ВОЛЯ БОЖА І ВОЛЯ ЛЮДСЬКА 

У житті кожного народу бувають критичні моменти, коли вирішується доля його держави, визначається її майбутнє. Нині наша країна переживає саме такий час. Народ протестує, але протести не можуть тривати вічно, влада ж не боїться мирних демонстрацій, спокійно затягує час, сподіваючись,  що люди на Майдані намерзнуться, стомляться й махнуть на все рукою.  На випадок, якщо акції не припиняться, Партія регіонів вже  формує загони «тітушок», – грошей в олігархів достатньо, щоб належно озброїти їх і добре оплатити їхню роботу. Не здивуюся, якщо і Росія пришле на підмогу своїй владі в Україні кілька десятків тисяч переодягнених у цивільне так званих козаків, а по суті найманців, котрі активно діють на всіх фронтах, що із завидним завзяттям час від часу відкриває Росія на своїх кордонах. Ці люди  за добру оплату відріжуть голову й рідному батькові.

Слава Богу, Слово Його залишається для нас наймудрішим порадником за будь-яких обставин, аби ми тільки слухали його порад. Події давнини, що відбувалися в Ізраїлі, є прообразом багатьох подій і сучасного життя. 1-а книга Самуїла, 7-й розділ. На той час за свої гріхи євреї потрапили в неволю до своїх сусідів філістимлян  і дуже страждали від національного гніту. Плач і стогін  дійшли до Бога. «Тоді Самуїл сказав до всього дому Ізраїля: «Коли ви справді від усього серця повертаєтесь до Господа, усуньте з-посеред себе богів чужоземних та Астарти, спрямуйте  ваше серце до Господа, служіть лише Йому одному, і Він вас визволить з руки філістимлян». І усунули сини Ізраїля Ваалів та Астарти й служили Господеві єдино… Коли довідалися філістимляни, що сини Ізраїля зібралися в Міцпі, двигнулися князі філістимлянські на Ізраїля. Почувши це, сини Ізраїля злякалися філістимлян і мовили до Самуїла: «Не переставай благати за нас Господа, Бога нашого, щоб визволив нас із рук філістимлян!»…  Він (Самуїл) закликав до Господа за Ізраїля, й Господь вислухав його. І справді, саме тоді, як Самуїл приносив усепалення, філістимляни наближалися,  щоб воювати проти Ізраїля. Але Господь тієї миті вдарив над філістимлянами страшенним громом, збентежив їх, і вони зазнали розгрому перед Ізраїлем»(1Сам.7). 

Бачимо, що Ізраїль не був готовий захищати свою свободу  з допомогою сили, народ був розрізнений і заляканий.  Ситуація здавалася безнадійною і, гадаю, саме усвідомлення своєї безпорадності й незахищеності перед лицем сильного ворога, спричинило рідкісне в цій країні явище: увесь народ схилився пере Богом. Підкреслимо: вони, хоч і вимушено, але наважились довірити свою долю Богові. Коли народ упокорився, Господь подарував їм перемогу без будь-яких кривавих зусиль з боку людей.

Хтось скаже: Ізраїль мав великого пророка, який  міг прямо спілкуватися з Господом, а в нас такого пророка нема. Ні, він є! Це Христова Церква, вона й повинна, як колись це робили пророки,  здійснювати  посередництво між землею та Небом. Хтось посміхнеться скептично: про що ви говорите, подивіться лишень на наші громади. Так, церкви розділені за тим же принципом, що й світ, і не мають єдиної думки, куди вести паству. Але це тимчасово. Справа в тому, що пророче служінні в новозавітні часи зовсім не таке, як колись. Бог сьогодні не сповіщає нам Свою волю у вигляді друкованого тексту, що падає з неба  до рук якоїсь нікому не відомої людині. Воля Божа нині сприймається віруючими як усвідомлення  правильності тих чи інших своїх дій. Вона виявляє себе у вигляді  твердих рішень відповідального духівництва. Складність у тому, що цим рішенням належить дозріти. А для цього потрібен час. Коли вони дозрівають, то стають колективною думкою більшості членів Церкви, а потім, як наслідок терпеливої  та наполегливої праці, й провідною ідеєю цілого суспільства. І цей процес, хоча й поволі, але а нашій країні вже розпочався.  Слава Господеві! Віруючим же треба більше молитися.

Так, молитися, хіба хто проти, але постає запитання: за що? Ревні й зараз моляться собі поодинці, дуже вірогідно, що Лівий берег молиться за Азію, правий – за Європу. Це дійсність, але чи захоче Бог, Який любить однаково усе Своє творіння, перепливати на якийсь берег Дніпра, щоб звідти вести нас у світле майбутнє? Швидше за все, Господь просто залишить поза увагою такі наші різко протилежні благання.  Він буде чекати від нас молитви єдності.

І така ідея молитви злагоди вже проступає крізь смог наших людських пристрастей. Проведемо невеличке уявне опитування. Ось ти, донеччанин, ти любиш Путіна і Росію, а чи не згодився б ти молитися, – ні, не за ненависну тобі Європу, а за те, щоб Господь звільнив країну, де ти живеш, від «бєспрєдєла», від беззаконня, від сваволі, поставив таких керівників, які дбали б за добробут народу, а не тільки за власну кишеню? Кого зняти, кого призначити ,– нічого не будемо Йому нав»язувати в нашій молитві, нехай Він усе це здійснить по Своїй волі. І куди нас приєднати, якщо ми вже так стомилися бути незалежними, нехай вирішить Він. Правовірний православний донеччанин, хоч і знехотя, але, я переконаний, похмуро кивне на знак згоди. А ти, врадієвцю, а ти, одесите, а ти, мешканець Криму? Ви що, хочете, щоб вас і далі ґвалтували, грабували, убивали в міліцейських катівнях? Ні, ніхто не хоче. А ви, львів»яни, рівненчани, ужгородці, ви згодні молитися такою молитвою? Не сумніваюся, що всі опитані дадуть згоду. 

Це і є той єдиний варіант, що може об»єднати сьогодні не тільки народ, а й церкви. Архіпастирі наші  мали б закликати до такої молитви всіх, хто бажає миру й добра. На жаль, крім кволих порад зберігати мир і не допускати насильства, не видно жодних енергійних дій ні  з боку православних, ні католиків, ні протестантів.

Православні, ви з гордістю заявляєте, що вас в Україні 35 мільйонів, чому ж ваші «вівці» блукають без догляду й настанови хтозна де й стають легкою здобиччю різного роду «вовків»? Католики! Гарно обслуговувати своїх – це добре, але чи достатньо цього для всієї країни? Протестанти! Ви кажете, що Церква мусить  стояти над політикою, невже не здогадуєтесь, що, зміцнившись, нинішня влада дуже швидко знайде вас на ваших подрах, і ви будете читати ваші глибокі проповіді вже не киянам, а деревам у тайзі? Не бачать нічого вартого уваги взагалі в будь-яких молитвах і провідники Майдану. Тут надія на власні сили. І це при тому, що всі усвідомлюють: відступить Майдан, почнеться жорстока розправа.

Саме сьогодні настав той момент, коли пастирям Церкви Христової необхідно бодай на час загрози відкласти свої конфесійні розбіжності, свої політичні уподобання, згуртуватися  і єдиним подихом з найвищих трибун закликати народ  до покаяння й молитви. Хочеться, щоб первосвященство усвідомило: сьогодні вже недостатньо нам молитися лише в храмах чи по хатах,   країна хоче почути потужний владний голос Христа через уста Його земного тіла.

В останні місяці  побіжного року відбулося три знаменні події: святкування 1025-річчя хрещення України-Руси, 80-а річниця Голодомору й 9-а річниця Помаранчевої революції. Я бачу в цьому збігові глибоку символіку. Господь ніби промовляє до нас: «Стражденний народе український, навіщо Я дав тобі Моє християнство, навіщо послав заради тебе Сина Свого на смерть? Невже лише для того, аби ти набудував красивих храмів і отримав нагоду  накривати багаті столи у дні свят? Згадай події дев»ятирічної давнини: Я показав тобі, як здобуваються великі перемоги, коли народ встає за правду  з ім»ям Мої на устах. Згадай, що кожен день на Майдані тоді починався з молитви, діяли храми-намети, де люди не допитувались один одного, хто якої конфесії. Сотні моїх вірних ходили між людьми, проповідуючи наближення Царства Мого. А тепер? І ще я показав тобі, яких меж може сягати беззаконня, якщо, зважаючи на твою байдужість і лінь, Я не зупиню його.  Я готовий допомогти, але чи можу я нав»язати те, про що Мене   не просять? То ж здійсниться воля людська. До чого це призведе, скоро побачите самі».