Життя і діяльність людини можна оцінити за двома вимірами: земним — людським і небесним — Божим. Проте людський — недосконалий і дочасний, а Божий — правдивий і вічний.

Великий імператор, цар, король, полководець, поет, письменник, художник, політик, бізнесмен, спортсмен, актор, співак і т. д. Так кажуть про людину, котра досягнула особливих і визначних успіхів у своїй діяльності, стала знаною. А якою є така людина в очах Божих? Для християн це найважливіше питання, бо від його вирішення залежить вічна доля кожного.

Нечесністю, фальшуванням, обманом, хитрістю, лукавством, підкупом, завдяки дружнім і родинним зв’язкам можна, як багато хто каже, добитися всього. Сьогодні, очевидно, як ніколи все продається і купується: перші місця і найвищі нагороди, високі посади і влада, наукові ступені і вчені звання, дипломи й атестати і т. д. І все це є злом, яке необхідно викорінювати.

Звичайно, є люди, і серед нас теж, які чесною наполегливою працею сягнули висот, але це скоріше виняток чи випадковість, і таких небагато. Їх, як правило, не хочуть бачити, всіма способами відкрито зневажають і чинять їм різні перешкоди. Щоб не піднялися вище, де вони справді могли б зробити більше. Та в духовному житті при бажанні кожна людина має змогу і можливість без жодних перешкод, у міру своїх фізичних, душевних і духовних сил, знань і становища й незалежно від цього всього, зробити якнайбільше добра для інших людей, а отже, для Господа і Його прослави. Адже Він говорив: що робимо ближньому — робимо Йому. Навіть прикута до ліжка важкохвора людина може духовно зростати, вдосконалюватися, молячись, читаючи або слухаючи Боже Слово, навертати інших до Бога і випрошувати для них зцілення.

Духовні діла повні парадоксів, перед якими наша логіка й оцінки не спрацьовують. Наприклад, розбійники стають святими, а святі відпадають від Бога, гонителі стають гнаними, а гнані — гонителями, правильно віруючі — єретиками, а єретики — правильно віруючими, переслідувані за віру — безбожниками, а безбожники — праведними, ті, що впали, — підносяться, а піднесені — падають. Євангельська премудрість стверджує: «Перші будуть останніми, а останні — першими; найменший між усіма вами — той великий; що в людей велике, те в Бога осоружне; бійтеся, коли вас хвалять люди; сила Божа в немочі проявляється; Бог добрий для добрих і злих; мати моя і брати мої це ті, що слухають Слово Боже і виконують його...»

Непримітна, невідома і незнана нікому людина може бути великою в очах Божих. А це найважливіше. За наукою Христа, найменший у Царстві Божому більший за найбільшого з усіх народжених жінкою — Івана Хрестителя. А якої величини розбійник з голгофського хреста, якого Ісус запевнив: «Сьогодні будеш зі Мною в раю». Хіба він не святий? Адже, за Божою наукою, до Царства Божого ніщо нечисте не ввійде.

Всі святі — великі, і число їх знає Господь. Та серед багатьох є кілька, яких народ, вірні і Церква ще за їхнього життя за праведність і святість назвали Великими. Серед них — св. Василій, архієпископ Кесарії Кападокійської (329 або 330-379 рр.). Сам Господь явними знаками відкрив велич Свого вірного слуги. Ось як про це розповідає одна історія.

Якось св. Єфрем Сирійський, який жив у пустині, просив Бога відкрити, яких висот досягнув у духовних ділах святий Василій Великий, про якого він чув дуже багато доброго. і Господь відкрив йому. Він побачив св. Василія у вогненному стовпі, який сягав до неба, голуба на плечі і почув голос: «Єфреме, Єфреме! Як великий цей вогненний стовп, такий великий є і св. Василій. Тоді Єфрем взяв з собою перекладача, який знав грецьку мову, і вирушив у дорогу. Прийшовши до Кесарії на свято Богоявлення, зайшов у храм, де відправляв св. Василій, побачив його в численному оточенні духовенства і з розчаруванням сказав до свого супутника: «Даремно ми трудимося з тобою, брате! Хіба таким я очікував побачити його? Хіба може він бути великим перед Господом, коли в такому чині і почестях? Даремно ми перенесли важку дорогу й спеку. Я тільки дивуюся: як така людина може бути подібна до вогняного стовпа?». А тим часом св. Василій відправив диякона запросити Єфрема до вівтаря. Здивований пустельник відповів: «Владика, напевно, помилився, ми прочани, і він нас не знає». А коли почалася проповідь, Єфрем з острахом спостерігав, як весь час з уст святителя виходив якби вогненний язик. Після проповіді св. Василій знову послав диякона покликати старця. Єфрем із зворушенням вигукнув: «Воістину Василій Великий! Сам Дух Святий промовляє з уст його!». А після Літургії в розмові з Єфремом Василій запитав: «Для чого ти прийшов бачити мене? Я — грішна людина». Потім на прохання старця помолився, благословив його і він почав розуміти грецьку мову.

«Істинно, істинно кажу вам: хто в Мене вірує, той так само діла творитиме, що Я їх творю. А й більші від них творитиме...» — промовив Ісус. Ці слова повною мірою справдилися на житті св. Василія.

Дев’ять бесід на шість днів творіння, 13 — на псалми, 25 — на різні випадки, п’ять книг проти єретиків аріан і одна — про божество Св. Духа, правила церковного благочестя, устав для монахів, багато молитов і нарешті Літургія св. Василія Великого — це і сьогодні найкращі свідки величі цього святителя. Він поєднував і являв високі вченість, ерудицію, інтелект, шляхетність, скромність, лагідність, смиренність, покору. Як монах-аскет здобув висоту духа ревними молитвами і строгим постом. Як добрий пастир — явив образ Христа, оберігав своє стадо, захищав, учив словами і власним прикладом любити Господа і ближніх, хвалити і славити в Тройці Єдиного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа.