Марія народжує Того, який показав нам Отця. Бог трансцендентний, повністю відмінний від усякого створіння і Якого, з огляду на Його природу, неможливо побачити, почути, доторкнутися, відчути, зрозуміти Його суть, осягнути розумом. Коли деяким пророкам і святим до приходу на світ Христа вдавалося почути голос Божий, це було можливе лише за допомогою Логосу, за посередництвом Слова Божого, яке Святий Дух доносив до вибраної людини, до людського розуму і серця, і ця людина могла в певній мірі передати це Боже Слово людською мовою. Так з’явилося Святе Письмо. Якщо десь в Старому Завіті з’являється комусь Бог (теофанія), то це той самий Логос, Син Божий, який діє у світі, і частково, наскільки лише здібна сприйняти людська природа, показує Божество.
Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Богом було Слово… І Слово стало тілом і поселилося між нами (Йн 1, 1.14)
В літургії Урочистості Різдва Христового передбачені три відправи Служби Божої: вночі, зранку і вдень. Під час останньої з цих відправ, тобто 25 грудня на протязі дня, читається пролог Євангелія від Йоана, зі своїм знаменитим і водночас глибоким вступом: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Богом було Слово…» … Саме таким терміном – «слово» – на більшість мов перекладене грецьке поняття «логос». Звичайно, що воно має багато різних значень, між іншим: сенс, думка, розум, поняття, принцип, закон, причина, основа, відношення, пропорція, міра, фраза, визначення, роздум, бесіда, аргумент та багато інших. Тому деякі біблеїсти вважають, що краще не перекладати грецьке поняття «логос», тільки дати в приписі пояснення, інші ж переконані, що поняття «слово» найбільш відповідне у біблійному контексті тому, що автор хотів сказати, вживаючи поняття «логос». Тим більше, що відповідником у Старому Завіті (хоч і не безпосереднім) є єврейське поняття «дабар», яке найчастіше поєднане зі словом «Бог», тобто «слово Боже».
Варто зазначити, що не Йоан перший вживав такого розуміння «слова» яке «було споконвіку», або яке «було у Бога». Про це по різному говорили ще Геракліт, Платон, потім Аристотель, стоїки, врешті Філон Олександрійський, для яких «логос» був мудрістю і посередником між Богом і світом і через якого Бог все творить. Лише Бог є трансцендентний, поза цим видимим світом, зовсім неподібний до всього, що ми можемо уявити, натомість «логос», будучи теж трансцендентним, діє також у світі, є в певній мірі іманентний, все впорядковує, всім керує, живе у всіх людях під видом загальнолюдського розуму і мудрості. Він є душею світу. Бог створив світ за допомогою логосу…
Однак у Йоана Євангеліста наступає свого роду «революція»: цей Логос стає матерією, стає тілом, плоттю: «і Слово стало тілом і поселилося між нами» (Йн 1: 14). Логос поселяється між нами, людьми, стає одним з нас! Мало того, цей Логос ототожнюється с Особою Божою, з Сином Божим, що підтверджували з одного боку перші Собори Церкви (Єфеський, Константинопольський ІІ), а з іншого – Папи у своїх листах (св. Діонізій, св. Дамас І, св. Лев Великий). Ранньохристиянські мислителі, такі як св. Ігнатій Антіохійський, св. Юстин, Климент Олександрійський вчили, що Логос ще перед своїм втіленням знаходився по всьому світу у виді мудрості і всього того, що приводило людину до переконання, що існує один добрий Бог, котрий створив світ і людей. Св. Іриней вважав втілення Логосу завершенням довгої серії Його об’явлень в історії людства і в історії спасіння, починаючи від створіння світу.
Повставало питання, яким чином існує Логос, яка Його різниця від Бога Отця, коли Він зявився або народився, будучи у вічності? Багато теорій пробували вирішити ці питання, але часто потрапляли у пастку єресей, таких як модалізм (Бог – це одна Особа, яка проявляє себе трьома різними способами) чи адопціонізм (Бог не народив Христа, але всиновив Його). Протиставляючись модалізму, Оріген опрацював концепцію трьох Божественних Осіб у Єдиному Бозі, а протиставляючись адопціонізму – концепцію відвічного народження Логосу від Отця…
Різдво, яке ми святкуємо тепер, є приходом у світ того відвічного Божого Слова, яким Бог Отець все створив і послав на цей світ, щоб це створіння спасти. Рівний Отцю Син Божий, відвічно Отцем народжуваний, втілений силою Святого Духа, тепер народжуються вже з людини, з Діви Марії, тепер приходить на світ Божий у людському єстві, з тілом і душею, з усім тим, чим характеризується людина, окрім гріха. Марія народжує для світу той Логос, який від початку створював світ і діяв у світі. Людина народжує Бога. Людина стає Богородицею. Логос вибрав природній спосіб приходу на цей світ, єдине втілюючись силою Святого Духа. Залишився Тим самим Сином Божим, але відтепер, після народження, Його вже все менше називатимуть Логос, тому що Його ім’я буде – Ісус Христос, Емануїм, тобто «з нами Бог». Бог завжди був зі своїм людом, але тепер Він з нами розділює людське буття, особисто і натурально, в людському тілі і в людській душі. Не перестаючи бути Богом, почав бути людиною.
Не народилася з Марії відмінна від Логосу Особа – це та сама Особа, відвічно народжувана Отцем, але тепер вже з божественною і людською природами. Ці дві природі співіснують у Христі не змінюючись в жодній мірі: божественна природа не змінює людську, а людська не змінює божественну. Ці дві природи не змішуються між собою, творячи якесь нове єство – це справжній Бог і справжня людина одночасно. Ці дві природи не поділили народженого Христа на дві Особи, Особу Бога і особу людини, це далі Одна Особа, Єдинородний Син Божий. Ці дві природи вже ніколи не розлучаться між собою, і коли пізніше Христос воскресне, Він воскресне як Боголюдина, коли вознесеться на небо, вознесеться там с нашою людською природою.
Марія народжує Боголюдину, яка має Божественний і людський розум. Як Людина, Ісус Христос говорив, думав, роздумував як ми. Як Бог Він знав усе, що було, що є і що буде. Між Божественним і людським розумом була повна гармонія і співпраця, дякуючи цьому, Йому не потрібна була віра в Бога Отця, як нам, звичайним людям, тому що Він досконало знав Отця, Він бачив його постійно лицем в лице, навіть після втілення і народження. Марія народжує Боголюдину, яка має Божественну і людську волю. Як Людина, Христос має ті самі, що й ми прагнення: любові, дружби, щастя, розмови, відпочинку, живлення чи сну. Як Бог, Його воля є та сама, що і воля Отця, який для нас людей прагне спасіння. Нема у Христі конфлікту між людською волею ті Божественною, тому що Він все чинить, що Отцю до вподоби, Він підпорядковує всі свої людські прагнення Божому задуму і Божому плану.
Навіть коли приходить почуття страху у людській волі і людському розумі Христа під час страждань, Він хоче щоб не Його воля виконалась (тобто людська), але воля Отця (тобто Божа). А воля Божа – та сама для всіх трьох Божих Осіб, тобто, в даному випадку, людська воля Христа довіряється повністю Його Божественній волі. Тут також, як у випадку з розумом, є повна гармонія між двома волями Христа. Христос є тому вільною людиною, що підпорядковує свою людську волю Божественній, що безмежно довіряє Отцю, знає, що Отець хоче лише добро, добро найвище і найдосконаліше, і підкоритися Його волі означає бути цілковито вільним від усього недосконалого, обмеженого і короткочасного, що характеризує нашу людську волю, якщо вона недовіряє волі Божій і не хоче йти за нею.
Марія народжує Людину, котра, так як і ми, буде відчувати холод, спеку, голод, спрагу, втомленість, біль, страждання, врешті смерть. Але народжує одночасно у тій самій Особі Бога, який знає серця людські і всі наші задуми, повчає народ Божественною наукою, творить чудеса, виганяє злих духів, зцілює хворих, воскресає мертвих, відпускає гріхи і врешті – спасає грішників і сам воскресає з мертвих.
Марія народжує Того, який показав нам Отця. Бог трансцендентний, повністю відмінний від усякого створіння і Якого, з огляду на Його природу, неможливо побачити, почути, доторкнутися, відчути, зрозуміти Його суть, осягнути розумом. Коли деяким пророкам і святим до приходу на світ Христа вдавалося почути голос Божий, це було можливе лише за допомогою Логосу, за посередництвом Слова Божого, яке Святий Дух доносив до вибраної людини, до людського розуму і серця, і ця людина могла в певній мірі передати це Боже Слово людською мовою. Так з’явилося Святе Письмо. Якщо десь в Старому Завіті з’являється комусь Бог (теофанія), то це той самий Логос, Син Божий, який діє у світі, і частково, наскільки лише здібна сприйняти людська природа, показує Божество.
Однак, «Бога ніхто ніколи не бачив» - стверджує Йоан Євангеліст під кінець сьогоднішнього Євангелія. Це є відвічна правда про трансцендентного Бога. Ніхто і ніколи. Абсолютне ствердження. Бог Отець недоступний нашим очам, нашим вухам, нашому дотику, нашому розуму, нашій уяві. Всі ті часткові видіння у Старому Завіті були видіннями Сина Божого. Але знову у Йоана Євангеліста наступає «революція»: «єдинородний Бог, котрий є в лоні Отця, представив нам Його». В грецькому оригіналі тут стоїть дієслово екзегезато, від якого походить іменник екзегеза, тобто толкування, пояснення, один з основних термінів в біблійних науках. Син Божий перший був екзегетом Отця, Він завжди пояснював людям, хто такий Отець і яка Його воля, починаючи від Адама і Єви, через весь Старий Завіт, і кульмінація цієї екзегези настає в Його втіленню і народженню, в Його словах і вчинках, в Його смерті і воскресінні, і потім – в Зісланні Святого Духа та супроводі своєї Церкви до кінця віків.
Найбільше радість Різдва полягає в словах пророка Ісаї: «З нами Бог»! «Якщо Бог з нами, хто проти нас?», ствердить пізніше Апостол Павло. «Бог так полюбив світ, що дав Сина свого Єдинородного». Бог у своєму Сині назавжди з нами. Він прагне, щоб і ми були назавжди з Ним.