У ранній Церкві єпископи проголошували святих опираючись на "голос народу Божого", на інтуїцію спільноти віруючих. Впершу чергу вона проявлялася під час похорону, у словах, у настрої людей щодо померлого. У процесі канонізації тепер це називається переконанням у святості особи.
З часом процедура проголошення святи ускладнилася. З'явився етап беатифікації, додаткові вимоги часу тощо. Але першою і основною умовою залишається думка, переконання, голос народу Божого щодо святості особи - святий вже, subito santo.
Два рази за останні роки у Католицькій Церкві правові формальності щодо канонізації були відхилені: у випадку матері Терези і у випадку Івана Павла ІІ. Процеси обох почалися раніше встановлених церковним правом 5 років і завершилися менше ніж за 10.
Маємо всі передумови, щоб наш Блаженніший Любомир - "наш батько", "князь Церкви", "моральний авторитет і духовний лідер" був визнаний Вселенською Церквою святим Божим заступником і прикладом для наслідування.
Україні і нашим Церквам так було б потрібно це визнання, це підтвердження того, у чому ми переконані.
Слуга Божий Любомир "послужив" нам усім своєю щирою і безпосередньою святістю. Можемо послужити йому і одне одному, якщо не прогавимо шансу, якщо донесемо своє переконання, не полінимося і не посоромимося кричати: santo subito!