Слава Ісусу Христу!
1. “Як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав” (Ів 17, 21).
Слова Євангелія від Святого Івана, які ми щойно чули, повертають нас думкою і серцем до світлиці Тайної Вечері, до місця Останньої Вечері, де Ісус перед своїми страстями молиться Отцеві за Апостолів..Їм він щойно доручив Пресвяту Євхаристію і призначив їх посланцями Нового Завіту, продовжувачами його посланництва для спасіння людства.
Зі слів Спасителя випливає нестримне бажання викупити людство з світового духа і мислення. Одночасно виринає переконання, що спасіння проходить через те, щоб «бути об’єднаними», яке, на зразок життя Пресвятої Тройці, повинно бути ознакою щоденного досвіду і рішення усіх Його учнів.
2. “Ut unum sint! – Щоб усі були одно!” (Ів 17, 21). Світлиця Тайної Вечері – це місце єдності, яка народжується з любові. Це місце посланництва: “… щоб світ увірував!” (там же). Неможливо назвати автентичною євангелізацію без повного сопричастя братів.
Тому ввечері першого дня по суботі, з’являючись своїм Апостолам у світлиці Тайної Вечері, Воскреслий Господь знову підтверджує тісний зв’язок між посланництвом і сопричастям, кажучи їм: “Як мене послав Отець, так я посилаю вас” (Ів 20, 21) і додає: “Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпуститься їм, кому ж затримаєте – затримаються” (Ів 20, 22-23).
І знову, у світлиці Тайної Вечері, у день Пятидесятниці, Апостоли, зібрані разом з Марією, Матір’ю Ісуса, приймають Святого Духа, який об’являється: “як могутній шум з неба, що сповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осіли на кожному з них (Ді 2, 3). З дару воскреслого Христа народжується нове людство, Церква, в якій сопричастя перемагає поділи і розсівання, започатковані духом світу, символом яких є біблійна розповідь про Вавилонську вежу: “…кожен чув, як вони говорили його мовою” ( Ді 2, 6). Ставши одно за діянням Утішителя, учні стають знаряддям діалогу і миру та розпочинають свою місію євангелизації народів.
3. “Щоб усі були одно”. Це є таємниця Церкви, яку бажав Христос. Єдність, основана на об’явленій Істині й Любові, не нехтує людини, її культурою та історією, але включає її в сопричастя Пресвятої Тройці, де все, що правдиво людське, є підтримане і збагачене.
Власне це є таємниця з великим значенням також і на цій Літургії, яку співслужать католицькі Єпископи і священики східної і латинської традицій. У новому людстві, що народжується з серця Отця небесного і у якому Христос є Головою і яке живе з дару Духа, співіснує багатство традицій, обрядів, канонічних дисциплін, які далекі від того, щоб замірятися на єдність Христового Тіла, навпаки, вони його збагачують своїми дарами. У ній постійно повторюється чудо П’ятидесятниці: люди різних мов, традицій і культур почуваються об’єднаними у визнанні однієї віри в єдиному сопричасті, що народжується з Висот.
З такими почуттями вітаю усіх присутніх. В особливий спосіб вітаю Кардиналів Любомира Гузара, Верховного Архиєпископа Львівського для Українців, і Мар’яна Яворського, Архиєпископа Львівського для вірних Латинського обряду, разом з єпископами обох обрядів, зі священиками і вірними. Вітаю кожного члена церковної Спільноти, що в самобутній спосіб виявляє своє різноманітне багатство на Землі, на якій зустрічаються східна і західна традиції. Це ваше співіснування у любові покликане стати зразком єдності, що є складовою частиною законного плюралізму і гарантованого Єпископом Риму, Наступником святого Апостола Петра.
4. Від самих початків ваша Церква насправді могла користати з багатьох культурних відносин і християнського свідчення різного походження. Згідно з традицією, на початках християнства сам святий Апостол Андрій, відвідуючи місця, де ми тепер знаходимося, мав би засвідчити їхню святість. Бо розповідають, що споглядаючи на скелисті береги Дніпра, він благословив Київську землю, кажучи: “На цих горах засяє Господня слава”. В такий спосіб він заздалегідь сповіщав навернення до християнської віри великого Київського Князя, святого хрестителя Володимира, за посередництвом якого Дніпро став майже “Йорданом України”, а столиця Київ “новим Єрусалимом”, матір’ю слов’янського християнства Східної Європи.
Скільки свідчень святості було на цій вашій Землі від дня її Хрещення! На перше місце висуваються мученики Києва, князі Борис і Гліб, яких ви називаєте “страстотерпцями”, бо вони прийняли мучеництво з рук рідного брата, не застосувавши проти нього зброї. Це вони зобразили духовне обличчя Київської Церкви, де мучеництво в ім’я братньої любові, в ім’я єдності християн, проявилося як справжня і всеосяжна харизма. Історія недавнього минулого це яскраво показала.
5. “Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані” (Еф 4, 4). Хіба історія мучеництва вашої Церкви не є здійсненням слів святого Апостола Павла, які щойно прозвучали? Він говорив до християн з Ефесу: “Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, у повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність Духа зв’язком миру” (Еф 4, 1-3).
Нині наново здобута незалежність відкрила новий і багатообіцяючий період, що зобов’язує громадян поставити собі за мету “будувати рідну хату”, Україну, як любив пригадувати Митрополит Андрей Шептицький. Вже десять років Україна – вільна і незалежна Держава. Це десятиріччя показало, що незважаючи на спокуси беззаконня і корупції, її духовні корені є сильні. Висловлюю моє щире побажання, щоб Україна продовжувала живитись ідеалами особистої, суспільної і церковної моралі, служачи загальному добру, гідності і самопосвяті, не забуваючи дару Десяти Божих Заповідей. Життєздатність її віри і сила відродження її Церкви подиву гідні: корені її минулого стали завдатком надії на майбутнє.
Дорогі брати і сестри! Господня сила, яка підтримувала вашу Країну, є силою, якій треба сприяти. Вона діє через вашу вірність і вашу самовідданість, щоб відповісти на Христове запрошення.
У цю особливу хвилину бажаю вшанувати тих, які випередили вас у вірі і, незважаючи на перенесені величезні випробування, зберегли Священну Традицію. Нехай їхній світлий приклад заохочує вас не боятися. Сповнені Духом Христовим, старанно будуйте ваше майбутнє, згідно з Його заповіддю любові.
6. Пригадування віковічної вірності вашої країни Євангелію майже природно знову приводить нас сьогодні до світлиці Тайної Вечері і до слів, що їх сказав Христос у Навечір’я своїх Страстей.
Церква постійно повертається до світлиці Тайної Вечері, де вона народилася і де розпочала своє посланництво. Церква відчуває потребу повертатися туди, де Апостоли, після воскресіння Господнього, сповнилися Святим Духом, отримуючи дар мов, щоб могти серед народів і націй світу звіщати великі діла Божі (пор Ді 2, 11).
Сьогодні бажаємо духовно повернутися до світлиці Тайної Вечері, щоб краще зрозуміти підстави єдності і посланництва, що привели аж сюди, на береги Дніпра, сміливих вістунів Євангелія, щоб між численними мовами не забракло і тієї, якою розмовляли мешканці Русі.
“Щоб усі були одно!” Бажаємо приєднатися до молитви Господа за єдність своїх учнів. Це щирий заклик до єдності християн. Це безнастанна молитва, яка несеться з покірних і готових до слухання сердець. Мислити і великодушно діяти, щоб могло здійснитись бажання Христа. Від цієї Землі, освяченої кров’ю незліченних мучеників, я разом з вами заношу мою молитву до Господа, щоб усі християни знову були “одно”, згідно з бажанням Ісуса у світлиці Тайної Вечері. Нехай же християни третього тисячоліття постануть перед світом з одним серцем і з однією душею!
Це моє палке бажання довіряю Матері Ісуса, яка від самих початків молиться з Церквою і за Церкву. Нехай як у світлиці Тайної Вечері вона підтримує нас Своїм заступництвом. Нехай вона веде нас шляхом примирення і єдності, щоб християни у кожній частині землі могли нарешті разом звіщати Христа і Його благовість спасіння людям нового тисячоліття.
Слава Ісусу Христу!