«У перших християн не було ні храмів, ні вівтарів, ні уставів. Але їх любов до розп’ятого Бога була непорушним Храмом, нетлінним Вівтарем, незмінним Уставом. Останніми часами в християн будуть храми, вівтарі, устави. Але закриються для Бога закам’янілі серця людські, і даремно буде Він стукати в ці каміння... Проти релігії повстане не наука в її чистоті, а гордий обмежений розум людський». (В. Соловйов)

«І Він вивів їх аж до Витанії, і, знявши руки свої, благословив їх. А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо». Земна місія Христа завершена... «І як вони дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали біля них у білій одежі і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо». 

Через десять днів на апостолів зійде обіцяний спасителем Святий Дух, який через Церкву продовжить земну місію Христа. Але у визначений Богом час на землю знову повернеться Спаситель як Суддя. 

Людей завжди хвилювало питання, коли вдруге прийде на землю Христос, питання кращого приготування до останнього суду, який вирішить вічну долю кожного. «Коли прийде Царство Боже?» — запитували Ісуса фарисеї. Чи було це запитання надзвичайно важливим, необхідним?.. Христос бачив їхню гординю, через яку вони вважали тільки себе гідними Царства Небесного, не відповідав їм прямо. Скільки вже часу Іван Христитель і Христос закликали до покаяння, бо «Царство Боже близько», а покаяння — це дорога до Нього. Воно прийде неодмінно. Та Його неможливо буде ні бачити, ні спостерігати. Про Нього «не скажуть: ось воно тут! — або: он там — бо Царство Боже всередині вас є». Воно починається із сердечного покаяння, коли цілковито довіряють Божому Слову.

Запитували Ісуса про час останнього суду і Його учні. Він відповів їм: «Бадьоріться, тому що не знаєте, в який час Господь ваш прийде... Про день той і час ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один». 

Уже перші християни очікували другого приходу Христа, тому вітали одне одного словами: «Маран ата!» — «Господь скоро прийде!». Вони так у це вірили, що зовсім не прив’язувалися до земного, не боялися смерті і за цю віру готові були йти на найстрашніші муки. Та Господь не повертався. І щоб ніхто не зневірився і не впав у відчай з огляду на таїну приходу Христа: «Одне нехай не буде заховане від вас, о любі: що один день перед Господом — як тисяча літ і тисяча літ — як один день. Не зволікає Господь з обітницею, як деякі вважають це за зволікання, а виявляє для вас Своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння...».

Хоч час другого приходу Христа невідомий, але Святе Письмо відкриває деякі ознаки кінця цього світу. Перед цим Євангеліє буде проповідане всім народам. Багато євреїв охрестяться. У світі пануватимуть небувалі розбещеність і розпуста, появиться багато лжехристів і лжепророків, зменшиться віра й охолоне любов між людьми. Багато говоритимуть про мир і безпеку, а збільшаться незгоди і війни. По всій землі настане голод, появляться невиліковні хвороби, будуть жахливі землетруси. У цей час об’явить себе світу антихрист. Він творитиме ложні чуда і всіма силами й способами буде старатися повністю знищити віру Христову. Для повного контролю над людьми антихрист ставитиме печатки на них. Коли його панування досягне апогею і здаватиметься, що зло повністю перемогло добро, тоді «як блискавка, що на сході блисне й вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Чоловічого Сина». У той час появляться знаки на сонці, місяці і зорях, а на землі — переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями, люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили, і на небі явиться знак Сина Людського (Хрест), і заплачуть усі племена земні. Тоді побачать Сина Чоловічого, що йтиме у хмарі з силою і славою великою. Він знищить антихриста, його послідовників і диявола, і тоді запанує вічне Царство Його. 

Кінець світу передбачали багато святих, яких Господь наділив даром яснобачення. На сьогодні більшість ознак, про які говорили, справджується. Ще в ХVII ст. святитель Феодосій Чернігівський (помер 1696 р.) говорив: «Настане кінець світу, коли проповідувано буде Євангеліє всім народам землі, і люди заволодіють всією землею, і багатства її розкрадуть і розтратять, і всю її осквернять, і на ній богохульствувати будуть, і сатанинськими дротами всі її початки і кінці переплутають, і стальними стрілами небо зрешетять (!)... І розбушуються стихії, і будуть біди великі, і грізні знамення, але не нарозумляться люди і не розкаються. Високо підійме їх сатана, і чим вище він їх підійме, тим нижче вони будуть скинуті». 

З цих слів святителя бачимо, що та мати земля, якій поклонялись і яку обожнювали поганські народи, яку юдеї і християни та й інші релігії вважали творінням і з усіма її багатствами, безцінним Божим даром людині, яка чи не в кожному народі возвеличена митцями, поетами й оспівана в піснях, вона дійсно мати-годувальниця не лише людини, а й всього Божого творіння, заслуговує до себе бережливого, розумного, мудрого, благоговійного і навіть побожного ставлення. Натомість сьогодні як ніколи, і всі ми це бачимо, вона є об’єктом жорстокої боротьби не за виживання, а за збагачення. Ми сьогодні розуміємо мову Об’явлення Івана Богослова про отруєння землі, повітря, третьої частини Світового океану, загибелі третьої частини живих істот, і сьогодні це підтверджують всі вчені, які займаються проблемами екології. 

Чи не жахливо це, що кожного дня з лиця землі зникає один вид тваринного і рослинного світу! Катаклізми, катастрофи, урагани, цунамі, землетруси, епідемії — як часто нині ми чуємо повідомлення про них. Чому, коли слухаємо останні новини, найперше звертаємо свою увагу, чи не сталося у світі якої великої біди? Чому нас не покидає, а, навпаки, стає ще більш напруженим передчуття великих бід? Своєю богохульною діяльністю ми їх заслуговуємо і викликаємо на себе, бо нас піднімає диявольська гординя. Тільки вона ставить людину на місце Творця. Чи це не абсурд? Ось на цю тему одна з притч про відомого мудреця Езопа. Одного разу майстер, який з каменю виготовляв статуї богів, вихваляючись сказав: «Не вони боги, а я — бог, бо я їх зробив!». Езоп підняв з підлоги кусок каменю і запитав майстра: «А хто дав тобі розум і почуття, волю і вміння перетворити цей без форми мертвий кусок каменю в живе і прекрасне лице і тіло бога?» — «Не знаю», — відповів майстер. «Не знаєш, — сказав Езоп, — тому що ти лише ниций наслідувач і раб Того, Хто створив усе, і тебе, на жаль, створив». 

Чи не такі «майстри» сьогодні творять супертехнології й одночасно прискорюють рух цивілізації до катастрофи? Через гординю диявол підніме людину якнайвище, і через неї вона впаде якнайнижче. 

У числі багатьох прозорливих були св. Серафим Саровський і св. Іван Кронштадтський. Вони передбачили всі жахи ХХ ст., війни, кровопролиття, мільйони вбитих і особливо страшне гоніння на Церкву. Під кінець століття розпадеться безбожна держава і відкриються всі храми, монастирі, духовні школи. Вони будуть неймовірної краси. Облачення священнослужителів буде дуже дорогим, багатим і пишним, блищатиме золотом, сріблом і всіма барвами. Та чи їх блиск не засліпить очі вірним бачити Христа Спасителя — скромного, простого, гонимого, розіп’ятого? 

Великий російський філософ українського походження В. Соловйов, автор «Повісті про антихриста», говорив: «У перших християн не було ні храмів, ні вівтарів, ні уставів. Але їх любов до розп’ятого Бога була непорушним Храмом, нетлінним Вівтарем, незмінним Уставом. Останніми часами в християн будуть храми, вівтарі, устави. Але закриються для Бога закам’янілі серця людські, і даремно буде Він стукати в ці каміння... Проти релігії повстане не наука в її чистоті, а гордий обмежений розум людський. «Бачу я, бачу, хто наближається..».

У наших Церквах спостерігається культ уставу, традицій, обрядів, звичаїв. Та все це є лише знаряддям, яким здобуваються Дух Божий, любов і милосердя. А вони важливіші і вищі за все. Можна до найменшої йоти сповнювати устав, кожного дня співати «Я люблю Тебе, Ісусе, я жертвую Тобі всього себе, все своє життя» і в той же час бути гордим, зверхнім, гнівливим, сварливим, підступним і в усьому шукати тільки власної вигоди, забуваючи заповіді любові Христа. А без них усе даремно. 

Протягом ХХ ст. у різних місцях світу часто являлася Пречиста Богородиця. Щоразу Вона просила покаятися і навернутися до Бога. Застерігаючи вірних, говорила, що останніми часами диявол ввійде в храми Божі через навстіж відчинені двері і навіть сяде на вершку Церкви. Але як мало з нас про це думає. І веселимось, і гуляємо, як на «Титаніку». Хоч пливемо у чорну ніч. 

...Страшний суд. Він звершується вже сьогодні, щодня і щохвилини. Ми самі для себе є суддями, і наша доля в наших руках. Кожна думка, слово і діло засуджує або оправдовує нас. Якою міркою міряємо, такою нам відміряється. Як чинимо з нашими ближніми, так Господь учинить з нами. Нехай наша мірка буде завжди щира, добра і милосердна. 

Поки ще є час і ми в дорозі, спішімо творити діла милосердя, і Суд Божий не буде для нас страшним, а буде милосердним.

Тому дивімося в небо, бо там наш Господь і Спаситель і підносімо до Нього наші серця, стараймося, змагаймо і все робімо для того, щоб у будь-який час бути готовими зустріти Його друге пришестя на землю.

«Так приходжу скоро. Амінь, прийди, Господи Ісусе! (Одкровення).