Для багатьох липень є місяцем довгоочікуваних відпусток, але для кількох сотень людей по всьому світу липень є, і завжди буде, часом жалоби.

Рік опісля збиття літака Малайзійських авіаліній над Україною члени родин і друзі в Нідерландах, Малайзії, Австралії, Індонезії, Великобританії, Бельгії, Німеччині, Філіппінах, Канаді та в Новій Зеландії оплакують втрату тих, кого вони любили.

Їх неймовірний біль є нашим. Українці на Донбасі і по всій країні та у різних країнах, з яких походили жертви, пам’ятають і моляться за вічний спокій тих, чия літня відпустка і саме життя були так злочинно обірвані.

Дорогі друзі, ви не самотні у ваших стражданнях і жалобі. Мільйони українців, що втрачають родичів, друзів і своїх співвітчизників щодня, духовно єднаються з вами.

Разом з вами вони вимагають справедливості і бажають миру.

Українці краще за багатьох інших розуміють глибину жертви, що була принесена рік тому у небі над Торезом, Донецької області.

Страшна правда об’явилася протягом останніх 12 місяців.

Вже загинули тисячі у результаті російської агресії проти України. Зростала небезпека ще більшої інвазії, проте реакція міжнародної спільноти була нерішуча і неефективна.

А тоді було 17 липня.

Наступні тижні і місяці показали, що в результаті беззмістовного вбивства 298 осіб на борту літака рейсу MH17, незліченне число життів було врятоване. Напевно це не втішає родини і друзів жертв, однак це незаперечний факт – їх смерть мала глибокий вплив. Лише після цієї невимовної трагедії міжнародна спільнота застосувала серйозніші
засоби, щоб зупинити путінську інвазію.

Таким чином, ми втратили сотні життів, проте тисячі, можливо десятки тисяч, були врятовані.

Україна травмована нещадністю колишнього, тепер поваленого,  режиму, анексією частини території, іноземною агресією і війною. П’ять, десять, двадцять і більше осіб гине або помирає від ран щодня. Про деякі смерті ми навіть не знаємо. І так з дня на день.

Більше року Україна щодня переживає терористичну атаку таку як напад на редакцію французького журналу Charlie Hebdo. Згідно з офіційною статистикою вже є 7000 вбитих, 1,8 мільйона біженців. Сотні тисяч переживають посттравматичний шок, а економіка 45-ти мільйонної країни поставлена на коліна… Скільки ще можуть люди витримати? Скільки мільйонів європейців будуть змушені покидати свої домівки і міста?

Однак було б набагато гірше, якщо б не відбулося злочинного збиття літака і смерті 298 невинних подорожуючих, які заплатили найвищу ціну за те, щоб світ нарешті прокинувся.

Чи міг би світ прокинутися швидше і запобігти цьому та іншим терористичним актам, що щодня відбуваються в Україні, на Близькому Сході і у багатьох куточках світу?

Чи саме такі жертви потрібні, щоб суспільства і їх лідери відгукнулися на невимовні людські страждання? Чому толерують несправедливість, якщо ми знаємо факти та можемо зупинити малі та великі вбивства?

Стоячи перед такими трагедіями, ми просимо Бога:

Допоможи нам краще берегти свободу, яку ти дав нам.

Допоможи нам підтримувати добро, щедрість, смиренність, бідність і страждання.

Допоможи нам відкидати насилля, агресію, прагнення до величі і ненависть.

Допоможи нам плекати примирення, шукати правди і справедливості, прощати і зцілювати.

Дай нам сміливість, щоб зупинити людиновбивство, що зараз триває у багатьох країнах світу.

У молитві і задумі ми поминаємо жертв цієї трагедії, обіймаємо їхні сім’ї і сподіваємося, що людство вивчило урок і наша моральна стійкість загартувалася.

Нехай вічною буде пам'ять усіх жертв війни в Україні і насилля по всьому світу. Нехай вони в мирі спочивають. Нехай зійде мир і на нас, щоб ми змогли бути його творцями.


Владика Борис Ґудзяк,

Паризька єпархія УГКЦ (для українців-католиків у Франції, Швейцарії та
країнах Бенілюксу)

Президент Українського католицького університету.