Коли в домініканському монастирі дзвонить дзвін, а в плані дня на цей час нічого не передбачено, то це означає найчастіше лише одне: хтось в монастирі помер...

От так і сьогодні вечером, 4 лютого, о 21.00, сидимо собі в рекреаційній кімнаті в краківському монастирі, весело говоримо про різні події з минулого чи сьогодення, обговорюємо плани на майбутнє, хтось п'є чай, хтось пиво, хтось сок, і тут дзвін. Всі глянули на годинники: 21.07. Ані нічого не передбачено на цю годину, ані ніколи не дзвонять у нерівні години. А значить, помер або власне помирає брат.

Це о. Регінальд, якому вже йшов 98-рік, який народився під Чортковом (Тернопільська обл.), який ще 1939 року вступив до Домініканського Ордену, наступного року склав перші обіти, а 1945 року був рукоположений. Став пізніше Ліценціатом Святої Теології, викладав, виховував молодих братів, а на початку 90-х минулого століття, вже після 70-року життя приїхав до Чорткова, де служив у нашому храмі...

А тепер навколо його ліжка зібралося біля сто братів, які на сьогодні присутні в краківському монастирі, і всі моляться розарій. О. Регінальд ще важко дихає, але це вже останні моменти. Під час молитви розарія він відійшов до Дому Отця, проживши на цьому світі майже 100 років, а в ордені майже 80. За традицією, відразу після смерті, всі брати, зібрані навколо померлого співбрата, співають «Salve Regina»...

Ось такі бувають дзвони в монастирях. Добре, коли є так багато братів навколо під час твоєї смерті, добре, коли ти не сам у цей момент, добре, що моляться підчас цього переходу з дочасності до вічності... Коли дзвенітиме мій дзвін?