Антимінс – замість престолу

Виникнення антимінсу пов’язано з історією розвитку християнської церкви. Багато авторів викладали свої версії, вони скоріш доповнюють, ніж протирічать одна одній.

Оленка ЛЮБЕНСЬКА. — "Сайт української церковної громади в Генуї", б.д.

Літургія, за своїм основним змістом, має Божественне походження, свій початок беручи в установлені таїнства Євхаристії Ісусом Христом. Він заповів апостолам і всім послідовником учнями те, що сам звершив на Тайній вечері. За його заповітом почали служити літургію і надали їй рівень св..Тайни. Св.Апостол Яків, з числа семи десяти учнів, був першим єрусалимським єпископом, якого поставив сам Господь. Апостол Яків заснував перший чин Євхаристійної молитви, яка стала основою теперішній Літургії св.Василія та св.Івана Золотоустного. Чин апостольської Літургії не був записаний і зберігався усно у вигляді схеми до третього століття. З часом Служба Божа наповнюється молитвами і збагачується священнодіяннями, необхідними для достойного прийняття св.Причастя. щоб приготовляти та приймати св..Причастя, необхідно було служити Євхаристію у спеціально відведених місцях та особливих столах. Такі столи (що потім назвали престолом, стіл над столами) відрізнялись від звичайних і мали особливу назву: вівтар або жетівник.

Вівтар у Старому Заповіті

У старому Заповіті храм поділявся (як і в наш час) на 3 Частини. Одна з них називалась «Святеє святим», зараз має ще назву «Святилище», означає Царство Небесне. Входити у таке особливе місце могли тільки первосвященики і лише раз на рік. Це символізувало, що Небесне Царство, після гріхопадіння Адама і Єви, було закрите для людей. Коли Христос помер на хресті, завіса в храмі, яка закривала святеє святих, розірвалась надвоє. З цього моменту Христос відкрив врата свого царства для всіх, хто з вірою приходить до Нього.

Святилище в Новому Заповіті

Святилище – це головна частина храму, яка зоображає небо самою своєю невидимістю. У Святилищі звершиться священнослужителями Богослуження і знаходиться саме священне місце в усьому храмі – святий престіл. В духовному змісті він означає непесний престіл Царя Слави. Також нагадує нам стіл, на якому Ісус Христос звершив із своїми учнями тайну вечерю. Престол має чотирикутну форму, щоб краще показати, що він відкритий до всіх 4 сторін світу. На престолі відбувається таїнство Святого Причастя. Також, після Великого Входу, на Літургії, престіл представляє Гологофу, де здійснилась жертва відкуплення

Престіл прикрашається двома одіяннями. Нижнім із полотна, яке символізує плащаницю і верхнім, більш коштовним, світлим полотном, яке представляє місце Божої Слави.

Згідно із давньої традиції, входити у мирянам до Святилища заборонено. В 4 ст. престол мав величезне значення, навіть священики підходили до нього з великим благовінням. Мощі мученика покладали у престол, або зашивали їх частинки у полотно і вкладались в золотий чи срібний кивот. Кивот встановлявся в заглибину престолу. Ця традиція іде від перших християн, які будували храми і проводили Богослуження на могилах мучеників.

Це підтверджується в Откровеннях Івана Бгослова, який бачив під престолом душі вбитих за Слово Боже. Основу для Церкви поклав Іс.Хр. своєю кров’ю, а кров мучеників, по силі і дії Спасителя, служить для нас опорою і утвердженням. Одне із правила Вселенського Собору (787 р) забороняє освячувати храми чи антимінси без св.мощів.

Версії походження Антимінсу

Антимінс – походить від грецької і латинської мов і означає «замість престолу»

Виникнення антимінсу пов’язано з історією розвитку християнської церкви. Багато авторів викладали свої версії, вони скоріш доповнюють, ніж протирічать одна одній.

1. пов’язують з законом, по якому кожний храм, для проведення в ньому богослужіння, повинен бути наперед освячений. За життя апостолів і в наступних століттях, історія християнської церкви не говорить, що будувати храми КОнстянтин Великий з 318 року почав будувати храми і перетворювати царські палати і язичницькі храми на християнські. Збільшувалась кількість християнських храмів. По стародавньому церковному правилу освячення проводилось тільки єпископами. Вони не завжди могли робити це бо мали великі службові обов’язки і храми знаходились на значній відстані. Єпископи освячували антимінси і клали в них св.мощі, які передавали до нових храмів.
2. Після цих дій антимінс служив свідоцтвом освячення і благословення архієрея, а значить дозволом на проведення в храмі Божественної Літургії.
3. в 691 р. відбувся Трульський собор, одне з правил якого забороняє священикам без дозволу єпископа служити Літургію в молитовних кімнатах приватних домів. Це не дозволяло самочинні богослужіння, які при відсутності зовнішнього знаку, видавалися незаконними. Зовнішнім знаком став антимінс, попередньо освячений єпископом.
4. антимінс – це поєднання двох слів ґрецького «замість» і латинського «стіл».
   письменник 8 ст. Йоан, єпископ Кіпрський, вважав що слово при перекладі з грец.мови означало корзинкі сплетену з очерету. З італійської мови означає їжу. Тому антимінс мав би походити від скатертии, розкладеної на столі для прикраси. Але у євреїв, в період земного життя Ісуса, скатертини не було у вжитку. Вони не були відомі ні грекам, ні римлянам. Подорожуючи 13 ст.по Сходу, бачили у цих народів скатертини, але не на столі, а під ним, щоб вберегти килим від падаючих частинок їжі.
5. археологи пояснюють появу антимінсу по-іншому. В перші 3 століття християни терпіли постійні гоніння, спочатку від євреїв, які не увірвали в Христа, потім від язичників, Єрусалим і храм Божий були зруйновані римськими військами до землі. Місце, де стояв спершу храм, було зорано плугом.

Більше мільйона євреїв було винищено і декілька десятків тисяч було продано в рабство. Найбільш жорстокі переслідування були пру імператорі Нероні в 64 році і в 303 р році при імператорі Діоклеціані.

В епоху гонінь і утисків в храмах не могли поставити твердих престолів із мрамору, срібла чи золота. Повинні були з’явитись переносні престоли чи жертовники невеликих розмірів. Християни сумлінно оберігали святиню (престіл) від осквернення ворожих рук. І під час гонінь, коли храми були зруйновані і відправляти Літургію було небезпечно, єпископи давали освячені антимінси, на яких мала звершуватися Євхаристія по приватних домах, печерах, під відкритим небом. Всюди, де тільки могли переховуватись від злоби ворогів. Так з’явився Антимінс – замість престолу. У випадку крайнощів (при пожежі храму під час Літургії, чи нападі ворогів) на антимінсі можна було довершити Богослуження.

Антимінси до 15 ст.

Можемо зробити припущення, опираючись на правило Трульського собору 691р., що антимінси почали використовувати ще до 7 ст. Якщо виникло правило, значить була потреба щодо однакового використання. Він стає обов’язковим предметом для престолу без св..мощей.

Антимінси спочатку робили з льону, на ознаку того, що льон із землі, рівно ж як і гріб христа був земним. Льяні використовувались до кінця 18 ст. Атласні (шовкові) з’явились в 1748 році. Вони не були достатньо міцними і служили приблизно 25 років. Льяні більше 70 років. Християнскому безкровному престолу підходила більше тканина із рослинного світу ніж тваринного.

Зміни відбувались не тільки у тканині, але ще й у малюнку і тексті на малюнку.

До половини 17 ст. антимінси були невеликі за розміром (18х17 см), ляні, оп кутах були зоображені 4 Євангелисти. У центрі був зообращений Хрест і був також надпис навкруги. Хрест був 8-ми, 6-ти і чотири кінцевий. Він часто мав в основі гору і декількома сходинками чи горою Голгофою, і Адамовою головою під нею. Текст, навкруги хреста, говорив про те, якому храму належав даний антимінс, в якому році і ким був освячений. Надпис був чорнилом або ж тушю. На зворотній стороні була кишенька із св..мощами.

Антимінс був пришитий чи прибитий між першим і другим покривалом на престолі. Був розгорнутим увесь час. Поверха був ще червоний платок Ілитон, на який ставили чесні дари, перенесені із проскомидійника на престол.

В кінці служби іллитон складався.

Антимінс нам нагадує плащаницю, полотно у яке було загорнуто тіло померлого Христа. Іллитон в духовному змісті означає пов’язку якою було покрито голову Ісуса під час поховання. В наш час іллитон служить для зберігання антимінсу.

Антимінс із 18 ст.

Малюнок на антимінсах з’явився в Києві у 1620 році. Це була сцена положення у гріб тіла Ісуса Христа і з святими навкруги. Зоображенням хотіли показати значення Євхаристії у житті церкви. Також опирались на стародавні традиції, які служили загадкою поховання Господа і використовувались на воздусі, плащаниці. Символи євангелисів були запозичені із геції. Також з 1620 року почали не писати, а друкувати антимінси, спеціальними граверними дошками. Спочатку дерев’яними а плаї мідними. Гравирування з’явилось на Україні разом з книгопочетанням з 1560 років, на століття пізніше чим на Заході.

Символічне зоображення 4 Євангелистів.

Ще в часи апостолів для багатьох творців зробились темою: життя, діяння і учительська діяльність Іс.Хр.

Церква вже в перше століття християнства визнає тільки 4 достовірні апостольські писання, як безсумнівні твори Диха Божого. А саме: Євангелії від Марка, Матея, Луки та Івана.

Преставники св..Цекви числу 4 приписували особливий таємничий зміст. 4 сторони світу, в якому ми живемо, 4 головних вітра. Церква теж поширювалась по всій землі у чотирьох напрямках. При опорі теж використовують 4 стовпи. Христос нас навчає за допомогою символів і метафор. Все до кінця зрозуміти ми не можемо, бо є людьми, але наблизитись до істини допомагають такі символічні значення.

До апостолів застосували образи 4 херувавимів (які бачили пророк Єзекиїл і євангеліст Іван.). Це – людина, лев, тілець, орел. Такі образи нам пригадують, що Ісус Христос зійшов із небес, стався людиною, як тілець був жертвою викуплення, як лев переміг своїх ворогів, і як орел вознісся на небо.

Матея зоображають із людиною-юнаком, бо він починає своє Євангеліє людським родоводом Христа.

Марко із левом, бо сувора проповідь Івана Христителя, була подібною до сильного ричання льва. Марко пише більш про чудесні дії Христа (про силу над стихіями, уздоровлення людей, владу над демонами).

Лука зображується із тільцем. Він починає своє Євангелія із історії священичого служіння Захарії, в обов’язок якого входило принесення в жертву волів.

Іван із орлом. Він розпочинає вічним Божеством Ісуса Христа, для зоображення якогопотріна була дальнозоркість орла. Іоан ставить собі за ціль привести християн до пізнання вищого Божественного походження. І передати нам не стільки історію великих діл Ісуса, скільки його возвищене Божественне навчання про Отця, про себе самого, про Святого Духа і Церкву.

Святіший Синод в 1722 заборонив зоображувати Євангелистів тваринами. І на антимінсах почали зоображувати зверху Матея і Івана Богослова. Знизу Марка і Луку людськими обличчями.

Опис малюнку антимінсу, який використовується у нас.

На передньому плані, по центрі, зображується покладення у гріб тіла Ісуса Христа. Його голова склонилась, щоб нас поцілувати, руки раді би нас обняти; а серце відкрилося, щоб нас до себе прийняти.

Навкруги стоять святі і кожен з них, по -своєму переживає скорботу. Богородиця підтримує голову Ісуса. Жінки мироносиці (Марія Магдалина, Марія Клеопова, Марія Якова) тяжко переносять цей момент і у великому горі плачуть біля гробу. Св..Йосиф Ариматейський схилився в ногах Господа(саме він попросив у Пилата дозволу зняти тіло Христа. Никодим приніс пахощів. Вони зняли тіло Ісуса, помазали пахощами, обвинули полотном і похоронили в новому гробі. Обоє були членами синедріону і водночас тайними учнями Іс.Хр. ) В журбі похилений Іван Богослов. На задньому плані зоображений хрест із терновим вінком по кутах 4 Євангелисти . З двох боків взяті у рамки вселенські вчителі – св..Василій Великий і св..Іван Золотоустий. Внизу надпис: де, коли і яким єпископом був освячений антимінс.

Східна Церква багата на символіку. Дивлячись на Антимінс, можемо читати по ньому священні події та істини. На антимінсах різних років, різних церков можемо побачити Господа Саваота з благословляючою правою рукою і кулею в лівій руці, Святого Духа у вигляді голуба, ангелів на хмарах, чи з рапідами херувимів, святих. Хрест з терновим вінком, тростину із губкою, копіє, сходи. Зоображували також знаряддя страждання Спасителя: стовб(до якого був прив’язаний Христос під час бичування), знаряддя бичування, півень, келих, ліхтар, меч, срібняки, хитон, молоток, цвяхи, лопата.

Як престол так і антимінс являються великою святинею в Церкві. На престолі із антимінсом чи без звершується таїнство пресвятої Євхаристії. Також постійно і молитвенно присутній святий, мощі якого знаходяться в престолі, чи в антимінсі.

Хрест із копієм і губкою на тростині, терновий вінок із цвяхами нам нагадують, що тепер Христос повторює свою жертву, страждає з причини наших гріхів. Приносить себе в жертву, тільки вже не на хресті, а на св.престолі, на антимінсі.