та різного роду діячі...

А трагікомедія у заньківчан розкриває “кризу” з допомогою середньостатистичної львівської родини, яка складається із подругів середнього віку, двох дітей-підлітків та літнього дідуся, власника хрущовської квартири. У невістки з’явилася ідея відправити останнього до будинку перестарілих. Та за деякий час у сім’ю входить друга дружина дідуся – пані Марта і власне з цим епізодом режисер ввів релігійні поняття у сюжет трагедії. Родина не дуже глибоко віруюча, хоча у певний момент герої клялися на Біблії у тому, що не будуть в майбутньому дошкуляти дідусеві. На сцені висів напис “Львів – то Paris”, але там не було найменшого натяку на хрест чи інші сакральні речі. І, можливо, їхня присутність на стіні змінила би поведінку героїв: менше би було злоби, конфліктів при виникненні побутових проблем. На сцені не бракувало тепла й людської доброти, та здебільшого персонажі смішної трагедії сильно підвищували голос один на одного або істерично кричали. Все це було зумовлено подіями у їхній квартирі. Батько родини втрачає роботу, мати ночами шиє, щоб заробити на кусень хліба, син вчиться в консерваторії на платному відділенні і закоханий лише у свій голос. Донька веде аморальний спосіб життя і ночами тиняється у пошуках пригод… У реальному житті хоча й все іноді відбувається так, як було показано на сцені, але не все в українських родинах вирішується криком чи сваркою. У середовищі християнської сім’ї люди долають проблеми із вірою і любов’ю у серці та не виганяють своїх старших родичів у будинки для перестарілих, які не дотягують своїми стандартами навіть до колишніх радянських, що там казати про західні. Релігійна сім’я не завжди розпадається через малу квартирну площу (що відбулося у фіналі трагедії), а, навпаки, може розглядати цю проблему як своєрідне життєве випробування.

Глядацький інтерес посилився до режисерського розв’язання “вічного квартирного питання” у цій виставі. Та все ж релігійний фактор не повинен бути слабким у таких виставах і нехай це не прозвучить як критика, а інше бачення автора статті. Іноді чуємо вислів: “Криза у сьогодні головах людей”. Навіть у високотехнологічному XXI столітті людина не може керуватися лише самолюбством, а враховувати інтереси своїх рідних, друзів, терпіти немочі інших, допомагати у всіляких потребах. Теперішня доба відкриває для цього різноманітні нагоди, варто лише пильно приглянутися навколо самих себе...

Останні новини