Відповідь Священного Синоду УПЦ на "Звернення Архієрейського Собору УАПЦ до Помісного Собору УПЦ"
Священний Синод Української Православної Церкви, прийнявши до уваги експертну оцінку Звернення, надану Богословсько-канонічною комісією, має у відповідь зазначити наступне. На схвальне відношення заслуговує бажання УАПЦ продовжувати подальший діалог з Українською Православною Церквою, метою якого є відновлення єдності Українського Православ’я.
Як свідчать документи та звернення УАПЦ, прийняті впродовж 2006-2008 років, у середовищі УАПЦ з’явилася чітка тенденція до пошуку порозуміння з Українською Православною Церквою в екклезіологічно-канонічних питаннях.
Зокрема, слід схвально сприйняти засудження етнофілетизму як хибного уявлення про засади організації життя Помісної Церкви та привітати бажання УАПЦ вести діалог про відновлення єдності Українського Православ’я «на засадах християнської любові, щирості, взаємоповаги та вірності канонічному переданню Православ’я» («Заява Архієрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я (15 серпня 2006 р.Б.)»). Особливе значення має позиція УАПЦ щодо шляхів отримання статусу Помісної Церкви: «ми усвідомлюємо, що набуття Помісною Церквою належного канонічного статусу повинно відбуватися згідно канонічної традиції Православ’я, при цьому має зберігатися богозаповідана єдність між Церквами у євхаристійному спілкуванні» («Заява Архієрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я (15 серпня 2006 р.Б.)»).
Водночас слід звернути увагу на той факт, що зміна канонічного статусу Української Православної Церкви можлива лише за умови досягнення одностайності з цього питання серед єпископату, духовенства та мирян. Натомість в нашій Церкві на сьогодні існують різні точки зору щодо її майбутнього. Крім того, зміна статусу Української Православної Церкви не може відбутися без погодження з Патріархом Московським і всієї Русі та іншими Предстоятелями Помісних Православних Церков. Питання ускладнюється тим, що у Вселенському Православ’ї немає консенсусу щодо процедури проголошення автокефалії, оскільки ряд Церков вважає, що це є прерогатива Константинопольського Патріархату, а інші Церкви наполягають, що це питання вирішує кіріархальна Церква у згоді з рештою Помісних Церков.
Як вірно зауважено в «Заяві»: «Автокефалія - це не спосіб відокремлення однієї Помісної Церкви від іншої. Навпаки, вона дозволяє місцевій Церкві здійснювати свою місію у світі, зберігаючи єдність Святої Соборної Апостольської Церкви Христової». Однак, історія Церкви засвідчує, що автокефалія може як об’єднувати, так і розділяти народи і Церкви – залежно від конкретного церковно-історичного контексту. Як вважає сучасний французький православний богослов Олів’є Клеман, «замкнута на собі автокефалія принесла чимало шкоди Православній Церкві».
Отже, не дивно, що значна частина духовенства та мирян нашої Церкви негативно ставиться сьогодні до ідеї автокефалії, вбачаючи в ній загрозу для молитовної та духовної єдності з Руською Православною Церквою. Позиція Священноначалія Української Православної Церкви в цьому питанні послідовна та логічна. Предстоятель та єпископат нашої Церкви щиро прагнуть подолання розколу, однак, відкидають ті шляхи та моделі об’єднання Українського Православ’я, які можуть викликати нові розділення або порушити євхаристійну та молитовну єдність Української Православної Церкви з Вселенським Православ’ям.
Водночас існуючий статус Української Православної Церкви фактично тотожній сукупності канонічних прав автокефальної Церкви. «Українська Православна Церква має сьогодні такі канонічні права, які є цілком аналогічними правам Помісної Церкви. Більше того, порівняльний аналіз канонічних прав Української Церкви, що сьогодні є самокерованою Церквою у складі Московського Патріархату, і канонічних прав автокефальної Елладської Православної Церкви свідчить про те, що наші реальні права навіть більші від тих, які має автокефальна Церква Греції. Українська Православна Церква самостійно вирішує більшість церковних питань, і її канонічна залежність від Руської виражається лише в молитовному поминанні Патріарха Московського за богослужінням, а також у Патріаршому благословенні обраного Собором УПЦ Предстоятеля» (Українська Православна Церква: сьогодення і перспективи. Виступ Предстоятеля УПЦ в Християнській богословській академії в Варшаві).
Зважаючи на все сказане, Священний Синод Української Православної Церкви вважає за необхідне продовжувати діалог про відновлення єдності Українського Православ’я, розділивши на даному його етапі питання удосконалення існуючого статусу УПЦ та питання подолання розколу.
Джерело: офіційний сайт УПЦ
