«Господи, вбережи мене від поганої звички вважати, що мушу щось сказати на кожну тему і при кожній нагоді. Звільни мене від бажання випростовувати кожному його шлях. Вчини мене серйозним, але не понурим, активним, але не нав’язливим. Визволи мій розум від нескінченного входження в деталі і дай мені крила, щоб я відразу переходив до суті. Вділи мені похвального відчуття, що деколи можу помилятися. Збережи мене приязним до людей, хоча справді з деякими і важко витримати. Даруй мені здібність бачення добрих речей в неочікуваних місцях та несподіваних вартостей у людях. Дай мені, Господи, благодать говорити їм про це».

Це фрагменти молитви, яку приписують св. Томі Аквінському. Проте, це не його стиль і мова. Також дехто приписує цю молитву св. Терезі Авільській, яка жила у XVI-му столітті. Та теж без жодних доказів. Найбільше приписів авторства натомість є якійсь «черниці з XVII-го століття». Однак, знову, без жодних посилань. Так як з’явилася ця молитва і почала розповсюджуватися в середині ХХ-го століття, тому, скоріше за все, десь тоді хтось її і написав. У всякому разі, чудова молитва, незалежно від браку «давності».