Архиєпископ Ігор (Ісіченко) написав заяву про зречення архиєрейського уряду. Про це повідомляє сайт Харківсько-Полтавськоїї єпархії УАПЦ (о).
Свою відмову надалі очолювати єпархію єрарх пояснив тим, що УАПЦ вже не існує, і його подальше перебування на цій посаді загрожує «штучним продовженням невдалого еклезіяльного експерименту.
Нижче подаємо повний текст документа:
«Ось уже 30 років моє життя пов’язане з Українською Автокефальною Православною Церквою (УАПЦ). Зініціювавши 15 лютого 1990 р. створення на Харківщині братства УАПЦ, я був змушений 7 липня 1990 р. перебрати обов’язки його керівника, а коли забракло священнослужителів – згодитися 1993 р. на прийняття ієрейського, потім же і єпископського сану. Це на довгі роки відірвало мене від улюбленої дослідницької праці, перенесло в незнайоме доти клерикальне середовище, яке послідовно демонструвало неприйняття мене як представника чужого багатьом клирикам академічного світу. Мені довелося пережити лавини пліток, обмов, безпідставних підозр і звинувачень. Самі ж особи, які закидали мені зраду УАПЦ, залежно від кон’юнктури раз у раз змінювали свою юрисдикцію. Тільки з Божої ласки мені вдалося зберегти вірність архиєрейській присязі й лишатися досі єдиним архиєреєм УАПЦ в Україні.
Але самої УАПЦ вже немає – ні в діяспорі (з 1995 р.), ані в Україні (фактично з 2000 р., формально з 2018 р.), хоч подекуди ще триває маніпулювання колись популярною назвою. І моє дальше перебування на посаді єпархіяльного архиєрея Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, змушеної 2006 р. додати до своєї офіційної назви «оновлена», загрожує провокуванням втечі від реального стану речей, штучним продовженням невдалого еклезіяльного експерименту.
Це дає мені підстави заявити про складання повноважень єпархіяльного архиєрея Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, наданих мені 12 липня 1993 р., й зречення уряду правлячого єпископа Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, визнаних за мною Другим єпархіяльним собором Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ 23 серпня 1993 р. Повторюю слідом за праведним Симеоном: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром…» (Лк. 2:29).
Тим самим священнослужителі звільняються від присяги канонічного послуху мені, що давалася ними при хіротонії.
Свідомий обов’язків, які накладаються на мене монашими обітами й архиєрейським саном, я лишаюся вірним сином Святої Христової Церкви, готовим надалі виконувати служіння, визначене мені канонічною церковною владою».