• Головна
  • За кордоном. Релігійне життя українців в Польщі...

За кордоном. Релігійне життя українців в Польщі

28.12.2015, 16:54
За кордоном. Релігійне життя українців в Польщі - фото 1
Сучасна Польща вчасно розпрощалась з радянським спадком, не прийнявши ліберальну розкутість Європи. Стриманість та інший рівень комфорту приваблюють багатьох українців. Релігійні громади стали національними осередками для мігрантів, місцем для спілкування «зі своїми».

Шпилі давніх костелів на тлі скла та блиску бізнес-центрів Варшави, розлогі парки разом з напруженим трафіком без засилля авто класу люкс. Сучасна Польща вчасно розпрощалась з радянським спадком, не прийнявши ліберальну розкутість Європи. Стриманість та інший рівень комфорту приваблюють багатьох українців. Релігійні громади стали національними осередками для мігрантів, місцем для спілкування «зі своїми». Розмови нашої кореспондентки протягом тижневої поїздки до Польщі показали: ситуація не така проста, як може здаватись у Києві.

Польща

Польща традиційно залишається католицькою, де 86,7% населення (дані на кінець 2011 року) ідентифікують себе як римо-католики. Присутність інших конфесій ледь відчутна: 0,14% польських громадян визначають себе греко-католиками, а 1,31% православних належать до Польської Автокефальної Православної Церкви (ПАПЦ). Протестантом, офіційно, є один з 263 поляків (0,38%). За державною статистикою, наприкінці 2011-го року в Польщі перебувало 49 тисяч українців, хоча за неофіційними даними від 200 000 до мільйона осіб. Центрами їхнього культурного та духовного тяжіння стали греко-католицькі та православні громади. Однак віра та підтримка духовних братів можуть стати жертвами політичних та богословських суперечок.

Молитви на Медовій

Монастир на Медовій. Фото з храму ЧСВВ

Якби не таблиця, храм на вулиці Медовій було б легко промайнути. У вузькому коридорі одразу кидається в очі розлога дошка оголошень. Клаптики паперу знайомою мовою пропонують оренду квартири, економ-стрижку, попутки до Львова та Франківська, мовні курси. Це вхід до парафії Української Греко-Католицької Церкви — церкви та монастиря отців Василіян – де щодня лунають молитви за мир в Україні та світі. Діяльність осередку не обмежується служінням – у планах громади спорудження пам’ятника жертвам протистоянь на Майдані з революційною бруківкою.

«Не кожної неділі, але хоча б тисяча українців ходять до нашої парафії у Варшаві, — розповідає о. Петро Кушка, парафія Успіння Пресвятої Богородиці. – Останній рік активно звертаються вимушені переселенці, з матеріальними проблемами. Якось при храмі почала збиратись молодь, після вечірніх молитов. Згодом зібрання перетворились на релігійні зустрічі для всіх охочих».

Для храму вечірні збори українців стали звичними. На Медовій збираються представники різних конфесій або ж люди, які не відносять себе до релігійних спільнот. Екуменізм органічно продовжив духовне життя громади. Священик Петро пояснює, що до сповіді може прийти кожен: «Були православні родини, які просили охрестити дитину. Деколи під час сповіді зізнаються, що є православними. Тоді я питаю, чи людина знає в якій церкві знаходиться і чи має намір сповідатись – більше немає ніяких перешкод. Кожен бере відповідальність на своє серце та совість».

Напротивагу «умовно своїм», православні громади залишаються для поляків «чужими» осередками. Місцевим досі важко розрізняти останні, тому що майже усі парафіяни православних та греко-католицьких храмів мають інше коріння, зауважує соціолог Даріуш Туловецьки. Більша частина мігрантів з України приїжджає на рік-другий, заробляє гроші та повертається до свого краю, каже він. Ніхто не думає про релігію, тому що вони тут тимчасово і заради статків. Ризики непорозумінь можуть виникати у вірних УПЦ КП або УАПЦ. Їхній вибір є досить обмеженим: відвідувати Польську Православну Церкву, ходити до римо-католиків, приєднатись до греко-католиків або не йти нікуди.

«У випадку духовного життя українців постає питання політичної спрямованості Церкви, — каже дослідник. — У Польщі дуже мало хто, можна сказати ніхто, не розрізняє православні церкви. Але проблема деяких православних громад України – це неканонічність. Поняття канону викликає багато питань, ніхто цього достеменно не розуміє. Проте, панує чітке уявлення, що православ’я завжди дуже тісно пов’язано з владою. Тому ми й бачимо спекуляції на прикладі української ситуації. Натомість релігійне життя не має залежати від влади».

Дошка оголошень при церкві

Де українці «мали б почуватись як вдома»

Польська Автокефальна Православна Церква виникла у першій половині 20-х рр. ХХ ст. після відродження Польщі з уламків різних імперій. У 30-ті роки в ПАПЦ на українських землях розгорнувся активний рух за українізацію. А у 1942 році на її основі утворилася УАПЦ, яка в умовах війни не могла довго проіснувати. Після війни вона потрапила у залежність від РПЦ, від якої повторно отримала автокефалію у 1948 році.

«ПАПЦ — це самостійна автокефальна церква, — розповідає радник Посольства України у Республіці Польща Микола Ярмолюк. — Вона є у єдності з Московською Церквою. Треба розуміти, через що пройшли православні у Польщі. До 89-го року вони були гнані, чужі. Попри все громади з’являлись, влада нічого не могла з тим зробити. Однак тепер ми не можемо почути під час проповіді про причини конфлікту в Україні. Він засуджується як жахіття, де ллється кров, але на тлі молитов за мир ми не чуємо про винних у цій війні».

Пан Микола протягом восьми років викладав у Львівській богословській академії УПЦ КП. Він не втрачає надії на об’єднання Церков в Україні, тому що «у Москви не стане стільки грошей, щоб всіх підкормлювати». На його думку, розподіл на канонічних та неканонічних є незрозумілим для багатьох.

Православний собор у Варшаві

Станом на 2012 рік у Польщі нараховувалось шість єпархій та 237 парафії ПАПЦ. Центральним є собор св. Марії Магдалини у Варшаві. Служби звершуються не лише польською та російською мовами, а й українською. Парафія є ініціатором зустрічей мігрантів з юридичних питань, курсів української мови, духовних бесід тощо. Протоєрей Дорофей Савицький переконаний, що українці мали б «почуватись як вдома», ба більше, парафія раніше вважалась Варшавсько-Почаївською.

Український розкол у православному середовищі вплинув на польську ситуацію. Клірики ПАПЦ не готові допускати до сповіді та причастя вірян, які належать до УПЦ КП або УАПЦ. «Немає провини людини, якщо вона у неканонічній Церкві. Ми співчуваємо, що життя змусило піти їх в цей храм. Якщо це свідомий вибір людини, то ми розмовляємо і тлумачимо, як це має бути за правилами. Якщо він розуміє та готовий жити у руслі канонічної Церкви, то сповідується та причащається і стає єдиним зі світовим православ’ям. А якщо ж він по поверненню звернеться до своєї церкви, ми не можемо поділитись з ним нашим найдорожчим скарбом. Так, ми будемо його запрошувати на молитви, сподіваючись, що Бог торкнеться його серця та розуму. Спершу має бути Бог, а потім політичні структури», — пояснює о. Дорофей.

Священик розповідає про практики молитов за мир в усьому світі з акцентом на Україні. Він додає, що ще на початку Майдану зрозумів, що «буде велика біда»: «Це було повторення ситуації на Балканах, розділення єдиного народу. Жаль, що саме тоді брат підняв руку на брата. Політичні структури можуть мінятись, але люди залишаться. Тому ми молимось за мир. Неважливо яким чином він прийде, хто винен – страждають всі однаково. Кров проукраїнського чи проросійського активіста однаково червона. Зараз ми організовуємо допомогу на Схід, яку передаємо церквам».

Щонеділі біля входу до собору стоїть білий мікроавтобус, що анонсує збір допомоги Донецьку та Луганську від православного братства св. Кирила та Мефодія в Польщі. В інтерв’ю голова братства Василій Півник підкреслює аполітичність організації. Саме тому допомогу передають недержавними шляхами – через парафії УПЦ (МП) в Україні. Вантажі проходять на території Донецької та Луганської єпархій через Росію, оскільки, за словами волонтерів у Варшаві, «Україна заблокувала перевезення гуманітарної допомоги, а потім 48 фур зникли під Запоріжжям». Підтвердження цієї інформації знайти не вдалось, а офіційна допомога від Польщі перетинає кордон без проблем.

Координатор допомоги Україні, яка мешкає у Польщі більше 16 років, переконана, що в усьому, що відбувається в Україні, винні «бандерівці». За її словами, поляки не хотіли допомагати сусідній державі, а стали нести речі та продукти лише тоді, коли проект назвали допомогою Донецьку та Луганську. Гуманітарною допомогою організація обмежилась, проте українськими переселенцями в Польщі займатись не збирається, мовляв, «це питання компетентності консульства».

Гуманітарка на Схід України

Римські дискусії за кавою

Дискусії про канонічність Церков окремих парафіян не турбують римо-католиків. Клірики у різних містах як один відповідали: ніхто не питатиме людину про приналежність до певної деномінації, таїнство Причастя відкрите для всіх. Греко-католики та православні вільно приходять на служби до отця Яна Домбаля, настоятель парафії святих мучеників Фавіана та Себастьяна в Острозі. Протягом трьох років служіння в Одесі священик відкрив кафе при парафії. У ньому могли зустрічатись та дискутувати про віру християни різних конфесій, агностики та атеїсти. На його думку, всім служителям треба звернути увагу на роботу з молоддю.

«Важливо, щоб серед християнських спільнот не було ворожнечі, тому що є єдиний Ісус Христос, єдина віра, — ділиться він. — Але для тих, хто не належить до церкви, треба шукати нові шляхи навернення до віри. Україна, як і Польща, дуже різноманітна. У Писанні немає розподілу на росіян, українців, поляків. Є спільна віра та спільний Бог. Ми маємо давати людям надію, на тлі того, що політика завжди шкодить – бо вона є непостійна. Ви маєте бути з людьми, а не з владою. Виходити до людей, надихати їх, поки влада буде змінюватись».

Ян згадує часи дискусій щодо того, чи можуть Рим та Константинополь допомогти вирішити питання Києва. Тоді стало зрозуміло, що Кремль до кінця буде виступати проти надання автокефалії Україні. «Рано чи пізно Москва має поступитись, тому що більшість їхніх вірян, які практикують, знаходяться якраз у Білорусі та Україні, порівняно з усією Росією, — підкреслює священик. — Тільки Бог може допомогти вирішити це питання. Я особисто молюсь за Україну та намагаюсь допомогти друзям».

У тіні костелів

Едіта ТомчикЗ Едітою Томчик ми познайомились у парку, коли церковні дзвони кликали на ранкову службу. Прохолодні зали костьолів у періоди між служіннями стали для неї прихистком та часом бесід з Богом. Вона приїхала до Польщі два роки тому. Попри стабільне економічне становище, українка досі почувається чужою.

«Поляки мають свою духовну ідентичність, а тому й власний культурний простір. Ми ж, попри свою віру, не належимо до певної конфесії. І тому для мене постало питання виховати своїх дітей у рівному сприйнятті усіх людей, незалежно від їхніх переконань», — ділиться Едіта, роздивляючись юрбу кумедних помаранчевих жилетів – прийшла шкільна екскурсія.

Церква залишається важливим культурним осередком для польських родин. Статечні польські городяни, мешканці престижних новобудов не кидають звички ходити на недільні служби. Для українців храм є і своєрідною соцмережею — у ньому утворюються хобі-спільноти: кулінарія, співи, фолк.

«Віра для українців – це їхній зв'язок з матір’ю, з батьком, з Батьківщиною. Тому церкви стають не лише духовними осередками, а й місцем культурних зборів, утворення громади. Релігія має повертатись до потреб людини та робити все, щоб вона почувалась рідною ментально для певного середовища. Поляки мають відчуття цілісності і, мабуть, звертаючись до релігії, вони відчувають приналежність до певної групи. Тому так важливо зберігати свободу подібних зібрань без жодних утисків, особливо політичних».

Тетяна Калениченко