Буквально в четвер, на останньому засіданні Тернопільського богословського клубу ми з друзями та журналістами трохи обговорили питання моральності та духовності сучасної журналістики. На жаль, кілька чудових думок по темі прийшли мені вже після того, як минуло пару днів :) І ось, щойно, переглядаючи стрічку новин, я аж ніяк не зміг промовчати і не написати кілька слів власних вражень і емоцій. А спровокувала мене до цього чергова «церковна сенсація» - скандал між журналісткою Ксенією Карпенко та намісником Києво-Печерської лаври, митрополитом Павлом. Про це сьогодні розповідає на увесь світ провідне українське видання – Корреспондент.
Не буду приховувати, що цей персонаж ніколи приємним мені не був. Просто не подобається він мені і все. Без будь-яких на те причин. На рівні метафізики і підсвідомості. Всі класичні причини ненавидіти цього служителя культу на мене просто не діють. Мені байдуже якої він сексуальної та політичної орієнтації, на якому автомобілі добирається зі святої обителі до улюбленого спа-салону, якими духами він себе окропляє, чи, що саме він носить під рясою. Це його особисті проблеми, які мене не стосуються. Мене ж стосується інше : те, як він презентує себе, а від свого імені і всю Православну Церкву перед іновірцями та безбожниками. Ось цей аспект зачіпає й всіх православних християн. В першу чергу звісно, усіх підлеглих йому монахів та духовенство. Аж потім, і всіх інших, закінчуючи й зухвалим автором цих рядків.
Риба не без кості, а Павєл не без злості...
Так ось. Вже давним-давно митрополит Павєл усім відомий, як такий собі дивний персонаж світської хроніки з двома личинами. В храмі Божому - він смиренна ангелоподібна істота, житель небесних сфер і батько сучасного чернецтва, згідно з офіційно займаною посадою. Але поза богослужіннями, як тільки трохи приглушити келійну стереосистему з якої лунає улюблений Стас Міхайлов, ви почуєте нерви, страсті, роздратування і вперте небажання виконувати те, чого роками сам вимагає від інших. На цій песимістичній ноті я завершу своє письмове осудження Високопреосвященного Владики Павла. Тим більш, сьогодні в мене інша мета : я хочу осудити не його, а журналістку. Так-так! Я сказав все правильно. Саме журналістку!
Професія журналістів сьогодні - це доволі витончена, психологічно нестабільна робота. Потрібно постійно пропонувати своїм читачам драйв. Шукати, передбачувати, провокувати. Якщо чиїсь матеріали одного дня будуть визнані редактором нецікавими та прісними, в такого автора з’являється реальна небезпека втратити роботу. А поки вона ще є, стояти на місці економічно не вигідно. Деякі видання мають практику фінансово заохочувати власних літераторів за особливо вдалі та резонансні тексти. Ви знали про це?
І от, подивіться, що сталось сьогодні. Журналістка в паніці : терміново потрібен ефектний матеріал про Церкву, бажано щоб із скандалом. Де ж його взяти? А дуже просто : йдіть в Лавру та попитайте владику Павла. Буде вам одразу і скандал, і сенсація, і провокація проти Московського Патріархату. Все одним махом. У невідомої нікому раніше Ксенії Карпенко навіть з’явиться шанс прославитись, в іпостасі журналістки-мучениці-за-правду-та-справедливість. Переконаний, що саме про це вона мріяла вчора ввечері лягаючи спати та думала прокидаючись сьогодні вранці. Завдяки авторитету видання, яке вона презентувала, їй безперечно це вдалося.
Чому я не вірю, що вона справді хотіла запитати у священнослужителя щось важливе? А тому, що в Лаврі є завжди достатньо розумних та адекватних людей, готових відповісти на всі існуючі журналістські питання. Цій пані потрібна була всього лиш дешева і вдала провокація. І вона її отримала.
Дорогі друзі журналісти. Хочете адекватної розмови в УПЦ МП? Знайдіть владику Олександра, архімандрита Лонгіна чи ще когось з прес-служби. Отець Георгій Коваленко навіть за це гроші отримує. При чому, цілком заслужено. Я назвав лише тих, кого сам знаю. Впевнений, що розумних людей там є достатньо. Здається, багато більше, аніж адекватних журналістів.
І ще одне цікаве співпадіння. Коментуючи сьогодні відео з Ютубу про подарований владиці Павлу на ювілей новенький і дорогущий мерседес, один користувач сказав геніальну фразу, якою я й хочу завершити цей пост, звертаючись не лише до згаданої журналістки : «Неверующие, как Вы, ходят к попам, а верующие идут к Богу.»
Ну, що ж... Шануймося, бо ми того варті. Здається…
Дякую за увагу.