Що значать слова «Вознесися на небеса Боже і по всій землі слава Твоя», які співаються під час Літургії Святого Івана Золотоустого в празник Вознесіння? Чи це наказ? Чи це прохання? Де ці небеса?

Ось декілька питань, на які ми з друзями пробували відповісти в день Вознесіння.

«Вознесися» – це заклик до Господа зайняти те місце, яке Йому належить у славі Отця.

Перед тим Христос був на цій землі вповні людиною, яка в крайній, максимальний, спосіб була приниженою. І тут поклик Отця: Стань знову Богом.

Також Вознесіння, це особисте наше переживання, коли Христос возноситься для нас на ту висоту, на яку ми Його підносимо в нашому житті. Ми ж співаємо: «Готове серце моє, Боже, готове серце моє»!

Олег вказав на те, що лише, коли ми поставимо Господа на належне Йому місце в нашому житті – зможемо отримати Його допомогу і благословення для власного небовзяття, для власного щастя. Це дуже гарно змальовано в Псалмі 56.

Вознесіння особисто для мене завжди викликало бажання самому вознестися на небеса. Також для мене вознесіння людини асоціюється із повітряною кулькою, яка, якщо не обтяжена зайвим тягарем, легенько підноситься до висот. Натомість, якщо причепити до неї більший чи менший камінь, залежно від самої кулі, то вона не полетить. Для людини «камінь» – це гріх, і для її вознесіння на небеса треба бути прозорою і чистою. Це тільки з допомогою Господньо можна осягнути, коли нашим Богом стане Господь.

Для Іванки Мінор, вознесіння – це не одноразовий момент – це наприклад, коли наречена готується до шлюбу, її відповідно одягають і прикрашують до зустрічі із женихом. Для Михайла – це стан після прийняття таїнства Сповіді, коли відчуваєш повноту Божої благодаті і до повного щастя більш нічого не потрібно.

«Вознесися на небеса Боже» –  це для Іванки Мажор виглядає як наказ Господеві (напр. «Розпися же, Христе Боже») і це їй не подобається. На мою думку – це радше свого роду заохочення, яке ми, наприклад як вболівальники, висловлюємо для підтримки доброї справи.

Небеса – це стан, який ми можемо осягнути вже на цьому світі. Такі ж слова Кондака Вознесіння: «сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним». Так, що молитва «Вознесися…» це заохочення для нас самих, щоб ми шукали свого щастя в Бозі, щоб ми могли відповідно «возноситися». Наше сопричастя із Господом завжди є ініціативою Господньою і саме тому це ми просимо: «Вознесися…», яке однак передбачає нашої активної згоди. І це наше приставання до Господньої справи теж потребує нашого «вознесення» і за це ми теж молимося.

Чи вознесення людини є індивідуальною справою? Таке питання має як відповідь, що дорога кожної людини до свого Господа є індивідуальною і ніхто не може заопікуватися чи замінити когось на її шляху до «вознесення». Однак, все життя людини і правила для цього життя були Богом так уставлені, що неможливо цього чинити без любови до ближнього. Так, що власне піднесення, власне щастя чи спасіння ніколи не може статися таким чином, щоб інші з цього не скористали.