«Ми проти цієї ганебної війни. Ми поважаємо вашу країну і ваші кордони»
Відеозвернення «Православні Петербурга за мир з Україною» було викладене на YouТube напередодні Вербної неділі, і за перші дві доби набрало близько 150 тисяч переглядів.
Записала звернення до громадян України група православних петербуржців, яка створила однойменну групу в соціальній мережі «ВКонтакте», і там цьому зверненню передує епіграф: «Так говорить Господь: Не йдіть і не воюйте зі своїми братами. (3 Цар. 12, 24)»
«Дорогі брати і сестри у Христі, громадяни України! Ми, православні християни Петербурга, парафіяни різних храмів, звертаємося до вас зі словами миру та братолюбства. Ми не можемо говорити від імені всієї Російської Православної церкви. Ми говоримо тільки від частини православних християн міста на Неві. Ми проти цієї ганебної війни. Ми поважаємо вашу країну і ваші кордони. Ми поважаємо вашу культуру, вашу мову, вашу історію, яка почасти спільна з нами, але в чомусь інакша. Ми за те, щоб відносини між нашими країнами будувалися в дусі заповідей Божих. Щоб це були рівноправні братні стосунки. Ми готові пожертвувати багато чим заради того, щоб відносини між нашими країнами відновилися. Зараз хрест Христовий, хрест страждання – це страждання за мир між двома нашими народами. Ми закликаємо наших побратимів в Росії не боятися прийняти цей хрест. Сам Христос кличе нас взяти хрест миротворчості та нести його, незважаючи на ворожнечу з наших телеекранів, незважаючи на паплюження і заклики до ненависті. Починаючи Великий Піст, ми просили одне у одного вибачення. Зараз ми просимо вибачення у вас за те, що допустили війну і страждання населення вашої країни. Ми просимо вибачення у вас за те, що допустили ворожнечу до вашої країни, її культури і мови. Ми просимо вибачення у вас за те, що допустили нехристиянський дух ненависті в нашому суспільстві. Обіцяємо, що як християни ми будемо боротися з цим духом злоби. Ми будемо просвіщати наших співгромадян євангельськими словами миру та любові. За богослужінням в наших храмах ми чуємо слова про мир в Україні. Молитви про припинення міжусобної війни. Ми сподіваємося на те, що слова цієї молитви увійдуть до сердець наших співгромадян. Адже поки ми не зупинимо цю війну, ми не можемо називати себе християнами. Нас стає все більше. Слово Боже, слово миру, обов'язково переможе дух війни».
Учасники групи кажуть, що рішення записати відеозвернення далося їм нелегко. Світлана Ставнійчук, за професією бухгалтер, зараз здобуває другу освіту – богословську:
– Християни дуже гостро відчувають свою відповідальність за все, що відбувається навколо. Церква повинна вказувати на хвороби суспільства, щоправда, не повинна робити це з позиції сили. Адже були випадки, коли церква вказувала навіть урядам, що ось такі дії «гідні людини і Бога, а такі – негідні», це я цитую митрополита Антонія Сурозького, він сказав це в одному зі своїх останніх інтерв'ю. Так що очікувати такого було б нормально, але ми цього не чули і дуже засмучувалися.
І зараз, через рік, ми побачили, що все так далеко зайшло, стільки людей загинуло, а ми весь цей час мовчали – треба було набагато раніше зробити таке звернення. Але хороша думка приходить пізно – мабуть, ми весь цей рік йшли до думки, що, крім нас, цього нікому сказати. Звичайно, це не тому, що більше так ніхто не думає – нас в кадрі всього 16 осіб, але насправді так думають й інші люди. Місто велике, ми не кидали клич, навпаки, брали тільки перевірених людей, нам було важливо знати, що це саме християни, у кого за плечима 10-15 років церковного життя. І от коли ти за ці роки приходиш до якихось висновків, то просто лякаєшся – не завжди є душевні і фізичні сили жити за такими високими стандартами, які пред'являє до тебе Євангеліє.
– А робити цей ролик було теж страшно?
– Звичайно, переживання були сильні – адже так відкрито себе виставляєш! І хоча я кажу, що нас не так уже й мало, але й не так вже й багато – у порівнянні з тими, хто думає інакше. Хоча переконаних мілітаристів теж я не так вже й часто зустрічала – хтось просто боїться висловлювати свою думку. Але все одно якесь подолання довелося в собі зробити для запису цього звернення: страшнувато.
Питання про цих божевільних – візьмемо їх в лапки, «православних активістів», які сіють ненависть, теж непросте – адже вони дуже помітні, вони виступають якщо не від імені церкви, то від імені православної громадськості. Тому, напевно, ледь не кожен з моїх знайомих пережив внутрішню кризу: коли з ініціативи цих так званих «православних активістів» когось садять чи забороняють театральні постановки, чи коли окремі священики благословляють вбивати українців, називаючи їх фашистами, люди перестають розуміти, як співвіднести з цим свою приналежність до церкви. Я свого часу теж це пережила, і я собі сказала: ну що ж, іншої церкви у мене немає, доведеться прийняти такий сором. Це ж неправильно – бути з Церквою на дні її слави, а в дні ганьби і громадського осуду сказати: ні, я не з ними. Ні, я з ними.
У прес-службі Петербурзької єпархії відмовилася коментувати звернення, священики деяких міських храмів теж відмовилися від коментарів – за їхніми словами, близько року тому вийшло розпорядження священикам не коментувати нічого, що пов'язане з Україною. Все ж кілька слів про звернення петербурзьких миротворців погодився сказати протоієрей Олександр Степанов, головний редактор радіо «Град Петров»:
– Я не можу погодитися з авторами цього звернення в тому, що тільки Росія винна в цьому конфлікті, на мій погляд, ситуація симетрична: Україна багато років після розпаду СРСР намагалася затвердити свою ідентичність, пригнічуючи російську культуру і російську мову – скажімо, викладаючи Пушкіна як іноземного поета. Так що проблема є з обох сторін.
– Але ж «неправильне» викладання Пушкіна – це ще не війна?
– Цілком правильно, це не війна, але що робити, якщо східні регіони відчули, що нова влада насамперед скасувала регіональні статуси мов і, значить, вона і далі буде діяти в тому ж дусі. Я згоден з тими, хто каже, що Янукович зробив багато поганого і тому був усунений, але він був ставлеником східних регіонів, вони відчували його захисником своїх інтересів. Так, Росія з очевидністю підтримує східні райони і у військовому відношенні, але я не можу погодитися з тим, що вона однозначний агресор, який напав на бідну Україну.
– Тобто не потрібно просити вибачення?
– Можливо, і потрібно, але – точно визначивши, за що саме.
– А як же дух ненависті – хіба його немає?
– Так, дух ненависті є, я згоден, ця істерія роздувається в ЗМІ: що Україна – це ворог, і це дуже погано. Але така ж картина спостерігається і з того боку. Тим не менш, проти нас можуть робити що завгодно, але ми повинні просити вибачення за те, що робимо ми. Але якщо ми просимо вибачення, це не означає, що ми не визнаємо неправильних дій на нашу адресу.
Деякі коментарі на сторінці «ВКонтакте», де розміщено звернення петербурзьких миротворців, є ніби відповіддю отцю Олександру Степанову:
«Ми теж так повинні звернутися до громадян Росії – ми брати, а, отже, повинні розуміти одне одного в спілкуванні, а не зі зброєю в руках».
«Мир Вам, браття! Я з України. Дякуємо за хороші слова! Так само прошу прощення у Вас, якщо коли-небудь міг чим або Вас, або Ваш народ образити словами чи думками!»
Втім, є й гнівні коментарі, наприклад, такий: «Війна вибачень від імені росіян триває. Цього разу відзначилися антипорадники з православної середовища. Чесно кажучи, у мене сильні сумніви в тому, що це православні, більше схожі на греко-католиків».
Або такий, дуже рішучий: «Я теж православний. Теж за мир на Донбасі. Найшвидший шлях до миру – це надання державного статусу російській мові, широкої автономії всім областям Південного Сходу та виплата компенсації моральної і матеріальної школи всім постраждалим».
Але частіше в записах – подив і подяка:
«Великий понеділок і таке велике для мене потрясіння! Я випадково знайшла відео і зайшла сюди – переглянула всі! Сиджу і ридаю вже котру годину. Від щастя, від подяки Богу, від душевного хвилювання».
«Спасибі, дорогі брати і сестри, низький уклін вам за сміливість і порядність».
«Нас мучить совість, ми присутні під час таких подій і мовчимо, тому хотілося сказати відкрито, що ми вважаємо цю війну неправильною, – пояснює один з учасників відеозвернення до українців Олег Куликов. – Та хвиля ненависті, яка розгортається навколо цієї війни і навколо України взагалі, вона не гідна християнина, і ми записали цей ролик, щоб хоч якось полегшити свою совість. Ми відразу зрозуміли, що наші слова були дуже важливі для українців. Російська і Українська православні церкви – це дві братські церкви під початком Московського патріархату, і там вже зріє розкол: багато українців вважають, що Російська православна церква бере участь у пропаганді, розв'язаній проти них. В Україні склалося думка, що всі російські православні люди думають, що українського народу і самостійної української держави не існує. Багато українців-вірян вважають всіх російських вірян імперцями, носіями ідеї Москви – Третього Риму. А російським православним священикам зараз заборонено говорити на ці теми, тим же батюшкам, які готові говорити, приходить пряме розпорядження згори, щоб вони на цю тему не висловлювалися. І багато хто з нас думає так: раз священикам заборонено говорити, значить, за них скажемо ми, миряни. Але все ж нам хотілося б, щоб наша церква менше займалася політикою, менше йшла на поступки владі, а все-таки з висоти амвона викривала зло, злочини, потоки брехні і ненависті, які штучно генеруються в нашій країні. І це не буде політичною позицією церкви, це буде євангельською позицією. Але наша церква, навпаки, дуже часто діє за вказівкою влади, чого ми, учасники звернення, схвалити не можемо».