Хоча видно, що в УПЦ МП ретельно роками збирали в окрему папочку всі потрібні їм висловлювання своїх друзів з інших Помісних Церков, всі карти сплутав Синаксис Вселенського Патріархату.
Наше дослідження перетнуло екватор, але ми доведемо його до кінця.
Традиційні союзники УПЦ МП — поляки. Документ наводить цитату, приписувану Священному Синоду Польської Православної Церкви: «Ми, як Польська Православна Церква, висловлюємо чітку позицію, а саме, що церковне життя канонічної церкви повинне бути засноване на догмах і святих канонах Православ'я. Порушення цих принципів веде до хаосу в церковному житті». «В Україні існують певні групи розкольників, які спершу повинні покаятися і повернутися в лоно канонічної Церкви. Тільки після цього стане можливим обговорення автокефалії». «Ми не можемо керуватися політичною кон'юнктурою в питаннях догм і канонів».
Нагадаю детективну історію, пов'язану з цим текстом. Спочатку на сайті Польської Православної Церкви з'являється оголошення, підписане секретарем канцелярії Собору, про те, що 9 травня 2018 року відбувався Собор єпископів цієї Церкви. У ньому сухо і нейтрально сказано: «Ustosunkowano się do pisma Jego Eminencji, Metropolity Kijowskiego i całej Ukrainy Onufrego informującego o aktualnej sytuacji cerkiewnej w Ukrainie, wyrażając jednoznaczne stanowisko Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego, iż życie cerkiewno-kanoniczne Cerkwi powinno odbywać się na zasadach opartych na nauce dogmatyczno — kanonicznej Cerkwi prawosławnej. Naruszenie tej zasady wnosi chaos w życie Cerkwi» («У відповіді на лист Його Високопреосвященства, митрополита Київського і всієї України Онуфрія, який інформує про поточний стан Православної Церкви в Україні, висловлена чітка позиція Польської Автокефальної Православної Церкви, що церковно-канонічне життя Церкви має базуватися на догматично-канонічних засадах Православної Церкви. Порушення цих основ вносить хаос у життя Церкви»). Тобто, мова йшла про те, що напередодні цього Собору митрополит Онуфрій скерував до Польщі лист (про гоніння, само собою), на який Собор і відреагував — як виявляється, теж листом. Однак текст листа-відповіді поляків на офіційному сайті ПАПЦ опублікований не був. У цей же час на сайті інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП з'являється повідомлення з більш детальним описом змісту польської відповіді. От там уже фігурують і розкольники, і політична кон'юнктура, і інші звичні нам меми. Це дало підстави Ростиславу Павленку, тодішньому заступникові глави Адміністрації Президента України, публічно звернути увагу на нестиковки в текстах. І ось тоді з'ясувалося, що хоча розширені цитати — з листа поляків, який надійшов до канцелярії Київської митрополії УПЦ, проте ніхто його не буде офіційно публікувати. Протоєрей Миколай Данилевич просто запропонував усім повірити на слово «серйозній структурі» (тобто, УПЦ МП). Мовляв, фірма віників не в'яже, брехати не буде і т.д.
Можна припустити: лист з таким текстом дійсно є (втім, щодо автентичності тексту тепер уже великі сумніви), але поляки його написали під обіцянку ніде не світити. Так би мовити, відписка під диктовку, але тільки для внутрішнього користування. Але ті, хто сподівається, що поляки перейдуть до активної стадії бунту проти дій Константинополя в Україні, можуть згодом розчаруватися.
Це ж можна сказати і про чехів. Лонгрід, який саме препаруємо, згадує слова митрополита Чеських земель і Словаччини Ростислава (Гонта), сказані ним на зустрічі з трьома колишніми президентами України: «Розкол, спровокований людським егоїзмом, можна зцілити лише покаянням і поверненням у лоно Церкви. Нова автокефалія повинна бути результатом загального консенсусу». Той рідкісний випадок, коли все збігається — і оригінал на офсайті ПЦЧЗС, і переклад на сайті УПЦ МП. Одне незрозуміло: а де тут категоричне неприйняття майбутньої української автокефалії? Досить загальні фрази про те, як, на думку митрополита Ростислава, має в ідеалі відбуватися надання автокефалії. Причому деякі тези досить сумнівні з позиції і логіки, і «реал політік»: одна справа бути в демократичній державі православною Церквою релігійної меншини, інше — боротися зі спокусами симфонії, вважаючи себе державотворчою конфесією. І вже тим більше не варто ставитися до цих роздумів як до догми: історія Чеської автокефалії вельми бурхлива і містить і політику, і егоїзм, і порушення канонів, і відсутність консенсусу.
Тепер на черзі хор болгарської делегації. Патріарх Болгарський Неофіт нібито висловлює звичайні слова дружньої підтримки предстоятелю УПЦ МП: «У мене завжди були дуже хороші стосунки з митрополитом Онуфрієм. Ми знаємо, що він любить народ України і смиренно працює на благо народу і всіх православних християн. Ми молимося, щоб Господь дарував йому силу і здоров'я, щоб пережити всі ті випробування, які Господь йому послав, і які він долає з гідністю». До останнього побажання ми б теж щиро приєдналися — не у всіх вистачає гідності пережити те, що відбувається. Але не можемо: таких слів в оригіналі послання Патріарха Неофіта, зробленого аж у лютому 2017 року під час візиту керуючого справами Київської митрополії митрополита Антонія Паканича в Болгарію, немає. А є цілком нейтральне побажання: «Ми будемо молитися, щоб Господь дав йому здоров'я і сил успішно нести послух, який йому призначено Господом, і який він несе з гідністю». Звичайно, між послухом і випробуванням така ж різниця, як між сіоністом і піаністом, але «піпл же проковтне»? І де ж тут засудження української автокефалії? Питання риторичне.
Що стосується висловлювання єпископа Мельнікського Герасима (Георгієва), яке пролунало на зустрічі з Ростиславом Павленком (мовляв Болгарська Церква добре обізнана про проблеми української ситуації і її складності, але необхідно суворо дотримуватися церковних канонів, які Православна Церква виконувала століттями), то воно знову таки нейтральне. Це при тому, що сам єпископ реально є великим русофілом, і автори лонгріда могли б нашкребти його радикальніші висловлювання. До речі, саме ця русофілія дає підстави сумніватися, що в Болгарській Церкві дійсно добре обізнані в українській ситуації.
Завершуємо болгарський кейс висловлюванням митрополита Ловчанського (а не Ловечського!) Гавриїла (доморощені фейкографи навіть титули єпископів не можуть скопіпастити): «У розколі немає Божої Благодаті. А без Божої Благодаті немає Церкви. Люди повинні повернутися в канонічну церкву, де є благодать і спасіння. Розкол — згубне і злоякісне явище». Саме в такому вигляді ця цитата гуглиться на сайті «Правлайф» у зв'язку з вояжем митрополита Антонія Паканича в Болгарію в лютому 2017 р. Своєю чергою «Правлайф» же цю цитату не сам вигадав — чесно послався на Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Йдемо за посиланням — і бінго: потрапляємо на ще одну сторінку «Правлайфа», де вже немає такої цитати!
Зате є посилання на першоджерело — той самий Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ. Там теж все чинно-благородно. Загалом, ходіння закільцьованими посиланнями нагадало блукання по Гемптонкортському лабіринту героїв Джерома К. Джерома: час від часу ми теж натикалися на покинуту булочку, але виходу так і не знайшли. Залишається сподіватися, що митрополит Гавриїл буде задоволений, коли завдяки Константинопольському Патріархату українські «розкольники» повернуться в лоно канонічної Церкви.
Заява наступного приятеля УПЦ МП — митрополита Кітрусського, Катерининського і Пталамонського Георгія з Елладської Церкви — це частина його інтерв'ю з нагоди приїзду на святкування 50-річчя керуючого справами Київської митрополії митрополита Антонія Паканича у липні 2017 р. Зрозуміло, лонгрід перекрутив цитату, обізвавши Елладську Церкву Грецькою: «Грецька Православна Церква, як і всі інші церкви світу, визнає тільки канонічну українську Православну Церкву, главою якої є митрополит Онуфрій». Ну, визнає. Якщо б визнавали інших, то і сиру-бору сьогодні б не було. Інше питання, що таке вибіркове визнання одних і наполеглива блокада інших — це не те, чим варто було б хизуватися церковним єрархам. А от Патріарх Варфоломій на останньому Синаксисі заявив, що в його власних очах канонічність митрополита Київського Онуфрія, який порушує вимогу поминання Константинопольського Патріарха своїм Предстоятелем — теж штука досить умовна. І чиє (не) визнання в даному випадку вагоміше?
До речі, в тому інтерв'ю були і жорсткіші фрази. Що свідчить про крайню недбалість авторів лонгріда: нарізали швидко і що під руку потрапить.
Підтримка Кіпрської Церкви представлена митрополитом Лімассольським Афанасієм: «Насамперед питання надання автокефалії має вирішуватися Патріархом Московським, в чиїй юрисдикції перебуває УПЦ, потім — канонічною Українською Церквою, а потім усіма Православними Церквами, при настанові Вселенського Патріархату. Але перше слово — за Матір'ю української Церкви, якою є Московський Патріархат. Російській Церкві належить перше слово в цьому процесі». Висловлювання взяте з його інтерв'ю під час зйомок фільму про УПЦ в тому ж липні 2017 р., і за винятком дрібних деталей, цитату можна вважати автентичною. Тут хотілося б повторити експеримент і вже з дня сьогоднішнього, після того, як Вселенський Патріарх заявив про своє канонічне право на Україну і про свої привілеї Матері-Церкви, запитати владику Афанасія: чи готовий він повторити свої слова про юрисдикцію Москви над Києвом? До речі, в кінці інтерв'ю митрополит, назвавши себе «убогим братом», попереджає: «слово моє досить незначне». І просить українців триматися канонічної Церкви. Хто ж тоді знав, що монополії на канонічність УПЦ прийде кінець буквально через рік? Загалом, і тут проліт: повноти Кіпрської Церкви Лімассольський єпископ не представляє.
А от наступна цитата, яку приписують Лімассольському митрополитові, просто шедевральна. В оригіналі лонгріда вона звучить так: «Який стосунок має Вселенський Патріархат до філаретівського розколу? Як його подолати? Ми бажаємо, щоб наші брати, нині схизматики, повернулися до Церкви під керівництво митрополита Онуфрія. Це єдина канонічна церква України, єдина з Московським Патріархатом і з усіма Православними Церквами. Ми молимося за це». Знову відкриваємо те ж інтерв'ю — і що ми бачимо? Давайте я краще це заскріню:
Навіщо обтяжувати себе правилами fair play, якщо на кону доля канонічної Церкви? Можна в уста церковного єрарха вкласти і хвацьке питання кореспондента, що бере інтерв'ю — хто ж перевірятиме?
Завершуємо огляд заявою Синоду Єпископів РПЦЗ. Вірніше, навіть не будемо її цитувати, бо, всупереч наполегливій пропаганді РПЦ, це не 15-та Помісна Церква, а частина РПЦ (як і Білоруський екзархат, який теж на днях розродився «своєю думкою» з українського питання). Цій заяві можна протиставити, наприклад, заяву представників Американської архиєпископії в юрисдикції Константинополя на підтримку своєї рідної Церкви з жорсткими випадами на адресу Москви.
Підсумуємо наші дослідження. Хоча видно, що в УПЦ МП ретельно роками збирали в окрему папочку всі потрібні їм висловлювання своїх друзів з інших Помісних Церков, всі карти сплутав Синаксис Вселенського Патріархату. Заява Патріарха Варфоломія про свою відповідальність за Україну обнулила більшість з цих слів підтримки, перетворивши величезну, копітку і дорогу роботу з самозахисту в той самий горезвісний «пшик». Зведення дому на піску — завжди заняття з непередбачуваним результатом.