Стандартизація та вакізація науки призводить до виродження. Другий номер «Релігієзнавчих нарисів» доводить — робити якісний науковий журнал можна без титулів та рангів.
На початку варто підкреслити, що у вітчизняному науковому середовищу мені видаються особливо цінними тексти, які надруковані саме у «неваківських» наукових журналів. І взагалі, науковий журнал непов'язаний із академічною установою, який видає тексти не для галочки, може цікавити тільки своєю фаховістю, саме таким, на мою думку, є другий номер «Релігієзнавчих нарисів», який видає Молодіжна асоціація релігієзнавців (МАР). Отож, перейдемо безпосередньо до змісту журналу.
Другий номер продовжує тему релігієнавчих студій у Східній Європі. Якщо опис Светлани Карасевой більш схоластичний та наповнений законодавчими нюансами становлення релігієзнавства, як дисципліни у Білорусі, то Павел Костілев звертається до мериторичних проблем російського релігієзнавства; критичний аналіз, прогнозування та рекомендації дають нам зрозуміти всю неоднозначність дискурсивних полемік у сучасному російському релігієзнавстві.
Варто відзначити, що всі тексти, представлені у журналі, є надзвичайно актуальними і стосуються гостро полемічних тем як у вітчизняному, так і світовому релігієзнавстві. Всі автори використовують літературу останнього десятиліття.
Окремо хотілось б виділити деякі тексти. У рубриці «Віровчення і Практика» розглядаються проблеми космології зороастризму та космологічні елементи релігійних уявленнях циган. Обидва тексти висвітлюють вузько проблематичну та не розроблену тематику.
Та найбільшої уваги заслуговує, на мою думку, рубрика «Релігія та Соціум»: саме в ньому представлені наукові роботи, які стосуються гостросоціальної проблематики сьогодення, передусім — у практичному вимірі. Сніжана Петренюк описує та систематизує протестантське бачення проблеми релігії та політики в Україні (найбільш динамічної конфесії української сучасності). Вікторія Кришмарел торкається таких гіперактуальних проблем як релігійна освіта, але її текст виходить далеко за межі констатації відомих фактів — це фахова компаративістика, яка використовує досвід релігійної освіти за останні 15 років (порівнюється досвід релігійної освіти у країнах Європи, США та деяких інших). Хотілось би зауважити, що формулювання «християнська ідеологія», особливо-у контексті наступного твердження: «у Німецькій Демократичній Республіці християнська ідеологія через зв'язок з нацисткою системою було замінено світоглядом на основі марксизму» (с. 105) виглядає досить не доречно і вкрай полемічно. Взагалі, саме формулювання «християнська ідеологія» має під собою певні оцінювальні конотації, а для релігієзнавця це вкрай недопустимо.
Стаття Ірини Фенно «Співвідношення екології та релігії як релігієзнача проблема (історіографічний нарис)» є піонерською роботою і стосується фактично першої спроби систематизувати проблему становлення співвідношення екології та релігії. Враховуючи витоки даної проблематики із сфери географії релігії, то варто сказати, що ще 5 років тому у вітчизняних вузах у курсі «Географія релігії» навіть побіжно не згадувалась проблема екології та релігії. Можливо, завдяки таким науковим роботам з’являться окремі спецкурси з такою актуальної проблематики як екологія релігії.
Стаття Тетяни Фолієвої «Соціальна доктрина Російської православної церкви» може бути прикладом незалежного оцінювання та аналізу політично-релігійного контексту в нових соціально-релігійних явищах.
Окрема вдячність за рубрику-переклад: це та рідка можливість знайомства із світовими метрами релігієзнавства українською мовою. Так само архівні матеріали дають нам можливість ретроспективного аналізу релігієзнавчої проблематики.
Бібліографічна підбірка та рецензії авторитетних релігієзнавців України на кращі видання роблять журнал особливо актуальним для аспірантів та студентів. Непотрібно переривати сотні каталогів чи томів довідників, всі монографії, брошури, підручники та захищені дисертації, які стосуються релігієзнавчої тематики, зібрані в одному місці, а найцікавіші - прорецензовані.
Однак варто зазначити, що в рубриці «Теорія та Методологія» ми зустрічаємо дві протилежно якісні роботи: якщо Олег Киселов пише автентичний текст про знану методологічну проблему: куди слід зарахувати Віру Бахаї чи то до світових релігії, чи то до неорелігій і тим самим виявляє методологічну помилку у самій постановці питання; то Іван Папаяні іде по найменшій лінії опору: свою статтю він вирізає із з дисертаційної роботи (с. 45 та 46) та ще й оформлює її за кострубато ваківською вимогою про об’єктно-предметне і завдання. Та найбільш іронічним виглядає посилання на власний автореферат у своїй же статті, яку було вирізано із своєї ж дисертації. Якщо автора можна зрозуміти: поспішав, вміє писати тільки так, як ВАК наказав,то дивує, чому редакційна колегія, де вписані реальні люди, а не академіки для галочки, пропустили таку традиційну для України «науковщину».
На сам кінець хотілось би сказати окреме дякую не тільки за змістовну якість журналу, але і за поліграфічну якість: після першого прочитання журнал не розпадається, а папір приємний для читання.
Діяльність МАР все більше і більше нагадує формування вітчизняної релігієзнавчої школи за західною модель наукового життя.
кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії
Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана