Якщо в мою країну зайшли непрохані гості, я не можу сидіти і дивитись, як вони там «гостюють», – Орися Масна, госпітальєрка, студентка УКУ
У добровольчий медичний батальйон Орися вступила наприкінці травня. З початком повномасштабної війни дівчина волонтерила у рідному Львові. Допомагала біженцями, потім – пораненим у військовому госпіталі. В той самий час повторювала тактичну медицину. Каже, що знала, що піде медиком на фронт.
Зараз Орися з екіпажем перебуває безпосередньо на передовій. «Я планую тут бути й надалі, до перемоги. Госпітальєри не є тиловим батальйоном, ми базуємось в гарячих точках, щоб швидко евакуйовувати поранених у лікарню», – розповідає Орися.
Про завдання, які виконують госпітальєри, мотивацію дівчини стати парамедиком на передовій та плани після перемоги – читайте у короткому інтерв’ю.
Орисю, чим ти займаєшся у медичному добровольчому батальйоні «Госпітальєри»?
Завдання нашого екіпажу стабілізувати поранених та найшвидше евакуювати їх у госпіталь для надання професійної медичної допомоги.
Що найбільше мотивує у цьому служінні?
У моїй роботі найбільше мене мотивує одне – зберегти життя тих, хто його віддає безпосередньо на полі бою. Якщо в мою країну зайшли непрошені гості, я не можу сидіти і дивитись, як вони там «гостюють».
Що вражає у волонтерстві?
На війні та особливо у батальйоні мене вражає щира повага один до одного. Немає такого, що «ти жінка, – іди вари борщ». Є відчуття побратимства. Всі розуміють, що кожної секунди може щось прилетіти і все. Часто кажемо один одному «З днем народження», бо кожен день на вагу золота. Тому ціную час і людей.
Розкажи про якийсь цікавий випадок у твоєму волонтерстві.
Смішних і цікавих випадків тут дуже багато. Але напишу про один, який підняв бойовий дух усьому екіпажеві та всім військовим навколо. Дали нашому водієві Гєрі білі труси. Думаю, всі розуміють, що білі труси – це лише на свята, але точно не на війну. Весь мій інстаграм зрозумів, що Гєрі треба труси і передали йому труси-парашути з узором у квіточки з посланням «хто велику дупу має, той кацапів розстріляє». Дякую волонтерам за ваші листи і послання!:)
З якими викликами стикаєшся у своїй роботі на передовій?
Якщо про матеріальне, то – зв‘язок, вода, світло. Але це все не так важливо, як прив‘язка до людей, з якими я стаю як рідна. Ми є побратимами та посестрами. Тут ми разом сміємось, тренуємось, воюємо, а завтра цією людини може не стати. Стараюся про це не думати.
Як навчання в УКУ вплинуло на твоє рішення волонтерити?
Я дуже дякую своїй програмі «Соціальна робота» за можливість волонтерити у військовому госпіталі. Саме там я собі дала точну відповідь, що хочу бути військовим медиком.
Які плани після перемоги?
Маю план довчитися на своїй програмі «Соціальна робота», поступити на магістерку з фізичної терапії та ерготерапії в УКУ, і надалі працювати в цій сфері. Можливо, відкрити реабілітаційний центр для військових. Маю велику надію, що це все реалізується.
Підтримати діяльність добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» ви можете на офіційному сайті www.hospitallers.life – з українською та англійською мовами розкладок, офіційними реквізитами для допомоги: «Ми працюємо заради кожного життя».
