Не так багато було великих Вчителів духовного життя. І з них Церква особливо виділяє трьох: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Найкращим мірилом, оцінкою і результатом їхньої діяльності є багате насліддя їхніх глибоких наук, які й понині не втратили та й надалі не втратять своєї цінності, мудра організація Церковного життя, яке має продовження і по сьогодні, відважне відстоювання і оборона чистоти віри, яка служить єпископам прикладом для наслідування, жертовна любов до Бога і до ближнього, а, понад усе, особистий приклад гідного наслідування євангельської науки Спасителя для всіх християн – тобто святе життя в Ісусі.

Отже, святителі – це святі єпископи.

Та чи можуть бути інакшими послідовники Христа і святих Його учнів – апостолів?

«Ви – світло світу; ви – сіль землі; ви – нове вино влите в нові посудини», - так називав своїх апостолів Господь. Тому єпископи, в яких вся повнота влади дарована їм Головою Церкви Христом, покликані бути у всьому першими. Не лише згідно стану і чину, але, і це найважливіше, згідно святого життя, яке вони покликані свідчити всьому світу. Так, вони мають бути першими, прикладом, взірцем і еталоном чесності, справедливості, простоти, скромності, убогості, лагідності, смирення, жертовності та любові. До цього їх має спонукати чисте і повне жертовне любові серце доброго батька – пастиря до своїх любих духовних дітей. Такий святитель ніколи не буде черствий і байдужий до чужого горя і біди, бо переживатиме їх, як своє особисте. Він ніколи і нікому не скаже: «Це твоя проблема».

«Святі – це лікарі, які безперервно турбуються про наше здоров’я, тому що в собі мають духовний лік, зцілюючий душу і тіло», - сказав преп. Єфрем Сирійський (5 ст.). І найбільшою мірою ці слова стосуються єпископів.

У наш час далекі від Церкві люди сприймають єпископа мовби «топ-менеджера», шоумена або управлінця вищого рівня, а велелюдні прощі, великі святкові відправи, як його піар-компанії. Але це груба помилка і повний абсурд. Хоч архієреї і мусять займатися адмініструванням, що іноді породжує чиновництво, кар’єризм, фальшування, лукавство, лицемірство, підлещення і навіть симонію (в миру це корупція і хабарництво) через розприділення посад і регулювання фінансових потоків, та вони, за повелінням Спасителя, звершують найважливіше – Святу Євхаристію та інші Святі Тайни. Для цього вони делегують священиків, вділяючи їм зі своєї Богом дарованої влади право на це.

«Де єпископ, там має бути народ, також де Ісус Христос, там і Церква», - писав у своєму листі учень святого євангеліста Івана Богослова священномученик єпископ Антіохійський Ігнатій Богоносець. Перефразовуючи ці слова вже перші християни говорили: «Де нема єпископа, там нема Церкви».

Преп. Ісидор Пелусіот (5ст.) говорив: «Єпископ має бути прикрашений всіма доброчинностями… не для себе, але для підлеглих живе він, і його життя випробовується тисячами очей і язиків». А згідно настанови св. ап. Павла в листах до Тита і Тимотея, єпископ в духовному житті має бути бездоганним і «бути здібним настановляти в здоровій науці, та й супротивників переконувати». Власне такими, найбільшою мірою, були троє великих вселенських святителів.

Св. Іван Золототоустий безстрашно, сміливо і відважно викривав пороки єпископів, священиків, світських вельмож, високих чиновників і навіть самої імператриці… (Нам би таких єпископів, особливо в 90-ті роки минулого століття, коли катастрофічно падала мораль і завмирало духовне життя, а натомість в суспільстві і державі – корупція і хабарництво, як наслідки духовно-моральної кризи роз’їдали, нищили, та й понині нищать тло держави). За це Святитель і був засуджений, не маючи жодних закидів на будь-які зловживання чи порушення Божих Заповідей і Церковних Канонів.

Святий Василій Великий, залишившись в меншості, стояв в обороні чистоти віри і переміг, незважаючи на шалений тиск і погрози чиновників імператорського двору від імені самого правителя. І йому ніхто не міг закинути чи звинуватити в бездуховності чи аморальності.

Святий Григорій Богослов, вихованець і сподвижник св. Василія Великого. Будучи єпископом Константинопольським, він один глибиною мудрості і силою слова переміг більшість аріян, за якими стояла сила самого імператора, тому що Бог в правді, а не в силі. Цьому Богові і довірився до кінця святитель Григорій і цією правдою здолав єретиків.

Нам би сьогодні таких святителів…

Іноді чуємо або читаємо, що найбільшу довіру в нас з усіх інституцій держави і різних громадських організацій має Церква. Але Яка? І в чому довіра? І хто є виразником позиції Церкви? Згідно Церковної науки, – єпископ. Отже, можна сказати, що найбільшу довіру до себе в нас мають єпископи? Якщо так (дай то Боже), то їм спішно треба нею скористатися і силою свого авторитету закликати олігархів, партії, депутатів, всіх можновладців і чиновників бути чесними, справедливими, правдивими і навіть жертовними в своїй діяльності до нашого народу. Не сумніваюся, якби ці заклики були частими, то результати були б позитивними. Дивно, що наші архієреї за весь час нашої Незалежності мовчали про затримання зарплати, про платню в конвертах, неоплачувані лікарняні та відпустки, всякі незаконні оборудки і фальшування всіх чиновників, підприємців і можновладців, і тим самим дали їм змогу чинити те все беззаконня. Дуже шкода, бо в той час наших владик шанували, поважали і навіть боялися, бо від їхнього слова серед вірних найбільшою мірою залежало кого виберуть в депутати, і хто прийде до влади. Та найгірше, що Церква, як найбільший Виховник суспільства і народу не спричинилася до виховання національної еліти, хоч мала таку змогу. А може, ще не запізно…? З Богом все можна направити. Просімо про це Великих трьох Святителів, і Господь допоможе нам.