День пам’яті апостола Филипа (в сучасному українському правописі Пилипа) Церкви візантійської традиції відзначають 14 листопада, а християни латинського обряду вшановують його 1 березня. З його іменем також пов’язана назва посту Пилипівка, призначеного підготувати вірних до святкування Різдва.
Започаткований на Заході (перші згадки у V ст.), він згодом прижився і на Сході — вперше згадано Йоаном Постником, Патріархом Царгородським, у VI ст. А що він триває сорок днів перед Різдвом, то починається одразу наступного дня після вшанування апостола Филипа (Пилипа). Звідси і назва, хоча зі самим апостолом цей піст ніяк не пов’язаний.
У Святому Письмі знаходимо двох апостолів з іменем Филип. Перший – з числа дванадцятьох найближчих Ісусових учнів (Мт. 10, 3; Мр. 3, 18; Лк. 6, 14; Йо. 1, 43; Ді. 1, 13). Другий – один із семи дияконів, поставлених ранньою Церквою для благочинної діяльності (Ді. 6, 5; 21, 8).
Більшість джерел до цього дня відносять саме першого. Як у Святому Письмі, так і в позабіблійній літературі найбільше розповідей є про першого Филипа, апостола, і дуже мало конкретних згадок про другого. До останніх належить, наприклад, той факт, що в диякона в Кесарії гостював апостол Павло по дорозі до Єрусалиму. У Филипа-диякона, як довідуємось під час цього, було «четверо дочок-дівчат, які пророкували» (Ді. 21, 9).
Також і про дочок Филипа-апостола як його супутниць в місіонерській діяльності говорить література наступних століть. Євсевій зазначає, що з ними особисто був знайомий Папій, єпископ Ієраполя, де Филип загинув мученицькою смертю. Грецький Менологій імператора Василія ІІ з ХІ ст. під 14 листопада розповідає про життя апостола Филипа, його доньку Маріамну та ще двох інших, котрі жили з ним в Ієраполі і пізніше разом з ним були поховані.
Як повідомляє Святе Письмо, походив апостол Филип «з Витсаїди, з міста Андрієвого і Петрового» (Йо. 1, 44). Його Ісус покликав незадовго після цих двох апостолів. Далі в Євангелії Филип виступає як той, хто приводить до Ісуса Натанаїла (Йо. 1, 45), турбується про потреби людей в пустелі перед помноженням хлібів (Йо. 6, 5), як виходець з Витсаїди Галилейської (місцевості доволі еллінізованої) виступає посередником між греками, котрі прибули на свято Пасхи до Єрусалиму, та Ісусом (Йо. 12, 21-22).
Під час Тайної Вечері Филип просить Ісуса: «Покажи нам Отця» (Йо. 14, 8), на що отримує відповідь: «Хто мене бачив, той бачив Отця… Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені» (Йо. 14, 9.11). Цей епізод передає також стихира Вечірні, якою Церква починає святкування пам’яті апостола: «Поклавши діяння як сходження до істинного споглядання, і споглядання як кінець боголюбивого діяння, ти, блаженний, Христа просив Отчу славу показати тобі невимовну».
Разом з іншими одинадцятьма, апостол Филип в день П’ятидесятниці отримав дар Святого Духа для проголошення Божого слова іншим народам. «Увесь вогненатхненним явився через Утішителеве сходження і благодать, Филипе, тих, котрі замерзлими в зимі безбожжя перебували, теплотою віри ти оживотворив», — співається в Утрені свята (5 пісня канону). Як відомо, в день П’ятидесятниці Святий Дух зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків (Ді. 2, 3). Тим то й названо апостола вогненатхненним, себто таким, що здійснює проголошення Божого слова під натхненням Святого Духа.
Восьмий розділ Книги Діянь апостолів розповідає про його місію в Самарії та хрещення ефіопського вельможі по дорозі до Гази. З огляду на останню подію на богослужіннях 14 листопада звучить тропар з такими словами: «Прикрашується вселенна, Ефіопія ликує, наче вінцем красується, через тебе просвітившись, світло торжествує пам’ять твою Филипе… Тому сміливо простягається ефіопська рука до Бога; Його моли дарувати нам велику милість».
Далі шлях Филипа проліг через Малу Азію, Сирію, де в місті Ієраполі, як вже зазначалося, апостол віддав життя за Христа — за намовою язичницьких жерців та наказом місцевого правителя його повісили вниз головою, продівши крізь пробиті п’яти шнур.
Більшість джерел, починаючи з ІІІ ст. від Іполита Римського, є однозгідними щодо мученицької смерті апостола в Ієраполі.
Святкування пам’яті апостола Филипа є доволі пізнім і бере свій початок з VI ст. За Папи Пелагія І його мощі з Ієраполя перевезли до Константинополя, а відтак – до Риму. Римські літургійні книги подають згадку, що 1 березня їх було покладено у храмі Дванадцяти апостолів разом з мощами апостола Якова Молодшого (Алфеєвого), тому християни латинського обряду цього дня відзначають пам’ять цих двох апостолів.
Повертаючись до літургійних текстів візантійської традиції, вони, крім згадок конкретних особливостей життя апостола Филипа, містять теми та образи, які стосуються й інших апостолів та перегукуються з богослужіннями на їхню честь: богонатхненність місії навчати народи, вогненне слово в устах учнів Христових, яке запалює серця і знищує всяку оману, виловлювання ними як рибалками людей з глибин марноти до пізнання Бога, просвітлення ними як блискавками темряви незнання.