Бабин Яр: 70 років після трагедії
Учора, рівно через 70 років з початку масових розстрілів мирного населення в урочищі Бабин Яр, відбулася панахида та вшанування пам’яті загиблих у тій страшній трагедії. З самого ранку небо затягло важкими хмарами і не вщухала злива. Люди, що прийшли на панахиду у Національний історико-меморіальний комплекс «Бабин Яр», пошепки перемовлялися між собою, що це «небо ллє сльози за невинно загиблими».
Учора, рівно через 70 років з початку масових розстрілів мирного населення в урочищі Бабин Яр, відбулася панахида та вшанування пам’яті загиблих у тій страшній трагедії. З самого ранку небо затягло важкими хмарами і не вщухала злива. Люди, що прийшли на панахиду у Національний історико-меморіальний комплекс «Бабин Яр», пошепки перемовлялися між собою, що це «небо ллє сльози за невинно загиблими». Ховаючись під парасолями, представники громадських організацій, родичі та близькі жертв трагедії і просто небайдужі люди запалювали свічки, обмінювалися квітами й молилися. Скорбну службу очолив глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Відразу після панахиди, спільно справленої ієрархами українських церков, злива припинилась і небо розвиднилося. Після служби люди поклали квіти до всіх 20 монументів, що на території Національного історико-меморіального комплексу «Бабин Яр».
Сьогодні урочище Бабин Яр — це братська могила, де знайшли свій спочинок від ста до двохсот тисяч людей. З 29 вересня 1941 року перші п’ять днів тут розстрілювали лише єврейське населення Києва, потім — ромів, караїмів, українських націоналістів, військовополонених та священиків. Буквально за перші два дні тут загинуло понад 34 тисячі євреїв. Наймолодшій жертві трагедії було всього три дні: дитина народилася 26 вересня, а вже 29 розділила трагічну долю своїх батьків. Найстаршій жертві, що знайшла свій спочинок на дні урочища, було 103 роки.
«Бабин Яр був однією із найжахливіших трагедій минулого століття», — йдеться в зверненні Президента України Віктора Януковича з нагоди 70-річчя розстрілів мирного населення. Утім, 29 вересня до пам’ятника в Бабиному Яру представники влади не прийшли. Офіційні заходи з ушанування жертв трагедії за участю представників влади, зокрема й Президента України Віктора Януковича, відбудуться 3 жовтня. Про зміну дати попросили представники єврейських громад, бо вона збігалася в часі з іудейським Новим роком.
Прикметно, що вчора, у день ушанування жертв Бабиного Яру, біля пам’ятника військовополоненим і мирному населенню проводили ремонтні роботи. Робітники поспішали, адже повинні закінчити все до 3 жовтня, щоб гарант поклав квіти до вже відреставрованого монумента. Саме тому час від часу людей, що мовчки клали квіти до монумента, підганяли й навіть проганяли, щоб не заважали роботі.
Ілля ЛЕВІТАС, президент Єврейської ради України, президент фонду «Пам’ять Бабиного Яру», президент Ради національних товариств України:
— З 29 вересня по 3 жовтня розстрілювали тільки євреїв, потім було затишшя, а потім стріляли всіх: і військовополонених, і націоналістів, і всіх, хто їм заважав. Тому за ініціативи ізраїльської сторони вшанування пам’яті загиблих євреїв перенесено на 3 жовтня, бо зараз, під час іудейського Нового року, релігія забороняє будь-які дії.
Сьогодні кияни дуже мало знають про трагедію в Бабиному Яру. Треба робити «уроки пам’яті», кожен киянин повинен пройти пам’ятниками Бабиного Яру і євреям, і націоналістам, і Тані Маркус — усім. Мабуть, молодому поколінню сприймати цю трагедію як свою важко. Це вже правнуки тих людей. Але про це потрібно пам’ятати. Люди повинні знати, що була така трагедія, особливо кияни, на чиїй землі вона відбулася. У Києві розстрілювали не лише в Бабиному Яру, а й у ботанічному саду на Печерську, біля пам’ятника «Родіна-мать» і в Голосіївському районі... Ми хочемо, щоб день ушанування пам’яті всіх жертв був саме 29 вересня.
В Україні є 630 місць, де розстрілювали євреїв. На деяких із них зроблено пам’ятні знаки, проте інші — у полях, лісах і ніяк не позначені. Більше того, українці самі себе не шанують: понад дві тисячі сіл було спалено в Україні разом із їхніми мешканцями в часи війни, а досі немає офіційної дати їхнього вшанування.
Щодо трагедії в Бабиному Яру, то 2 липня 1976 року, через 35 років після трагедії, поставили пам’ятник, який є не втіленням трагедії, а прикладом соцреалізму. Він є недоречним, адже це мав би бути пам’ятник скорботи. Він стоїть не на тому місці, де розстрілювали, тому що там, де розстрілювали, земля була дуже м’яка, і макет пам’ятника в ній просто тонув. В останні кілька місяців радянської влади встигли поставити і Менору — семисвічник, єврейський релігійний символ. Він стоїть і зараз, але також не там, де розстрілювали євреїв, а на місці єврейського кладовища, яке свого часу було найбільшим у Європі. До речі, воно переходило в мусульманське і караїмське кладовище. Його порушили в кінці 50-х років. Тут побудували телевежу, стадіон і автозаправку — саме на місці, де лежали кістки сотень тисяч похованих...
Василь ШЕПЕЛЮК, начальник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України:
— Коли переглядаєш документи обласних архівів, то майже в кожному знаходиш якісь місця масового знищення населення — у Вінницькій, Волинській областях, Західній Україні. А Івано-Франківський обласний архів надав нам навіть фотографії розстрілу мирного населення, зокрема євреїв, священиків. Є документи Житомирського обласного архіву, де фігурує місто Бердичів, у якому в той час проживало багато євреїв. Там розстрілювати розпочинали ще в серпні 1941 року, коли за Київ точилися бої. У південній частині України (Одеській, Миколаївській, Херсонській областях), де проживало багато етнічних груп населення, були аналогічні бабині яри...
Як архівіст я вважаю, що всі архіви повинні бути відкритими. Уже не повинно бути нічого засекреченого довкола цієї теми. Більше того, усе повинно вийти в загальному збірнику документів, присвяченому як київському Бабиному Яру, так і «бабиним ярам» в інших містах і селах. Після війни ця тема була забороненою, і лише в 1960-х роках завдяки правозахиснику і письменнику Вікторові Некрасову й нашому відомому літературознавцю Іванові Дзюбі цю тему почали розкривати. За даними архівістів, свідків трагедії, археологів, біля 200 тисяч населення було розстріляно в Бабиному Яру за вересень 1941-го — жовтень 1943 років.
Ніна ТОПІШКО, директор Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного:
— Детальне вивчення й порівняння фотодокументів і паперових джерел дає нам правдиву історію цієї трагедії без переписування, без купюр. І кожного разу ті, що пишуть підручники, хто видає аналітичні статті, повинні звертатися до архіву, щоб проаналізувати й порівняти нові документи. Ми можемо переосмислювати й говорити про ті події з позиції сьогоднішнього дня, але спиратися треба на архівні документи.
Свою історію треба пам’ятати і знати в деталях. Іноді можна почути, що трагедія Бабиного Яру — це трагедія єврейського народу та інших національностей. Ми говоримо й шукаємо шляхи, щоб установити істину. Важливо знати правду, яка не може бути сьогодні однією, а завтра вже іншою.
Марія СЕМЕНЧЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА
