В Новому Завіті Ісус Христос розповів притчу про милосердного Самарянина, який полив рани побитого подорожнього оливою та вином (див. Лк 10, 34). Також коли Христос посилав апостолів проповідувати Добру Новину, ті крім проповідування також лікували хворих, намащуючи їх оливою: «Вони, вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мк 6, 12-13).
В стародавньому світі олію використовували для лікування деяких ран. У Книзі Левіт описаний обряд очищення (лікування) від прокази, і як засіб там використовувалась між іншим олія (див. Лев 14, 10-32). Причому, як виникає з цього фрагменту, олія мала одночасно функцію лікувальну і покутно-благальну.
В Новому Завіті Ісус Христос розповів притчу про милосердного Самарянина, який полив рани побитого подорожнього оливою та вином (див. Лк 10, 34). Також коли Христос посилав апостолів проповідувати Добру Новину, ті крім проповідування також лікували хворих, намащуючи їх оливою: «Вони, вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мк 6, 12-13). Скоріше за все, ця апостольська практика, яку вони виконували згідно з попередньою настановою свого Вчителя, послужила приводом для первісної Церкви, щоб намащувати хворих, і що поступово окреслилося як одне з Таїнств Церкви.
Важливим моментом є Послання Апостола Якова, в якому автор закликає вірних кликати пресвітерів для молитви за хворих та намащення їх олією: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім'я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як 5, 14-15). Хвороба, згідно з даними Святого Письма, – це наслідок гріха (пор. Бут 3, 16-19), тому крім лікування важлива також і молитва, а тому і олива крім лікувальних властивостей має також (або передусім) властивості духовні, які виліковують не лише тіло, але й душу хворого християнина. Помазання оливою залучає хворого до перемоги над смертю, яку вчинив Помазаник-Христос на Голгофі та через своє Воскресіння.
Варто пам’ятати, що Ісус Христос на сторінках Євангелій постійно мав справу з багатьма хворими. При цьому він ніколи не говорив про хворобу так, як про неї часто говорилося у Старому Завіті, що вона є карою за гріхи: «Побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. Запитали його, отже, учні його: Учителю, хто згрішив? Він, чи батьки його, що сліпим він уродився? Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому!» Йн 9, 1-3. Хвороба – це зло, це наслідок прадавнього гріха людства, що тепер ніби відлунням відбивається на деяких людях, це є якби людина була пов’язана путами, які сплів диявол (пор. Лк 13, 16). Христос прийшов, щоб ці пута розірвати, згідно з пророцтвом Ісаї: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк 4, 18-19; пор. Іс 61, 1-4 де є мова про «єлей веселощів»). Зустрічні хворі викликали в Ісуса почуття жалю та співчуття.
Хоча Христос не позбавив світ цілковито від хвороб, однак показав, що Божа сила, в якій він діяв, сильніша від будь яких хвороб, і що вона вже діє: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Умова отримання зцілення є одна: віра, що оздоровлення можливе, що Христос має владу над хворобою (пор. Мт 9, 28; Мк 5, 36; 9, 23).
Крім звичайного людського співчуття, оздоровлення Христом хворих мало ще іншу мету – бути знаком та символом остаточного визволення людини з пут гріха і смерті, духовне зцілення. Саме це була головна місія Ісуса Христа на землі. А тому, можна сказати, що так як оздоровлення, які чинив Ісус Христос, мали не лише медичний характер, але також і теологічний, сотеріологічний (пор. Мт 9, 22: «Бадьорися, дочко! Віра твоя спасла тебе. І видужала жінка від тієї ж години»), то вони є передвісниками Таїнств Церкви, тобто знаками, що показують та передають спасіння.
Апостоли продовжували місію оздоровлення, яку започаткував Ісус Христос, і як бачимо в Діяннях Апостолів, ці оздоровлення мають, крім терапевтичного, також теологічний характер. Апостол Павло в Першому Посланні до Коринтян називає серед різних дарів-харизм також дар зцілення (див. 1 Кор 12, 9). Цей дар стає для Церкви знаком того, що це Церква Ісуса Христа, який також зціляв, і знак присутності в Церкві Святого Духа.
На кінець обов’язково треба додати, що зцілення від хвороби, як це бачимо на сторінках Нового Завіту, не являлося в Церкві чимсь абсолютним. Абсолютним було духовне зцілення, вічне спасіння, натомість хвороби, наскільки це було можливо, лікувалися, або хворі отримували зцілення з рук Апостолів чи пресвітерів. Однак віруючим в Христа належало не забувати, що хвороби єднають їх з терплячим Христом. Подібно як терпіння та смерть Ісуса Христа, так само і хвороби та неминуча смерть людини, будуть включені в загальний план спасіння – остаточно Бог, навіть через хворобу, приведе людину до спасіння, якщо вона лише довіриться Йому і з’єднається у своєму терпінню з Христом (пор. 2 Кор 4, 10; Кол 1, 24). Включення християнами хвороби в план Божого спасіння не відміняє особливу турботу про хворих, навпаки, опіки хворими є обов’язком та дорогою до Царства Божого: «Я був … хворий, і ви навідались до мене» (Мт 25, 36). Хворий – це образ Христа, а тому хвороба – це вже не прокляття, як часто було у Старому Завіті, але це терпіння, чи хресна дорога, яка може стати дорогою спасіння, як для хворого, так і для того, хто хворому товаришує.