Інтерв’ю з Архиєпископом-Митрополитом Львівським Римо-Католицької Церкви в Україні Мечиславом МОКШИЦЬКИМ про І Всеукраїнський Євхаристійний Конгрес РКЦ
Про те, як відбуватиметься Євхаристійний Конгрес, як до нього готуються і якими подіями нині живе Римо-Католицька Церква в Україні кореспондент РІСУ Ірина Кондратюк спілкувалася з Архиєпископом-Митрополитом Львівським Мечиславом МОКШИЦЬКИМ, головою Конференції римо-католицьких єпископів України.
– Ваша Еміненціє, скажіть, будь ласка, які завдання ставить перед собою Римо-Католицька Церква в Україні в ювілейному році?
– Для нас цей рік є великим святом, адже відзначаємо 600-ліття ювілею митрополії у Львові. Це час особливої благодаті та поглиблення віри. А також час, щоб подякувати Богові за всі благодаті, які ми отримали в нашому житті, а також в історії. За спадщину віри та християнської культури, яку наші діди та прадіди змогли нам передати, адже витривали у цій вірі, незважаючи на важкі комуністичні часи. Можна сказати, що увесь час на цих землях була безперервність віри, комуністичний режим не зміг знищити її в серцях людей. І в особливий спосіб тепер хочемо втілювати нашу віру в життя, поглиблювати свою духовність, охоплюючи щораз більше коло вірних, щоб якнайбільше людей, серед яких живемо, пізнало Господа Бога, Об’явлену Правду, Божі та Церковні Заповіді. Це моральні засади, котрі допомагають людині бути більше людиною. І впроваджують до її душі, досередини її серця мир, допомагають бути кращою і гідно реалізовувати своє покликання: чи то священик, чи то монахиня, чи то лікар, чи представник будь-якої іншої професії. Таким чином відбувається будівництво Царства Небесного вже тут, на Землі, справедливості та миру між людьми у світі. І це головні завдання цього ювілейного року – звернути увагу вірних на те добро, яке приніс нам Збавитель Ісус Христос, Котрий діє і далі в Своїй Церкві через духовенство, а також через світських людей, задіяних у різних сферах душпастирського життя, рухах та спільнотах.
– Євхаристійний Конгрес РКЦ відбуватиметься в Україні вперше. Що саме стало першопричиною для його проведення?
– Мотивом поглиблення віри в ювілейному році є Свята Меса або Євхаристія. Бо в Євхаристії звершується Таємниця Спасіння, Відкуплення людини. Євхаристія є найважливішою частиною християнського життя. І тому ми власне організували Євхаристійний Конгрес, аби звернути увагу на значення Євхаристії, значення і велич Святої Меси в духовному житті людини. Адже в часі Євхаристії повторюємо Таємницю Відкуплення, Спасіння, в ній звершується смерть і воскресіння Христа. І це є центром нашої віри.
– Чи можна сказати, що назріла така потреба в Церкві, щоб людям наголошувати на важливості Євхаристії у такий спосіб?
– Так. Ми можемо брати участь в урочистій Євхаристії кожної неділі, а також і щодня. Але в Євхаристійному Конгресі ми хочемо ще більше звернути увагу вірних на це Таїнство через різні святкування, адорації, конференції, симпозіуми та проповіді на тему, чим є Євхаристія і якими є її плоди. Нині є така потреба. Адже думаю, що свій вплив залишив період комунізму, а також і сьогоднішні часи матеріалізму віддаляють людей від Церкви, цього важливого елементу в житті кожної людини. Людина створена з душі і тіла, тому також мусить не забувати про формування своєї душі, про її збагачення та насичення, поглиблення своєї духовності. Цьому служить Євхаристія.
Сьогодні люди часто вже не мають часу піти до костелу. Тими церквами, костелами, храмами для сучасних людей стають супермаркети. Вони йдуть туди і там витрачають неділю. Ми також мусимо звернути увагу людей на те, що неділя згідно із Планом Божим є днем, посвяченим Господу Богу. Люди не повинні працювати, а цей час присвятити молитві та перебуванню зі своєю найближчою родиною. Цілий тиждень ми можемо виконувати матеріальні справи для сім’ї, а в неділю є власне такий духовний вимір родини, щоб поглибити наші відносини, перебуваючи разом з дружиною, чоловіком, дітьми. Бо цього дуже потребує кожна людина, а в особливий спосіб людина сучасна.
– Підготовка до Євхаристійного Конгресу триває з вересня минулого року. Це достатньо багато часу. Скажіть, будь ласка, як саме ця підготовка відбувається в парафіях, а також на загальноукраїнському рівні?
– До Євхаристійного Конгресу ми готуємося цілий рік. Конференція Єпископату України латинського обряду приготувала програму, за якою кожного місяця дві проповіді (в першу і третю неділю місяця) стосуються теми Євхаристії. Є підготовані теми, проекти, і така проповідь доручена кожному священикові, він може повторити цю проповідь або ж щось в ній змінити, на її базі сказати свою. Також у ці дні є адорації, медитація, духовна конференція на тему Євхаристії і молитва. Це триває від вересня до червня. А вже у червні відбуватимуться молитовні зустрічі і конференції в кожному деканаті раз на місяць, а також в кожному санктуарії нашої митрополії, яка є однією на всю Україну. Тобто програма є однаковою у всій Церкві латинського обряду в Україні. Зараз ми маємо одну митрополію і архидієцезію Львівську, якій підпорядковується сім дієцезій. В майбутньому плануємо створити митрополію також і в Києві. А сам Євхаристійний Конгрес триватиме впродовж інтенсивного тижня з 26 травня до 3 червня. Центральні урочистості розпочнуться в Києві, а закінчаться у Львові.
– Які саме приготування вже зроблені для проведення самого Євхаристійного Конгресу, молитовного тижня, який відбуватиметься наприкінці весни – на початку літа?
– На цей Конгрес ми чекаємо делегата Святішого Отця Бенедикта XVI. Ще Ватикан не дав нам відповіді, хто приїде на цю урочистість. На наше запрошення приїдуть усі владики з України, а також з-за кордону: з Білорусії, Латвії, Литви, Польщі, також думаємо, що з Німеччини приїде один владика. Вони приїдуть на закінчення Конгресу, щоб підкреслити єдність: Євхаристія, яка єднає всіх. Урочистості будуть відбуватися на одній з міських площ Львова. В них також братимуть участь всі священики з нашої митрополії, делегації з нашої архидієцезії і з інших дієцезій, приїдуть і вірні. Цього дня в неділю, 3 червня, не буде Святих Мес в парафіях міста, усіх запросять на цю центральну Євхаристію у Львові. Для осіб хворих або тих, хто не зможе приїхати в неділю, є така можливість, що Служба Божа з вечора суботи буде дійсною і зарахованою за Святу Месу в неділю. Ватикан дав такий дозвіл багато років тому, бо багато людей в неділю, на жаль, мусить працювати.
А цілу ніч з суботи на неділю буде адорація в катедральній базиліці та в храмі святого Антонія. Буде можливість сповіді, паломники також зможуть затриматися і помолитися. Якщо буде багато людей і місця забракне, то ми можемо звернутися з проханням до інших греко-католицьких храмів – бернардинів чи костелу єзуїтів. Думаю, це не буде проблемою попросити, щоб вірні могли піти туди помолитися. І вранці вже кожен окремо зможе піти на площу, де буде загальна Служба Божа, проповідь, адорація, а потім вулицями міста вирушить євхаристійна процесія до катедри.
– А щодо візиту Святішого Отця, Ви зверталися з офіційним запрошенням?
У Ватикані сказали, що можливим би був приїзд Святішого Отця в Україну в червні. Але в червні це неможливо, бо тут відбувається Євро-2012.
– Так. Я колись приватно говорив з Папою і сказав, що ми маємо урочистості 600-ліття і тішилися б, якби Святіший Отець міг приїхати. Але я сказав: «Не знаю, чи це є мотив, така подія, щоб Папу запросити?». А він відповів, що це дуже гарна, дуже велика урочистість і сказав: «Напевно, якщо зможу, приїду. Прошу лише написати запрошення». Конференція Єпископів римо-католицького обряду написала таке запрошення. І Папа завжди говорив, що наближається час, що він готовий, а потім вже в останній рік сказав: «Побачимо, бо моє здоров’я не найліпше». Нещодавно Папа їздив до Куби і до Мексики. А у Ватикані сказали, що можливим би був приїзд Святішого Отця в Україну в червні. Але в червні це неможливо, бо тут відбувається Євро-2012. А дві великі події не можна влаштовувати разом. Ми просили, аби Папа приїхав до нас з візитом у вересні, але у цей час є також альтернатива для Ватикану: паломництво до Лівану, в яке Святіший Отець запланував поїхати. Ця поїздка, можна сказати, є більш необхідною для нього, не знаю, чому, але Папа сказав, що там є першенство. Багато разів я був у Папи і ми завжди говорили про візит в Україну. Розмовляли також і з секретарем. І кардинал Бертоне, і всі говорили, що Папа би хотів приїхати, але завжди казав : «Побачимо». Звісно, для Церкви в Україні і для України як для держави це була б, напевно, велика подія і велике добро.
– У інших країнах також відбуваються Євхаристійні Конгреси, де вони вже є постійними. Чи може і в нас такий Конгрес стати традицією?
– Наступного року такий міжнародний Конгрес буде в місті Кельн в Німеччині. Кожного року Папа організовує Міжнародний Євхаристійний Конгрес в різних країнах, на різних континентах, щоб також підкреслювати важливість та велич урочистості. А також країни окремо організовують такі Конгреси на своїх теренах. І ми теж з нагоди Ювілейного Року започаткували Євхаристійний Конгрес. Знаємо, що цьогоріч у Ватикані була ялинка з України. І маємо надію, що колись також Україна матиме змогу пережити Міжнародний Конгрес у себе.
У кожній країні Євхаристійний Конгрес відбувається раз на 20-25 років. Це не є часто. Але традиція національних Конгресів є. Думаю, що і в Україні Конгрес матиме багаті плоди і що буде бажання його відновлювати, адже покоління змінюються. Щоби завжди ця справа Євхаристії була актуальною і важливою.
– Якщо говорити про Євхаристійний Конгрес у ширшому розумінні, з яких аспектів він складається, які царини церковного життя охоплює?
– Конгрес обіймає, можна сказати, цілу Церкву. Церкву через велику «Ц», тобто увесь люд вірних. Починаючи від владик, ми мали також конференцію, священики теж кожного місяця мають свої зустрічі деканальні і молитву, а також проповіді про Євхаристію і адорації. Євхаристійний Конгрес обіймає усіх, також і хворих. Ми просимо, щоби вони свої терпіння, молитви жертвували Богу за Церкву, за народ, державу і також стараємося, щоб принаймні раз на місяць відвідувати хворих і занести їм Таїнство сповіді і Євхаристію, Святе Причастя. І таким плодом також є традиція перших п’ятниць місяця, в які поклоняємося Серцю Господа Ісуса.
Великим святом Євхаристії є Боже Тіло і євхаристійні процесії вулицями міст чи сіл. Це є запрошення Христа в наше суспільство. Щоб Він побачив, як ми живемо, запрошуємо Його у символічний спосіб до наших домівок, місць праці і просимо Його благословення.
– Зараз у храмах часто можна отримати відпусти. Чому Церква вирішила дати більше таких можливостей для вірних?
– На різні урочистості або у парафіяльні чи патрональні свята є так звані привілеї і можна отримати відпуст. Є різні ступені відпустів: частковий, повний, а також є умови цих відпустів. Треба бути у стані освячуючої благодаті, відмовити також молитви і відпуст – це є відпущення кар. Цей відпуст зменшує ті кари, котрі кожна душа повинна спокутувати після смерті.
Ми знаємо, які провини вчинили, скільки скоїли зла, цього не мусить навіть хтось бачити. Бо кожна людина має своє сумління і так само після смерті, коли ми стаємо перед Богом, Він не мусить нам нічого говорити, дає нам таке просвітлення, досвідчення, і ми знаємо, що ми зробили, можна сказати, що ми самі собі обираємо кару. І ми більш-менш на Землі стараємося, коли зробили комусь прикрість, то у якийсь спосіб винагородити за неї, щось допомогти цій людині, перепросити. Це така рекомпенсація за зло, за нашу погану поведінку. Так само і відпуст – це є винагорода Господу Богу за наші злі вчинки, яку ми можемо вчинити ще тут, за нашого земного життя. І щоб дати можливість людям скористатися цим привілеєм і цією благодаттю, Церква затвердила відпусти. Якщо хтось почувається винним, слабким, а кожна людина є грішною, щоби мала цю можливість потім із легшою душею, з меншим багажем провин прийти на зустріч з Богом. Щоби вже тут ці провини, гріхи, які вона несе, тягне, Бог пробачив. Але певна частина провин в нас зостається для спокутування, а через відпусти ми будемо мати менший тягар провин.
– Чим буде молитовний тиждень у часі Конгресу для вірних? Чи буде у ці дні також можливість отримати відпусти?
– Так, це буде відпуст на кінцевій Службі Божій, а в особливий спосіб це буде символом, що ми всі, християни, є однією великою родиною. Що ми разом можемо сісти біля Євхаристії, євхаристійного столу і зустрітися з Христом. Так як колись ми всі зустрінемося в Небі, в Царстві Небесному, так само і тепер у Євхаристійному Конгресі ми всі зможемо взяти участь разом з Ним. І цим підкреслити і побачити, що ми є одна велика родина, незалежно звідки ми прибуваємо — чи з Києва, чи з Запоріжжя — ми є одна велика християнська родина.
– Мені на думку спадає приклад Джанни Беретти Молли. Вона брала участь в Євхаристії, приймала Святе Причастя майже щодня. І вона стала святою. Ваше Високопреосвященство, що Ви можете побажати людям, які приходять до храму і теж хочуть бути святими? Наскільки є важливою Євхаристія?
– Євхаристія є їжею духовною, для нашого духовного життя, так як хліб є нашою їжею для тіла. І знаємо, що якби ми не споживали нашої щоденної їжі, то померли б. Так само і потрібною є нам їжа духовна – Євхаристія, котра зміцнює нас в нашому житті, в нашому щоденному бутті християнином. Допомагає нам кожного дня переживати всі радощі, труднощі, допомагає нам краще виконувати наші щоденні обов’язки. Бо коли ми є в стані освячуючої благодаті, то дякуючи Святому Духові, можемо краще працювати і спілкуватися із людьми. І бажаємо, щоб наші вірні в Євхаристійному Конгресі зрозуміли і оцінили той великий дар, що мають можливість приймати Євхаристію кожного дня.
– В ювілейному році заплановані Літургії з представниками різних професій та соціальних груп людей. Які Меси та зустрічі вже відбулися і як надалі проводите цю роботу?
– Ювілейний рік ми розпочали ювілеєм монашого життя, життя посвяченого. Потім був ювілей владик, в катедрі ми мали Святу Месу зі всіма владиками латинського обряду, а також були присутні владики з Української Греко-Католицької Церкви. Ми розпочали зі Служби Божої, а потім мали спільну зустріч. Також у свято святого Йосифа був ювілей для чоловіків і татів у Бережанах. Матимемо ювілей для молоді, для міністрантів, лікарів… (тут можна переглянути повну програму зустрічей. – авт).
Серед важливих подій також восени плануємо влаштувати симпозіум, присвячений історії Церкви.
– Чим ще живе Церква? Можливо, поза Євхаристійним Конгресом і ювілейним роком є менш помітні, але також важливі події…
– Власне 28 червня відбудеться патрональне свято святого Яна з Дуклі. Він був колись і ми маємо надію, що надалі є патроном міста Львова. Ян з Дуклі був похований в костелі бернардинів збоку вівтаря (теперішня церква святого Андрія). Потім монахи, які перебували тут, у Львові, перевезли його мощі до монастиря в місті Дукля, де він народився, що поблизу Перемишля в Польщі. У катедрі біля правої нави є мощі святого Йосифа Більчевського. Минулого року ми перенесли їх з Янівського цвинтаря, де він був похований. А тепер з другої сторони, пропорційно, хочемо виставити для пошанування мощі святого Яна з Дуклі. Кожного року приїжджає громада з Польщі, з санктуарію, де він похований. І ми відправляємо Службу Божу у церкві святого Андрія. Нам привезуть з Польщі мощі святого Яна – частину костей. Патрональне свято розпочнеться Службою Божою, потім вирушить процесія від церкви святого Андрія, а завершиться інтронізацією, внесенням мощей святого Яна з Дуклі до Катедри. З нагоди цього свята ми також цьогоріч хочемо встановити скульптуру святого Яна на колоні біля церкви Андрія. На це є дозвіл міста. Нам сказали, що ми можемо встановити скульптуру, але маємо самі її виготовити. Ми попросили монахів з Дуклі, і вони вже створюють копію скульптури, яка колись була на цій колоні. Для них це велика радість, адже він тут був, багато років працював у цьому костелі, і вони тішаться, що він повернеться на своє місце і буде опікуватися далі Львовом. Ми б хотіли, щоб у цей день 28 червня скульптура вже стояла на колоні. І може одразу відбутися її відкриття і освячення. Але найважливіше, що вже є дозвіл міста. Бо ми довго його намагалися отримати, спочатку дозволу не було, а коли я вже сам запитав у голови міста Львова, то і він, і начальник управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко сказали, що дають дозвіл, якщо ми хочемо це зробити, бо вони не мають ані часу цим займатися, ані грошей на це.
– Яка нині ситуація із відновленням римо-католицьких храмів?
– Зараз ми маємо під своєю опікою 305 костелів в Україні, в яких відправляємо Службу Божу, і 107 парафій. У Львові будуємо новий храм на Сихові і вже закінчили будівництво костелу на Збоїськах, в якому вже служимо Меси. Будуємо костел в Червонограді і цієї весни розпочнемо будову храму в Моршині.
Багато наших костелів були дуже зруйновані, тож мусимо поступово їх відреставровувати і повертати до первинного вигляду. Це – великі кошти. І хоч наші громади не є великі, але найважливішою для нас є спільнота.
– А як щодо повернення колишніх костелів РКЦ?
– Ми би дуже тішилися, якби цього ювілейного року ми могли отримати від міста костел святої Марії Магдалини, в котрому відправляємо Службу Божу і який намагаємося повернути вже багато років. Це дуже важко, адже цей храм підпорядковується Міністерству культури. А в міській раді говорять, що не мають інших приміщень, щоб перенести органний зал. Також хочемо, щоб нам повернули храм Матері Божої Громничної, який розташований біля нашої курії, щоб здійснилася обітниця, яку дав кардинал Гузар кардиналові Яворському. 2005 року він написав листа до кардинала Яворського, в якому запитував, чи той не проти, щоб греко-католикам передали костел святого Казимира. І кардинал Гузар сказав, що коли отримає цей храм, то віддасть нам храм Матері Божої Громничної, колишній семінарійний костел. Кардинал Яворський написав відповідь, що він не має нічого проти і буде тішитися такому розв’язанню питання. Влада передала греко-католикам костел святого Казимира. Але до сьогодні нам не віддали храму Матері Божої Громничної. Там майже немає парафіян. Лише власниця храму зареєструвала собі цей костел з громадою на десять осіб і також зареєструвала фундацію за цією адресою і не хоче віддавати цей костел. А для нас він є дуже важливим і потрібним, бо в ньому ми влаштовуємо зустрічі з молоддю. Також туди приїжджають групи на зустрічі з владикою. Ми молимося, щоб нам повернули цей костел і говоримо про це з архієпископом Ігорем Возьняком. І думаю, він робить все, щоб передати костел Матері Божої Громничної римо-католицькій громаді. Під час зустрічі українських владик двох обрядів у Ватикані 2007 року навіть Папа звертався з проханням до Синоду УГКЦ про повернення цього храму, говорив про це з владиками Гузаром та Возьняком.
– Римо-католицька громада також висловлювала бажання повернути колишній костел кларисок, у якому зараз музей Пінзеля…
– Отці-домініканці, які проводять душпастирство молоді у храмі Матері Божої Громничної, звернулися до мене і сказали, що хотіли б користуватися колишнім костелом кларисок. Цей храм міг би бути студентським костелом. Так само як костел єзуїтів є військовим і в ньому можуть служити Літургії і православні, і греко-католики, і латинники, так само і в цьому храмі можна було б влаштовувати Меси і зустрічі для студентської молоді усіх конфесій. Нині душпастирство студентів отців-домініканців також є міжконфесійним. Два роки тому ми вже зверталися до міської ради, щоб нам повернули цей храм, але нам відповіли, що вже з 1991 року там зареєстрована греко-католицька громада і нас зареєструвати відмовилися. Тепер будемо знову намагатися повернути цей костел.
Україна також має право мати власну Римо-Католицьку Церкву
Нам не потрібні усі римо-католицькі костели у Львові, бо наша громада не є великою. Але можна було здогадатися спочатку, до прикладу, кардинал Любачівський чи ще хтось міг запитати кардинала Яворського: «Владико, які костели у Львові ти потребуєш?». Ми би взяли три чи п’ять храмів, а решта – приблизно 20 костелів залишилися б для УГКЦ. І було б усе добре. Ми б не мали жодної образи і претензій. А греко-католики взяли собі у Львові 24 наших костели, і навіть не запитали нас. Місто Львів римо-католицькій громаді не передало жодного костелу. І це дуже сумно, бо наші вірні є громадянами України. Римо-Католицька Церква не є польською Церквою, але Церквою латинського обряду і в Польщі, і в Італії, і в Німеччині, і в Україні… Тільки тут більше вірних є польського походження, адже так історично склалося. Але Україна також має право мати власну Римо-Католицьку Церкву. Так як греко-католики є в Польщі, в Німеччині, в Канаді, в Аргентині…
– Як підтримуєте зв’язки з іншими конфесіями?
– На всі масштабніші урочистості, які є в латинській Церкві, ми запрошуємо представників інших конфесій. Часто в них бере участь Українська Греко-Католицька Церква, адже ми є однією Церквою, а також архиєпископ та представники Української Православної Церкви (Московського Патріархату), Вірменської Апостольської Церкви. Беруть участь і делегати від Української Православної Церкви Київського Патріархату, але ми не маємо з цією Церквою офіційних, дипломатичних відносин і не можемо мати, бо вона не є канонічною і не визнана Ватиканом. Рідше приходять протестанти чи юдеї. Не маємо з ними значних контактів. Такі міжконфесійні зустрічі завжди є важливими для нас, бо ми повинні взаємно співпрацювати і шанувати один одного. Звично разом з УГКЦ двічі на рік ми маємо спільну зустріч, а також раз на рік спільні реколекції.
– І наостанок: чи плануєте цьогоріч якісь нововведення в Римо-Католицькій Церкві в Україні? До прикладу, не так давно встановили межі парафій у Львові.
– Раніше не було таких меж парафій. І ми їх територіально поділили, щоб легше було адміністративно організовувати роботу і щоб люди мали кращий доступ до допомоги священиків. Також хочемо зробити дні адорації у храмах. Наразі адорація впродовж цілого дня є тільки у катедрі кожного вівторка та четверга. І ми хочемо, щоб у інших парафіях серед тижня також був цілий день адорації. Якихось інших змін не буде. Проводитимемо традиційне душпастирство.
Цілоденна адорація у катедрі відбувається в каплиці святого Йосифа Більчевського, що справа від вівтаря. Зараз триває реставрація у каплиці Вишневецьких з лівого боку. Вона золота, але реставруємо дерев’яний вівтар, який дуже понищений. Думаю, на це знадобиться ще два роки, адже там реставрацію можна робити лише влітку. Не кожен знає і одразу може побачити, що в каплиці святого Йосифа відбувається адорація, адже там невеличкі зачинені двері. Тому у відреставрованій бічній каплиці ми облаштуємо скляні двері. І той, хто заходитиме до катедри, швидше зможе помітити адорацію і увійти помолитися.
Розмовляла Ірина Кондратюк