Кампанія прозелітизму Московського Патріархату в Африці набула зловісного повороту. До такого висновку прийшов Массімо Інтровіньє — італійський соціолог релігій, директор Центру досліджень нових релігій (CESNUR).
Свою думку з приводу прозелітизму РПЦ в Африці Массімо Інтровіньє виклав у статті для Bitterwinter.
Массімо Інтровіньє пише, що одразу після визнання Патріархом Варфоломієм Православної Церкви України, Російська Православна Церква наклала свою руку на громади в Африці, які належали до канонічної території Александрійського Грецького Православного Патріархату.
"З ентузіастичного благословення Кремля Московський Патріархат створив Патріарший екзархат Африки, структуру, призначену для відведення духовенства, парафій та впливу з Александрії та, як наслідок, з Константинополя. Розширення було вражаюче швидким. За кілька років контрольована Москвою мережа завоювала сотні парафій, понад 200 священнослужителів та присутність у понад 30 африканських країнах. Стратегія була простою: запропонувати африканським священикам кращі зарплати, пообіцяти нові церкви та гарантувати підвищення по службі, яке в грецькій традиції зайняло б десятиліття", - пише релігієзнавець.
Як наголошує Массімо Інтровіньє, у Кенії, де Екзархат був особливо активним, з'являються свідчення того, що розширення Церкви переплітається з вербуванням молодих африканців для війни Росії в Україні.
"Те, що починалося як канонічна суперечка, перетворилося на щось, що неприємно нагадує духовно-політичний конвеєр: приєднатися до Церкви, що належить Москві, прийняти пропозицію «навчатися» чи «працювати» в Росії під егідою Патріархату та надто пізно виявити, що пунктом призначення є не семінарія чи церковна благодійна організація, а передова", - пише релігієзнацець.
«Vocal Africa», панафриканська правозахисна група, повідомляє, що сотні кенійських сімей звернулися за допомогою після того, як їхні сини вирушили до Росії за домовленістю, пов’язаною з РПЦ. Ця закономірність тривожно послідовна: до молодих чоловіків звертаються особи, пов’язані з Московською Церквою, пропонують зарплати, значно вищі за місцеві стандарти, і заохочують подорожувати за короткостроковими візами. Після прибуття до Росії їхні документи конфіскують, на їхні імена відкривають банківські рахунки, які контролюють військові командири, а обіцяна заробітна плата зникає. Наступний крок – військовий призов.
Російська Церква, зі свого боку, все заперечує, хоча й не дуже переконливо.
За словами Массімо Інтровіньє, російський православний священик у Найробі наполягає на тому, що Церква надсилає лише студентів семінарії, а не бійців. Однак він визнає, що цих студентів відправляють на окуповані Росією території України, деталь, яку важко пояснити навіть у мирний час. Він також визнає, що студентів попереджають про «ризик» військового набору.
"Це цікавий вид пастирської опіки, який передбачає відправлення молодих африканців у зону бойових дій, попереджаючи їх, що їх можуть примусово завербувати. Деякі повертаються пораненими або інвалідами; інші взагалі не повертаються. Їхнім батькам залишається благати про репатріацію, компенсацію та відповіді", - пише релігієзнавець і додає:
"Африканська авантюра Московського Патріархату почалася як помста Константинополю. Вона переросла у величезний церковний апарат, підтримуваний російською державою. А тепер, якщо свідчення з Кенії точні, вона набула ще більш зловісної функції: перетворення духовної вірності на шлях до війни. У змаганні за вплив в Африці Москва може не зрівнятися з економічною могутністю Пекіна. Однак вона знайшла іншу валюту, за яку, на жаль, деякі молоді африканці платять своїм життям".